— По-перше, це звільнить тебе від контролю Галбаторікса, а по-друге, врятує життя сотень, якщо не тисяч людей. Хіба заради цього не варто пожертвувати собою?

— Можливо, ти б так і зробив, — скривився Мертаг. — Але мені миліше моє життя.

Скрушно похитавши головою, Ерагон зробив вигляд, що відповідь неабияк його засмутила, а сам миттю стрибнув на вершника, намагаючись вразити його мечем прямісінько в серце.

— Летта! — скрикнув той.

І юнак покотився по землі, заплутавшись у якомусь невидимому липкому павутинні. Коли ж Сапфіра, грізно загарчавши, стрибнула йому на допомогу, Мертаг різко змахнув рукою й зупинив її в повітрі. Здивований дракон так і завис у стрибку й лише розгублено закліпав очима.

«Він звичайна людина, але звідки в нього така сила? — здивувався Ерагон. — Навіть моя нова ельфійська сутність не в змозі протистояти його майстерності». Однак юнак усе-таки спробував завдати удару у відповідь.

— Бракка дуаніалі сем хуілдар Сапфіра ун ека! — пролунало закляття.

Мертаг тільки глузливо посміхнувся, спостерігаючи, як разом із магічним вигуком юнака покидає життєва сила. Той пробував опиратися ще й ще, подвоював зусилля, стискав зуби й напружував м'язи.

Минали хвилини, але Сапфіра нічим не могла йому допомогти.

Ще трохи, і закляття, здавалося б, мали подіяти, натомість в Ерагона лише затремтіли ноги, він похитнувся й насилу втримався, аби, не впасти.

Юнак перестав опиратись тільки тоді, коли ледь не втратив свідомість. Важко дихаючи, він спостерігав за своїм супротивником, геть не розуміючи, звідки в того стільки сил.

— Ти не можеш зрівнятись зі мною, — зітхнув Мертаг, приставивши меча до Ерагонового горла. — Ніхто, крім самого Галбаторікса, не може мені протистояти. То як, підемо назад до Урубейна?

— Відпусти мене, — раптом попрохав юнак.

— Чого ради? Ти ж намагався мене вбити!

— Ти зробив би те саме, опинившись на моєму місці. Краще згадай про нашу дружбу. Ми ж билися разом… Як ти міг забути? Зробивши те, що надумав, ти згинеш навіки.

— У мене був наказ схопити тебе й Сапфіру, — похитав головою Мертаг. — Проте… — сказав він, трохи подумавши, — якщо ми зустрінемось іще раз, я не буду такий милосердний.

— Ну що ж, ти робиш усе правильно, — сумно мовив Ерагон. — Не стану тобі перечити.

— І не треба. Але перед тим, як відпустити тебе… — Мертаг вихопив меча в закляклого Ерагона й забрав його магічний пояс. — Якщо вже я так схожий на батька, то мушу мати і його Зарок. Чи не так? А крім того, цей меч мав перейти від Морзана до мене, його старшого сина, а не до тебе, молодшого!

— Що? — пополотнів Ерагон.

— Саме так! — глузливо зареготав Мертаг. — Хіба я ніколи не казав тобі, ким була моя мати? А ти — ким була твоя? Селена, уявляєш? Вона наша мати, а Морзан — наш батько! Про це довідалися кляті Близнюки, коли копирсалися у твоїй голові. Як же Галбаторікс зрадів, дізнавшись про цю новину!

— Ти брешеш! — вигукнув Ерагон, не розуміючи, як Бром або Оромис могли таке від нього приховувати.

Утім, Анжела віщувала, що його зрадить хтось із рідні… Отже, вона мала рацію?

— Ми з тобою однакові, Ерагоне. Як дві краплі води. Хіба не так?

— Ти помиляєшся, — прохрипів Ерагон, борючись із закляттям. — Ми різні, бо в мене вже немає шраму.

— Як? — аж підскочив від подиву Мертаг, але швидко опанував себе. — Утім, байдуже. Я прийму батьківський спадок, брате. Прощавай!

Вдягнувши шолом, він виліз на свого дракона, й за мить обидва розчинились у задимлених небесах. Трохи перегодом закляття послабились, і Ерагон із Сапфірою змогли вільно рухатись.

«З тобою все гаразд, малий?» — спитав за якийсь час дракон.

«Так», — відгукнувся юнак, хоч вони й добре розуміли, що це неправда.

Глянувши на Палаючу рівнину, Ерагон побачив, що бій закінчився їхньою перемогою. Після смерті Близнюків гноми відтіснили ворога до річки. І попри те, що основні війська Імперії не постраждали, їхні сурмачі просурмили відступ. Другої спроби захопити Сурду не було. Імперія залишала по собі гору трупів і задимлене згарище покинутого табору.

Коли війська розійшлися, хмари хижого вороння вкрили долину чорним саваном.

Ерагон знеможено заплющив очі, з яких стікали сльози.

Так, вони виграли, але він програв.

Оминаючи загиблих у бою, Ерагон і Сапфіра повільно сунули випаленою рівниною. По дорозі їм траплялись ті, хто вижив. Ці воїни з безумними очима плентались кудись навмання через мертве поле бою. Дивлячись на них, Ерагон не відчував нічого, окрім гострого болю. Битва здавалась страшною й безглуздою, оскільки йшлося про інтереси кількох людей. Тисячі життів — ось якою була ціна політики двох держав.

Зітхнувши, Ерагон помітив глибоку рану на Сапфіриному хвості.

«Давай полікую», — озвався він.

«Не треба, — відказав дракон. — Краще спочатку подбай про тих, хто потребує допомоги більше за мене».

«Ти впевнена?»

«Так, малий».

Кивнувши, Ерагон мовчки почав лікувати магією поранених. Він сумлінно працював, не звертаючи уваги на те, кому саме допомагає: своїм чи чужим воїнам. Думками юнак був далеко звідси. З його голови ніяк не йшли Мертагові слова про їхню матір — Селену. Зрештою, усе сходилось. Селена покинула Карвахол двадцять років тому й повернулась на деякий час, щоб народити Ерагона. Відтоді її ніхто не бачив.

Подумки Ерагон знову й знову повертався в той час, коли вони з Мертагом уперше прибули до Фартхен Дура. Юнак розповідав, що його мати втекла від Морзана, доки той полював за Бромом, Джоудом і яйцем Сапфіри. «Схоже, мати злякалась, що чоловік гнівається на старшого сина, й утекла до Карвахола, аби захистити бодай молодшого», — розмірковував Ерагон.

Раніше юнак жив згадкою про те, як Селена ніжно про нього піклувалась, і не втрачав надії побачитись зі своїми батьками, гадаючи, що ті ще живі. А ось тепер усі його надії вмерли.

Сягнувши повноліття, Ерагон дедалі частіше питав себе про те, хто його батьки. Або чому мати полишила його на виховання дядькові Герроу та тітці Маріан. Але те, що він почув від Мертага, ніяк не вкладалося в його голові. Сплине немало часу, доки він зможе з цим змиритись.

Ерагон завжди думав, що зрадіє, коли дізнається, хто його батько. Тепер же, дізнавшись, був розчарований. Він уявляв його шляхетною людиною й навіть у найстрашніших мареннях не міг припустити, що його батько — вершник на ім'я Морзан.

Мрії обернулись на справжній жах.

«Мій батько — чудовисько! — нетямився юнак. — Мій батько той, хто зрадив вершників і продав їх Галбаторіксу».

Утім, згадавши, що в нього вже немає шраму на спині, Ерагон трохи заспокоївся. Це пробудило думку про те, що Морзан був лише причетний до його народження, але насправді не міг вважатися його батьком. Адже його виховав Герроу, й саме він навчив його жити чесно. За все хороше він міг подякувати тільки Герроу. Бром і Оромис теж були батьками Ерагона, але аж ніяк не вбивця Морзан. І Мертаг йому не брат! В Ерагона тільки один брат — Роран!

Здається, Ерагон розібрався в собі й зрозумів, хто був його справжньою сім'єю.

«Ти став мудріший», — сказала Сапфіра.

«Мудріший? — перепитав Ерагон. — Ні, я лише навчився думати. І цим я завдячую Оромису. Прикро, що Бром із самого початку не розповів мені про мою рідню. Схоже, він знав про моє походження і хотів доглянути в Карвахолі за сином ворога, доки ти ще не народилась. Він мав на це право, згоден… Адже хто я тепер?»

«Не забувай, що Бром завжди намагався нас захистити, — нагадав дракон. — Він загинув, рятуючи тебе від разаків».

«Я пам'ятаю. Гадаєш, він не сказав мені всієї правди, бо боявся, що я отримаю спадок Морзана, як Мертаг?»

«Звісно, ні», — не погодився дракон.

«Ти впевнена? — спитав Ерагон, повертаючи до тями бідолаху, якому стріла влучила в живіт. — Ні ж бо, Сапфіро, якщо ти вже почала, то, будь ласка, говори до кінця».

Дракон задер голову, немовби роздивляючись щось у небі, а насправді просто не хотів говорити.