— Крамола.
— А, не страшно. Тут, — він обвів залу рукою, у якій стискав порожню чарку, — усі так думають. І кажуть удома жінкам у ліжках. Навіть вірнопіддані, пане Чечель, навіть вірнопіддані. Тому не переймайтеся. Провінціали слухали вас, пороззявлявши роти.
— Що означає: їм можна втовкти будь-яку єресь.
— Не лише їм. Та хіба вони не раді слухати? — Добронравов підійшов упритул, і подих дав Платонові зрозуміти — випив фабрикант значно більше, ніж хоче показати. — Думаєте, хтось із них повірив вам? Тій частині, де ви розказували, як нас обікрали? Пане Чечель, вам ставили дуже мудрі запитання, ще й у присутності його превосходительства пана поліцмейстера. У таких випадках завжди гукають поліцію. Завжди! І ви, — фабрикант тицьнув Чечеля в груди, — чудово знаєте це. Якщо людина, котра має в суспільстві високе становище, у подібних випадках намагається обійтися без поліції, це означає — щось не так. Треба дещо приховати, здебільшого — сміття, що назбиралося в домі. Ви підіграли мені, вигадавши казочку з бульварних романів. Вони підіграли вам. Точніше, нам. Розумієте тепер, скільки буде пліток? Бо треба ж знати, що насправді сталося в спальні Добронравових. Отак! — Він гикнув, моргнув. — Ми про таке не домовлялися, пане Чечель. Можете ображатися, тільки після цього з вас, на мою думку, досить авансу, який ви вже взяли. Більше нічого не дам.
Відповіді не чекав — повернувся, посунув у напрямку балкона. Ступав твердо, але Платонові б не знати: саме так намагається тримати крок той, хто чимало прийняв на груди. Зітхнувши і ще більше обтяжившись товариством, Чечель зробив єдине, що міг зараз, — махом допив коньяк.
Коли опустив руку — побачив перед собою поліцмейстера.
З пузатою чаркою в кожній руці.
— Дозвольте познайомитися ближче, — простягнув одну.
— Полтава — особливе місто. Тут начальник поліції питає в когось дозволу. — Платон чарку взяв.
— Я тут приватна особа. Не на службі. Бачте, костюм цивільний. І як ви це носите? — Пальці смикнули краватку.
— І зацікавив я вас як приватну особу?
— Тут і тепер — так. — Додін посміхнувся у вуса. — Якби я цікавився вами як поліцмейстер, ми балакали б не тут. І не за коньячком, повірте мені.
— Вірю. Будьмо.
Усе ж таки випите розпружило. Чечель відчув кураж, хоч чудово розумів небезпеку від такого прямого контакту.
Додін крекнув, витер пальцем вуса.
— Навряд чи відкрию секрет, Платоне Яковичу. Маю негласну вказівку затримати вас під будь-яким приводом, щойно вітер занесе вашу персону на підвладну мені територію. Ви не можете перебувати в губернському місті більше ніж двадцять чотири години.
— Є такий закон? — примружився Чечель.
— Якщо хочете закон, він знайдеться. І я на пальцях поясню, що саме ви порушили. Та краще не треба випробовувати долю. Інакше затримаєтеся на довший час. У камері арештного дому. Між іншим, ви щойно дали для цього привід.
— Яким чином?
— Пан Кругляк, Панас Пилипович. — Поліцмейстер знову посміхнувся. — Корисний дурник. Думає, поліція не знає, де й під якими вигаданими іменами він публікує свою крамолу. Цей тип у нас під наглядом уже п’ятий рік, пане Чечель. І він не має такої ваги й таких заступників, як його місцеві кумири, друзі, однодумці[16].
— Ви про кого зараз?
— Не клейте дурня. Напевне чули про таких, хай навіть не знаєте особисто. Гаразд, Грицько Коваленко[17], він же Вільний, він же Липняцький. Чи той-таки Короленко[18], чи Падалка[19]. Я вже мовчу про так званого Панаса Мирного[20], до якого ми рано чи пізно доберемося.
— Я майже не цікавлюся літературою. Хіба читаю дешеві сенсаційні романи в м’яких палітурках. Французькі чи британські здебільшого. Можу ще на дозвіллі погортати книжечки про нові пригоди сищика Путіліна.
— Знову дурника клеїте, Платоне Яковичу. Але хай, то ваша справа. До відома, Кругляка взяли на службу в найбільшу газету губернії, аби був на очах. То він так собі думає, що всіх перехитрив, як той колобок. Від діда втік, від баби втік, від вовка втік, від ведмедя. Чекайте, то він ще лисички не здибав.
— Для чого ви мені це кажете? Раптом я захочу відкрити людині очі?
— Не захочете. — Додін хитнув головою. — Щойно Кругляк про все дізнається, поліція також про це знатиме. Метушливий він, запанікує, викаже себе неодмінно. Для чого нам такий на своєму місці? Пан Іваненко, хоч би яким лібералом себе числив, негайно його викине, до хати прийдуть із обшуком, щось та й знайдуть. Може, не арештують батька п’ятьох дітей. Та вовчий білет[21] дістане. Хочете йому такої долі?
Чечель не відповів.
— Правильно, Платоне Яковичу, — гмикнув Додін. — Краще помовчте. І поміркуйте тут або на дозвіллі: ви так само неблагонадійний тип. Є всі підстави звинуватити вас у навмисній компрометації осіб, наближених до царської фамілії, — отже, дискредитації самого государя. — Він кивнув на портрет. — У наш час це злочин, пане Чечель. Власне, це завжди було злочином проти держави. Просто в світлі останніх, не таких давніх подій покарання може бути жорсткішим. Розвели, розумієш, лібералізм. Тому повторюся: закон, про який я згадав, не писаний. Але за потреби для вас його знайдуть. Єдиний порятунок — аби ви ніде довго не затримувалися. Будьте певні: щойно десь комусь, наприклад мені, закортить арештувати вас як баламута, з Петербурга не забариться подяка. Медаль за вас навряд світить. Та вітальний лист із височайшим підписом теж має чималу цінність.
— Я затримався в Полтаві не з власної волі.
— Саме тому балакаємо, наче друзі. — Поліцмейстер показав порожню чарку. — Проте завтра, гаразд, післязавтра духом вашим у моєму місті пахнути не повинно. Між іншим, не вважайте за погрозу. Дружня порада, не більше. Бо є ще губернське жандармське управління...
— Дякую за докладне тлумачення, — мовив Чечель.
— І не гнівайтесь.
— Хто гнівається на дружні поради?
— Добре. Ще по чарці?
— Гості не розходяться. Буде нагода.
— Приємно балакати з розумною людиною.
Додін неквапом розвернувся й перевальцем рушив до невеличкого гурту, що збігся круж міського голови.
Платонові враз забракло повітря.
Зціпивши зуби, він вільною лівою рукою почав послаблювати вузол краватки. Виходило незграбно, тож поставив порожню чарку на столик, взявся правою. Вузол виявився занадто тугим, чи пальці після розмов погано слухалися — не піддавався. Захопившись, Чечель не одразу помітив поруч Панаса Кругляка.
Гуляв би ти звідси.
Платон ледве стримався, аби не нагнати товстуна геть. Ще й пояснити при тому: задля його ж блага краще триматися один від одного подалі. Перехопив стривожений погляд газетяра, потім — угледів і в нього по чарці в кожній руці. «Наче змовилися», — подумав. А вголос промовив:
— Вас наче образив хто, Панасе Пилиповичу.
— За вас злякався, Платоне Яковичу, — вичавив коротун. — За яким чортом до вас чіплявся його превосходительство?
— За таким, за яким і ви.
— Тобто?
— Знайомитися підходив. Особисто. — Чечель узяв чарку з лівої руки Кругляка. — Хай там як, але я ж допоміг полтавській поліції зловити відомого шахрая. Щоправда, — зітхнув, — уже втрутилися з Харкова. Переспав на нарах, на ранок, мов августійшу особу, провели на вокзал. Але то вже не моя справа. Зі своєю я впорався.
— Дуже вдало ви в нас затрималися.
— Я б так не сказав.
— Я вам кажу. — Кругляк напустив на лице загадкового вигляду. — Не вся Полтава знає, хто ви й чим славно відомі. Та коли я дізнався, що ви в наших краях і ще лишаєтесь, розказав одному доброму знайомому. І він загорівся. Бо тільки ви здатні йому допомогти.
