А резидент ЦРУ Джон Хоф, одержавши запис розмови Цорра з Степановим (Цорр передав її Семіуллі Гаджі через десять хвилин після того, як росіянин пішов, той чекав, дрімаючи в «ягуарі» за сто метрів від котеджу), надіслав шифротелеграму Велшу; вона була гранично коротка: «Операція пройшла успішно. Клас роботи Цорра високий, думаю почнеться розгортання активності Кровс — Степанова».

Марі одержала листа без підпису: «Нехай ваші друзі шукають усе, пов’язане з Доном Валлоне, який живе в Палермо. Звідти можна знайти сліди до загадки Граціо».

Вона не знала та й не могла знати, що цього листа надіслав батько, як тільки прочитав повідомлення про те, що в Палермо, в підвалі будинку на віа Гремі знайдено труп величезного чоловіка, ідентифікованого поліцією, як Вітторіо Фабріні, котрий служив охоронцем Граціо протягом двох років після вбивства інженера Енріке Маттеї. На затриманні Вітторіо наполягав Шор.

Марі знайшла Степанова, тільки-но той повернувся від Цорра; вони зустрілися в кафе.

Степанов прочитав листа двічі, закурив, сказав:

— Бачте, я свого часу торкався проблеми мафії… Вам у це діло влазити немає сенсу… Тим паче, що анонімний кореспондент рекомендує шукати сліди не вам, а вашим друзям… Був би радий виявитися ним.

— У мене сьогодні призначена зустріч з Бенджаміном Уфером… Хоч як це дивно, він згодився поговорити зі мною… Є в нас тут такий «сер Усе», не чули про нього?

— Ні, хто це?

— Дуже добрий старий американець, репортер Білл Уоррен, йому за сімдесят, він перебивається довідковою роботою, веде досьє на все і на всіх… Плату бере невелику, всього сто франків за інформацію на трьох сторінках. Я можу з ним домовитись, поїдете?

— Ви в нього на Дігона інформацію запитували?

— Він дає імена, зв’язки, скандали, звіти про судові процеси; в глибину не рветься; чисто американська школа журналістики; вони передають факт і тільки; це ви, росіяни, і ми, німці, намагаємося вникнути в проблему й докопатися до правди, справжнісінькі Будденброки та Карамазови… В глибину проникає мій батько, ніхто так не знає цей предмет, як він… Ну, згодні?

— Звичайно, — відповів Степанов, зразу згадавши свою московську подругу; вона дуже смішно вимовляла це слово, розкотисто, немов пускала кульку по асфальту.

«Потрібні гроші, — зрозумів він, — сто франків я знайду, до того ж тут живе Карл, я його приймав у Росії, він оплатить частину моїх витрат, суцільні клірингові розрахунки, а не поїздка. Але, мабуть, найрозумніше — піти до тутешнього видавця, зрештою, він на мені непогано заробив, сам казав на французькому ярмарку, готує до видання нову книжку, вааповського представника я умовлю, він дасть згоду на те, щоб я тут одержав частину авансу, доларів п’ятсот, це вже якісь гроші, викручусь».

«Сер Усе» був високий, ставний чоловік; літа його видавало лише одне — фарбував волосся в густо-червоний колір; знизу волосся попелясто-сиве; і все-таки він чарівний у свої сімдесят, подумав Степанов, але чого він так боїться сивини?

Степанов згадав, як Роман Кармен розповідав, що Костянтин Симонов після Перемоги говорив: я тепер не заздрю тобі, старина, так, як заздрив, коли ти повернувся з Іспанії, за мною тепер також добряча бійка, але я остаточно заспокоюсь тільки тоді, коли стану таким сивим, як і ти… Боже мій, подумав Степанов, як страшно стає іноді; шемає Кармена і Симонова нема, пішов Левон Кочарян, і Юри Казакова теж немає, не дописав своїх кращих книжок, а як він починав, як дзвеніло його слово… А Юхим Копелян? А Вадик Бероєв, любий наш «Майор Вихор»?! Помер у день свого народження, сорокарічним… А Михайло Іванович Жаров? Та хіба можна перелічити, тобто побачити всіх померлих?! Тоді жити буде немислимо… Зупинися, мить? Чорта з два… Той самий Кармен якось сказав: знаєш, якщо написати два томи спогадів і кожному з тих, кого немає з нами, присвятити невеличкий розділ, жити буде не так гидко, бо ти віддав належне тим, з ким перейшов поле… Не встиг… Як це страшно — не встигнути, нічого немає страшнішого…

— Марі дещо пояснила мені, — буркнув «сер Усе». — Ви голодні? Я, знаєте, оце збираюсь пообідати, якщо хочете, приєднуйтесь, почистіть з п’ять картоплин, у мене є тефлонова сковорідка, можна чудово смажити без масла, маємо в запасі три яйця, це вже делікатес, та ще й цибулину до того. Чай я заварю сам, хліба досить, — він кивнув на довжелезний, трохи не метровий паризький батон, майже порожній усередині. г «Сер Усе» займав невеличку квартирку з двох крихітних кімнат і кухні з газовою колонкою й плитою, які були в Степанова на його квартирі по вулиці 1812 року, коли він жив там з Надею і маленькою Бембі.

Спальня вся завалена газетами, бюлетенями Прес-центру, журналами; ліжко здавалося тут зайвим, воно було застелене пледом, пропаленим у двох місцях сигаретами: «сер Усе» курив не перестаючи; він навіть умудрився струсити попіл у скляний чайник, де клекотів зелений жасминовий навар.

А от в кабінеті панував справжній американський порядок, на великому столі складені різнокольорові папки; на корінці кожної акуратна біла плівочка і червоною тушшю названа тема; такі самі папки лежали на підвіконнях і під ними; сотні папок у найточнішому порядку.

Раніше у нас уявляли американців, згадав Степанов, як людей з другого боку Місяця; я пригадую, як ми хлопчаками слухали небилиці про них, а насправді вони такі самі й такі ж маленькі кухні з газовою колонкою, в якій неодмінно протікає кран, з такою ж кількістю напівспалених сірників у металевій коробці з-під цукерок біля плити, така сама клейонка на кухонному столику й різнокаліберні виделки, ножі, старі тарілки; а втім, цей «сер Усе» ніякий не американець, він просто самотній чоловік, як і я, подумав Степанов. Ми з ним різнимося лише тим, що у нього в кабінеті чудове канцелярське приладдя, яке допомагає економити час: і різнокольорові маркери, щоб підкреслювати потрібні рядки в газетних публікаціях, і прекрасні ножиці, і зручний скотч, і наклейки для папок, де можна писати усе що завгодно, а потім легко їх знімати, відриваючи папірець, і робити новий напис, не псуючи папки; і фломастери в нього чудові, і чорнило, яке не псує авторучку, і тюбик клею, що не висихає, ну, молодці, ну, бережуть час, не те що ми…

— Пообідаємо на кухні, — сказав «сер Усе», — мені подобається там їсти… Беріть табуретку, спеції на підвіконні… І за діло, в мене через годину зустріч… Марі сказала — вас цікавить мафія.

— Мафія — поняття безкрає. Мене цікавить Дон Валлоне.

— Їх приблизно сорок п’ять, — миттю відповів «сер Усе», — який саме Дон Валлоне вас цікавить? Я, знаєте, визнаю теорію вузьких спеціальностей…

— Дон Валлоне з Палермо.

— Гм… Треба подивитись, його чомусь не пам'ятаю, я здебільшого працював над документами про американські й голландські синдикати, зв’язані з Гонконгом.

— Тоді ще конкретніше, — допоміг Степанов. — Я хотів би у вас дізнатися, чи не перехрещувались дороги Дон Валлоне з Палермо з інженером Енріке Маттеї.

«Сер Усе» вимазав хрустячою скоринкою картоплю з сковорідки, вкинув її в міцнозубий рот, ковтнув чаю.

— Це вже легше… Ходімо працювати…

Через півгодини «сер Усе» акуратно підрівняв на столі дванадцять вирізок з газет та журналів, вийняв зі старої скрипучої шафи портативну ксерокс-машинку, зняв копії, подав Степанову.

— Ось, дещо є. Перегляньте, потім запитуйте, подивимося далі, прізвище, знаєте, чіпляє прізвище, факт наштовxyє на новий аспект пошуку, не життя, а суцільний кегельбан…

— Ви збираєтесь піти через півгодини?

— Я винен вам сто франків?

— Марі вже переказала гроші.

Степанов закурив, переглянув вирізки. Перша — про процес над групою мафіозі в Мілані, пов’язаних з порнобізнесом; ім’я Дона Валлоне називалося свідками двічі, але глухо, хоч прокурор твердив, що саме він очолює цей бізнес в Італії, Іспанії і Данії. Дон Валлоне, якого викликали до суду на допит, прибув у супроводі трьох адвокатів: Ферручі з Палермо, Гуссоні з Бонна і Джекоба Ліза з Нью-Йорка; Ліз примикав до «Саллівана і Кромвуела», контори покійних братів Даллесів, а тепер активно співробітничав з фінансово-промисловою групою Дігона.