Велш запитливо подивився на Акселя; той похитав головою.

— Зараз ще рано говорити з ним. Ми це зробимо пізніше, і чомусь я переконаний у його поміркованості. Дон Валлоне має на нього вплив…

ЗДР повторив:

— За нашими відомостями, Хуан Бланко чіпкий, але мозковий трест групи Граціо очолює Бенджамін Уфер.

— Правильно, — погодився Аксель. — До нього в нас немає підходів, але, судячи з психологічного портрета, ми досить ретельно його аналізували, Уфер не наважиться на бійку. Він з породи тих, хто підспівує, а сам не може вести першої партії.

— Які є уточнення чи доповнення до проекту «Кориди»? — спитав Велш.

— Все визначиться зразу ж після того, як ліквідують Санчеса, — сказав ЗДН. — Скільки ми не плануємо, як старанно не вивіряємо деталі, машина бюрократії десь і в чомусь не спрацьовує. Принаймні, наші люди, які стежать за Лопесом, задоволені тим, як він веде свою партію: ніякої метушні, чудова конспірація, стриманість і достоїнство в стосунках з начальником генерального штабу Діасом. Тривогу, яку оголосять у частинах «червоних беретів», розквартированих у столиці, буде замотивовано трьома вибухами пластикових бомб — перед входом у наше консульство, в посольство Куби та Еквадору. Вибухи заплановано здійснити за п’ятнадцять хвилин до ізоляції Санчеса, в цьому розумінні апарат продумав план цілком точно.

Велш подивився на присутніх, кивнув.

— Спасибі. Післязавтра проведемо уточнюючу нараду. Можливі корективи, до них треба бути готовими заздалегідь. До зустрічі.

Тільки-но колеги, яких запросив перший заступник директора ЦРУ, пішли, Велш набрав номер телефону Дігона.

Старий у цей час їхав у своєму старому «кадилаку» з Нью-Йорка в парк Токсідо, всього двадцять миль від міста, а тиша, зелень, птахи, галявини, озера, переліски, маленька церква, оформлена Шагалом; повна ілюзія далекої провінції. Підстанція концерну переключила розмову на автомобіль, Дігон зняв трубку — цей номер знали лише найдовіреніші люди.

— Слухаю.

— Це я, мій дорогий друже.

— Боїтеся, що нашу розмову можуть підслухати? — посміхнувся Дігон. — Уникаєте називати на ім’я?

— Знову ваша правда, — відповів Велш. — Саме тому мені хотілося б зустрітися з вами.

— У будь-який час. І в будь-якому місці.

— Добре, я прилечу до вас.

(Директор ЦРУ вимкнув запис — кабінет Велша тепер прослухувався вдень і вночі — й запросив до себе ЗДН; шеф науки обіцяв дати «глибинний аналіз» того, що відбувається, Велша він давно не любив, повідомляв директорові геть чисто про все в ЦРУ.)

… Після легкого обіду (салат, шматок трохи підсмаженого на тефлоновій сковороді м’яса, морозиво за російським рецептом і чашка кави) Велш закінчив ділову розмову запитанням:

— Баррі, ви цілком упевнені, що європейські партнери Граціо спокійно поставляться до того, що ваші співробітники вживуть своїх заходів на біржах світу в той день і час, коли це буде визнано доцільним?

— Є підстави для непокоєння?

— Особливих нема, але містер Граціо серйозно готувався до своєї гри на підвищення акцій какао-бобів, він залучив багатьох людей…

— До речі, ви на мій задум поставили?

— У мене немає зайвих грошей, Баррі, я службовець, живу на оклад.

— Відповідаю на ваше запитання, Майкл… Зв’язки бувають прямі, бувають опосереднені. Оці опосереднені і є значно витриваліші, бо укладені на подвійній і потрійній перевірці надійності тієї людини, з якою вступаєш у діло… От хоча б ситуація напередодні світової війни і — з певною натяжкою — трагічна пора світової битви. Хто був головним об’єктом нападок нацистської пропаганди? Цей мерзенний фінансовий кровопивець Ротшільд. Але він мав — через «Брітіш метал корпорейшн» — таємні виходи на німецькі фірми «Металгезельшафт» і «Фельтон унд Гільом», а це є не що інше, як імперія Сімменса. Та, в свою чергу — через фірми із змішаним капіталом, найчастіше швейцарські, типу «Електроанлаген, Базель», — постійно підтримувала ділові взаємовигідні контакти з німецькою «АЕГ», прямо зв’язаною з нашими «ІТТ» й «Дженерал електрик». Розумієте?

— От мені й цікаво знати: чи давно Граціо зв’язаний з Рокфеллером? — з осторогою спитав Велш.

— Розмовляючи зі мною, відкривайте всі карти, Майкл… Якщо у вас є неспростовні відомості про зв’язок Граціо з імперією Рокфеллера, я мушу переглянути ряд ходів, запланованих на найближчі години…

— У мене нема доказів… Але мої інформатори в Памі назвали ланцюг, подібний до того, який ви щойно вичислили, Баррі… Цей ланцюг почався ще в двадцяті роки: «Чейз нешнл бенк» Рокфеллера, потім «Стандарт ойл», там налагоджені прямі зв’язки з «Дойче газолін», а звідти «Хьохст», з яким бізнес у Граціо. Так от — повторюю, джерело вимагає перевірки, Баррі, це скоріш чутка, аніж інформація, — на якомусь етапі люди Рокфеллера в одній з європейських, дочірніх фірм допомагали Граціо…

Дігон замислено похитав головою.

— Я не певен, що й мої люди на якомусь етапі не підтримували Граціо… По-перше, я не повинен знати всіх деталей, по-друге, це було давно, по-третє, допомагали якомусь Граціо, а не нинішньому Леопольдо Граціо… По-справжньому підтримують лише ту тенденцію, котру можна повернути на свою користь… Це безумство — підтримувати міцну самостійну силу, Майкл, це означає випустити джина з пляшки, процес може вповитись некерованим… Якби Граціо зробив те, що він мав намір зробити, я зазнав би певних збитків, це поправимо, але він стане такий могутній, що з ним потім буде важко впоратися, а це вже дуже й дуже тривожно… Я згоден з Оскаром Уайльдом: найочевидніше в світі — страждання… Саме із страждань підносились і генії, і сатрапи, саме в сутичці між ними й народжувався світ. Буденність наших справ велична, жаль, що сьогоднішнє мистецтво проходить мимо цього. Мені дуже шкода Граціо, повірте, але я найбільше в світі боюся некерованості… Граціо ще не переступив вікової зрілості, в цей час сильні люди з нестримною фантазією можуть порушити баланс, а немає нічого страшнішого, як розхитати човен, особливо коли він запливає у наші прикордонні води… Ні, я не думаю, що інтереси Рокфеллера можуть перехрещуватися з інтересами Граціо, та навіть якби вони в чомусь і перехрещувались, справу треба доводити до кінця, — якщо почав, не оглядайся.

Шор увімкнув приймач, довго шукав Москву, якось дивно підморгнув Степанову й спитав:

— Хочете почути рідні голоси?

— Та я ж не розумію французької, навіть коли текст читають російські диктори…

Передавали концерт естрадної музики; співала Пугачова.

— Абсолютно європейська співачка, — сказав Шор, трохи збільшивши звук.

— А Шаляпін? Чайковський? Європейці? Чи варвари? — Степанов не вважав за потрібне приховати роздратування.

— На заході я теж поділяю художників на європейців і варварів, пане Степанов, — заперечив Шор. — Повірте, я не належу до породи сліпців чи шовіністів.

— Це те саме.

Шор закурив, знизав плечима.

— Мабуть, так. Не сердьтесь.

«Хитрує, — подумав Степанов. — Він кудись гне, а от куди? Слава богу, його англійська схожа на мою, цією мовою найлегше розмовляти іноземцям».

— Якщо ви хочете допитувати мене, пане інспектор, я буду змушений викликати працівника нашого консульства.

— Ні, я не збираюся вас допитувати, пане Степанов, ні в якому разі… Я хочу поставити вам кілька запитань, які не фігуруватимуть у справі. Згодні?

— Будь ласка.

— Я не читав ваших книжок, але встиг подивитися в американських літературних довідниках, що вони про вас пишуть… Тому я поставлю вам перше запитання: ви вірите в те, що Леопольдо Граціо покінчив життя самогубством?

— Я прочитав у «Інтернешнл геральд» вашу відповідь на це ж запитання, поставлене журналістами… Ви говорили на американський манір: не коментується…

— Якби я вірив у його самогубство, то відповів би однозначно, пане Степанов.