Ерагон приречено зітхнув, але ельф провадив далі.

— А тепер подумай, — спитався він, — як Арія мала реагувати на твій фаіртх? Тебе засліплює романтичне світло кохання, хоча нічого доброго з того не вийде, бо ви з нею дуже різні. Але ти хвилюєш її, друже! Лише через чемність і небажання зашкодити твоєму вишколу вона терпить тебе й не ображає як вершника. Навіть якби ти був достойною парою, Арія все одно відмовилася б від такої долі заради спільної ідеї визволення. Вона пожертвує своїм щастям в ім'я свого народу, зрозумій! І всі ми маємо перейматися лише боротьбою з Галбаторіксом, а не твоїм коханням. Ось чому Арія злякалась, вважаючи, що ти ставиш під загрозу все, заради чого ми так багато працювали.

Слухаючи ельфа, Ерагон сумно хитав головою. Йому було жах як боляче від того, що його поведінка обурила Арію. Яким же безвідповідальним треба бути, аби вмить зруйнувати дружні стосунки…

Поклавши руку юнакові на плече, Оромис повів його до хатини.

— Не думай, що я тобі не співчуваю, Ерагоне, — мовив він. — У кожного трапляється в житті щось подібне, так ми стаємо дорослішими. Я знаю, що ти можеш боротися за своє кохання, але хто ж тоді боротиметься за всіх нас?

— Так, Майстре, — гірко зітхнув юнак.

Вони сіли за стіл, і Оромис почав розкладати письмове приладдя, аби попрактикуватися в Лідуен Кваедхі.

— Зрозуміло, я не можу тобі наказувати, юначе, — обережно сказав ельф, — але сподіваюсь, що твої почуття до Арії не завадять нашому навчанню! Ти можеш пообіцяти мені?

— Так, обіцяю.

— А як щодо Арії? — не відступав Оромис. — Як бути з нею?

— Ну, — завагався Ерагон, — я не хотів би втратити її дружбу.

— І що далі?

— Гаразд, — засмучений юнак пильно глянув на вчителя. — Я вибачусь перед нею й запевню, що таке більше ніколи не повториться. Цього буде досить?

— Цим ти лише доведеш свою мужність і зростання, — заспокоїв його ельф.

Папір для письма був гладенький на дотик і приємно лоскотав шкіру, коли Ерагон, щоб якось приховати власні почуття, опустивши голову, заходився ретельно розгладжувати його ребром долоні. Потім юнак довго вдивлявся у нього, аж нарешті зітхнув і почав дбайливо вкривати чисту поверхню чорними, наче його власні думки, письменами.

Наступного ранку Ерагон вирушив шукати Арію, щоб вибачитись. Він безуспішно проблукав близько години, але ельфійка, здається, безслідно зникла в хащах Елесмери. Одного разу юнакові здалося, ніби він помітив її біля Тіальдар Холу. Ерагон навіть устиг гукнути прудконогу Арію, але видиво швидко зникло з очей. Певно, вона всіляко уникала зустрічі з ним.

Доки минали безрадісні дні, Ерагон з головою поринув у вишкіл з таким завзяттям, що його старання почав цінувати навіть безпристрасний Оромис. Насправді ж засмучений юнак просто намагався забути про Арію.

День і ніч Ерагон опановував нові й нові знання. Він студіював прадавню мову, вивчав назви рослин і звички тварин, а також заклинання вітру, води й решти корисних сил довколишнього світу. Особливо гарно в нього виходили ті вправи, що вимагали багато енергії, оскільки юнак навчився точно розраховувати її кількість.

Іноді на свого друга приходив подивитися Орик, він мовчки стояв на краю галявини, спостерігаючи за виснажливими тренуваннями юного вершника. А вимогливий Оромис давав Ерагонові все нові й нові завдання, примушуючи його використовувати магію навіть для приготування їжі. Перші спроби куховарства були не дуже вдалі, але з часом юнак опанував і цю науку, навіть навчившись розпізнавати отруту в напоях та наїдках. Бувало й таке, що він залишався голодним, бо не міг знешкодити дію смертоносного зілля, а одного разу ледь не отруївся, тож Оромисові довелося лікувати учня. Ельф учив його застосовувати по кілька заклять одночасно, що вимагало неабиякої напруги та зосередженості.

Ще довше юнак опановував мистецтво енергетики, що полягало в наділенні предметів силою, яку можна було б використати в потрібну мить.

— Саме так Руньйон зачарував мечі вершників, щоб ті ніколи не ламалися й не затуплювались, — ретельно пояснював Оромис. — У такий самий спосіб ми спонукаємо рослин рости так, як нам треба. А ось так зі звичайної коробки можна зробити смертельну пастку, активувавши її слушної миті. А тепер поглянь ось сюди. Це наші ліхтарі, які ми виробляємо разом із гномами, а цим закляттям можна врятувати поранених. Усі ці магічні сили можуть спочивати багато років, їх важко відстежити, а ще важче відвести. Вони споконвіку існують у землі, воді та повітрі Алагезії, формуючи долі її мешканців.

— А чи не можете ви за допомогою магії змінити тіло, — спитав у захваті Ерагон. — Чи це занадто небезпечно?

— На жаль, ти заговорив про найбільшу ваду ельфів, тобто про наше марнославство, — посміхнувся Оромис. — Ми любимо красу й повсякчас шукаємо ідеалу, недарма ж нас скрізь називають Чарівним Народом. Кожен ельф має той вигляд, який хоче мати. Коли ельфи вивчають закляття для росту та формування живих створінь, то часто змінюють і свою зовнішність, аби якнайкраще відтворити власне єство. Утім, зовсім небагато ельфів змінилися тілесно, щоб адаптуватись до любого їм середовища.

Учитель на хвильку замислився й знову продовжив:

— Однак енергетичний вплив на живу істоту відрізняється від впливу на мертвий предмет. До слова, зовсім мало мертвих предметів придатні для збереження енергії, вони здебільшого розсіюють її. Отож, доторкнувшись до такого предмета, ти отримаєш удар блискавки. А найпридатнішим для цього є коштовне каміння. Кварц, агат і ще кілька простіших каменів менш ефективні, ніж, скажімо, діаманти. Ось чому руків'я мечів у вершників завжди прикрашені коштовностями. І саме тому металеве намисто, що тобі його подарували гноми, робить тебе слабшим, оскільки використовує твою енергію для підтримки закляття.

Коли Оромиса не бувало поруч, Ерагон самотужки займався освітою, читаючи старовинні рукописи, до яких уже добре звик. Раніше він майже не мав змоги навчатися, бо весь час порався на фермі в Герроу, а тепер усе нова й нова інформація сповняла його, немов дощ суху землю, задовольняючи жагу знань. Він жадібно ковтав тексти з географії, біології, анатомії, філософії та математики, а також мемуари, біографії та історію. Більш важливим, аніж саме знання фактів, було введення до альтернативних способів мислення. Вони кидали виклик його віруванням та змушували переглянути погляди буквально на все: від прав людини на цьому злиденному світі до уявлень про закони світобудови.

З часом юнак також знайшов деякі зшитки про культуру ургалів і самостійно їх прочитав.

Він дуже багато дізнався й про життя ельфів, радіючи з того, що в такий спосіб зможе краще розуміти Арію. Виявляється, ельфи не визнавали шлюбу, проживаючи разом невизначений час: інколи день, а інколи й ціле століття. Діти народжувалися вкрай рідко, тому мати дитину вважалося в ельфів обітницею кохання.

Ерагон також дізнався про те, що за всю історію народу було лише кілька випадків, коли ельфи мали любовні стосунки з людьми, до того ж від їхнього народу виступали виключно вершники. Однак, як він зрозумів із таємних рукописів, більшість подібних стосунків закінчувались трагічно. Здебільшого через те, що закохані були не в змозі зберегти любов або тому, що люди ставали старими, а ельфи натомість уникали руйнівного впливу часу.

Насамкінець Оромис дав прочитати учневі ельфійські пісні та поеми, які заполонили всю уяву Ерагона, бо щось схоже він чув лише в Карвахолі в майстерному виконанні Брома. Юнак насолоджувався читанням поем, немовби смакуючи якусь вишукану страву. Він довго засиджувався над дивовижними «Діяннями Геда» та романтичною «Баладою про Умходан».

Слід сказати, що у своєму вишколі Ерагон ні на крок не відставав від Сапфіри. Тримаючи внутрішній зв'язок із драконом, він міг переконатись, що Глаедр призначив Сапфірі не менш виснажливий тренувальний режим, аніж його навчання з Оромисом. Вона літала в небі з камінням у лапах, бігала на короткі дистанції, пірнала в річку та дихала вогнем на справжню кам'яну колону, намагаючись її спопелити. Цікаво, що спочатку їй вдавалося підтримувати полум'я зовсім недовго, але перегодом вона могла дихати вогнем уже цілих півгодини, розжаривши колону так, що та ставала білою. Завдяки зв'язку із Сапфірою Ерагон дізнався про вірування драконів, а також про їхню історію та звички — всього цього їх навчав Глаедр. Більшість інформації була для юнака незрозумілою, він навіть підозрював, що Сапфіра дещо приховує від нього, аби не ділитися сокровенними таємницями. Зокрема, це стосувалося короля драконів Іормунгра та королеви Вервади, про яких юнаку все-таки пощастило довідатись. Під ту пору, коли Іормунгр уже дружив із вершниками, Вервада була диким драконом і відклала багато яєць, проте людям залишила тільки одне, із Сапфірою. З часом обидва дракони загинули.