— А мені тим часом треба годувати варденів, — нагадала дівчина королю. — Тієї землі, що ти нам дав, уже не вистачає.

— Так, я знаю!

— Але вона в нас буде, — вела далі дівчина, — коли ми почнемо завойовувати Імперію. Звичайно, якщо ти не прагнеш зробити з нас своїх підлеглих. А якщо все-таки хочеш, то нам треба десь жити, гарно вдягатися й нормально їсти. Одним словом, вирішуй, доки вони ще не збунтувалися!

Звісно ж, Оринові страшенно не сподобались Насуадині натяки, які дуже нагадували погрози.

— Твій батько ніколи не послаблював віжки, — кволо мовив він. — Тобі теж слід дотримуватись цієї політики, якщо ти хочеш бути правителем. Якщо ж говорити про все інше, то нам потрібен час, аби приготуватися. Тож зажди ще трішки, гаразд?

— Отже, ти знову даси нам гроші? — ледь стримуючись, аби не вибухнути, спитала Насуада.

— Ні, — здивувався король. — Я дав вам усе що міг.

— Тоді як же нам бути?

— Гадаю, ти сама маєш подбати про свій народ.

— Ну що ж, тоді на все добре, ваша величносте, — глузливо мовила дівчина, присівши в глибокому реверансі. — Сподіваюсь, решта вашого дня буде приємніша за нашу розмову.

Орин буркнув у відповідь щось незрозуміле, а Насуада вилетіла з лабораторії, зачепивши рукавом і перекинувши на долівку якусь пляшчину з хімікатами.

Фарика приєдналась до неї на сходах, і вони разом побігли повз варту до апартаментів Насуади.

Люто грюкнувши дверима, Насуада попрямувала до свого столу. Випроставшись у кріслі, вона застигла в розпачі, міркуючи, як його бути далі. Невже, ну невже все пропало?

— Пані, побережіться! — раптом скрикнула Фарика й почала хльоскати по рукаву її сукні якоюсь ганчіркою.

Стривожена дівчина підхопилася з крісла й побачила, як тканина на очах перетворюється на лахміття, залишаючи по собі запах паленого.

— Допоможи мені скинути цю сукню, — гукнула вона до служниці, і та хутко кинулась виконувати наказ, смикаючи вузлики, розстібаючи ґудзики й розпускаючи тугий корсет. Невдовзі Насуада залишилася в одній сорочці.

— Ви часом не обпеклися? — важко дихаючи, спитала Фарика.

— Здається, ні, — відмахнулась дівчина, розглядаючи своє зіпсоване вбрання. — Я облила чимось сукню в тій клятій лабораторії.

Справді, сукню було шкода, бо її з любов'ю виткали жінки-гноми з Дургрімст Інгейтум на день народження Насуади. Це була найгарніша річ в її гардеробі. За теперішньої скрути замовити нову годі було й мріяти. Тож доведеться змиритися.

— Гадаю, не варто втрачати таку гарну річ, — ухопила ножиці Фарика. — Я пообрізаю зіпсоване, і все буде гаразд.

Насуада спохмурніла, гніваючись на власне недбальство, і почала крокувати туди-сюди кімнатою.

— І що ж мені тепер одягати на суд? — спитала вона.

— Може, оту вашу лляну сукню? — сказала радниця.

— Вона, як на мене, занадто проста, щоб з'являтися в ній перед Орином і дворянством.

— Тоді дозвольте мені перекроїти цю сукню, — сказала Фарика. — Гадаю, я впораюсь, і вона стане ще кращою.

— Ні, з цього нічого не вийде, — заперечила дівчина. — Вони ж мене засміють! Мені важко було здобути їхню повагу, будучи вбраною по-королівському, а тепер, коли я виглядатиму, немов жебрачка, годі й мріяти про їхню милість!

— Запевняю вас, що придворні панни ще заздритимуть вашому новому вбранню й наслідуватимуть вас, — озвалася служниця.

Вона хутенько зібрала обрізки й, визирнувши за двері, наказала вартовому потай спалити їх.

— І що б я робила без тебе? — стомлено посміхнулась Насуада.

— Робили б те, що мусили, моя пані, — вклонилася Фарика.

Вбравшись у зелений костюм для полювання, дівчина вирішила закінчити на сьогодні зі справами й допомогти служниці викроїти нову сукню. Попри всю марність затії, це дозволяло зосередитись на невідступних думках. Тож схилившись над столом, обидві жінки впівголоса перемовлялися між собою на різні теми, не забуваючи й про невтішне становище варденів.

— Так, — зітхнула Фарика, — гроші на цьому світі вирішують усе. — Якби ми мали їх удосталь, то просто викупили б у Галбаторікса право на незалежність. Може б, і війни тоді не було…

«Невже я справді чекаю, що хтось за мене зробить мою роботу? — подумки міркувала Насуада, ріжучи наосліп тканину. — Але ж це я привела сюди свій народ, тому и вивести його мушу сама!»

Зойкнувши, вона побачила, що ненароком розрізала мереживо, яке було найкоштовнішою частиною сукні. Що ж це з нею коїться? Мереживо тепер коштує дорожче за золото й срібло! І для чого взагалі їй зараз якесь там мереживо, вишукані сукні, золото-срібло всього світу? Може, їй би зарадила магія, тоді й про дороге мереживо вільно говорити. Дівчина витерла раптові сльози на очах. Що там казав той Орин про Тріанну? Якщо це так просто, — всміхнулася вона, — то варто спробувати, чи не так?

Розгублена Фарика, втупившись у порізане своєю господинею мереживо, мовчки чекала пояснень.

— Мерщій поклич мені Тріанну! — наказала Насуада, відкидаючи зіпсовану сукню. — Хай де б вона була, приведи її сюди!

— Як скажете, пані, — холодно мовила служниця й метнулась у потайні двері.

— Дякую, — прошепотіла вслід дівчина.

Вона чудово розуміла причину невдоволення Фарики, яка не довіряла чаклунам. Сама ж вона вірила лише Ерагонові, але не тому, що той був вершником — вершники, як довів усім Галбаторікс, теж могли бути негідниками, — а тому, що він присягнув їй на вірність. Загалом же, її лякали чаклуни й магія зокрема.

Справді-бо, володіючи магією, людина могла безкарно вдертися у твої думки, убити тебе одним тільки словом, брехати й красти, не боячись бути схопленою на гарячому.

Серце Насуади калатало від таких думок.

Як же його керувати людьми, половина з яких володіє магією? Як тут застосуєш твердий закон? Відверто кажучи, війна варденів з Імперією була нічим іншим, як намаганням покарати одну-єдину людину, котра зловживала своїми магічними здібностями, і не допустити подальших злочинів. Усі ці страхіття з війнами й голодом сталися тільки через те, що не було кому здолати Галбаторікса! А сам він іще нескоро помре від старості.

Отже, попри власну нехіть до магів, Насуада поки що не могла їх позбутися, оскільки перемога над деспотом виправдовувала будь-які засоби.

У двері стиха постукали, і дівчина, ховаючи свої думки за привітною посмішкою, гукнула:

— Заходьте!

На порозі постала розпатлана й сонна чаклунка Тріанна.

— Ви кликали мене, пані? — чемно вклонилась вона.

— Так, — сідаючи в крісло, мовила Насуада й уважно оглянула чаклунку з голови до ніг. — Тобі відоме найперше правило магії?

— Хай що б ти робив за допомогою магії, це відбере стільки ж сили, якби ти робив те саме без її допомоги, — спохмурніла Тріанна.

— А те, що можна зробити, — поцікавилась обережно Насуада, — обмежується лише твоєю вправністю й знанням прадавньої мови?

— Цю думку критикують, але загалом усе вірно, — здивовано глянула на неї співрозмовниця. — А чому ви питаєте? Це ж основні засади магії, які мають бути вам відомі.

— Так, вони мені відомі, — погодилась Насуада, вказуючи їй на зіпсовану сукню. — Тому зараз же, скориставшись своїми знаннями, віднови мені мереживо.

— Ду Врангр Гата має більш важливі справи, аніж кроїти вам нове вбрання, — зневажливо скривилась Тріанна. — Наше мистецтво не для королівських примх. Гадаю, ви знайдете собі вправних майстринь, які…

— Ану цить мені! — раптом гримнула Насуада. — Бачу, вас усіх треба ще вчити! Можливо, я й молода, але не дитина, щоб хтось нехтував моїми наказами! Я кажу про мереживо, тому що завдяки цьому ми зможемо підтримати варденів, розумієш? Вони будуть торгувати цим дорогим крамом по всій Імперії. Люди Галбаторікса самі віддаватимуть нам свої гроші!

— Але ж це смішно, — заперечила Тріанна, зиркнувши на Фарику, яка тихо вигулькнула з-за дверей. — Ви не зможете оплачувати війну мереживом!

— Чому це? — звела брови дівчина. — Жінки, які мріють про нього, одразу ж кинуться купувати. Кожна селянка, бажаючи виглядати заможною, захоче придбати собі наше мереживо. Навіть купці та дворяни! А знаєш, чому? Тому що воно буде краще за сплетене людськими руками! Так ми швидко розбагатіємо, і навіть гноми нам заздритимуть! Якщо, звісно, тобі під силу таке завдання.