Після того як усі присутні, попрощавшись із Аджихадом, висловили свої співчуття Насуаді, дівчина торкнулася батькової руки й несподівано заголосила якоюсь дивною мовою, сповнюючи печеру ритуальним плачем. Наприкінці церемонії до труни володаря з пошаною підійшли дванадцятеро гномів і накрили її мармуровою плитою.

Ерагон не стримався й позіхнув, прикривши рота, коли люди посунули до підземного амфітеатру. Довкола лунав гомін стривожених голосів, які обговорювали нещодавній похорон.

Тим часом юнак присів у нижньому ярусі, що перебував на одному рівні з подіумом. Поруч сиділи Орик, Арія, Ротгар, Насуада й члени ради старійшин. Сапфіра вмостилася на сходинках, які вели нагору.

— Починаючи з Коргана, кожного нашого короля обирали саме тут, — озвався гном. — Дуже добре, що вардени дотримуються цієї традиції.

Ерагон, укотре змахнувши сльозу, несподівано зрозумів, що які б зараз не були традиції, а людини, котра подбає про мирні переговори, з ними вже нема. Він із жахом усвідомив свою роль у майбутніх подіях. Навіть якщо все буде гаразд, він із Сапфірою обов'язково набуде собі недругів. Думаючи про це, юнак несамохіть стискав руків'я Зарока.

За якийсь час в амфітеатрі не лишилося жодного вільного місця, і Джормандер вийшов на подіум.

— Люди Вардену, — урочисто почав він. — Ми збиралися тут п'ятнадцять років тому, після смерті Дейнора. Його спадкоємець Аджихад чимало зробив у справі боротьби з Імперією та Галбаторіксом. По-перше, він виграв безліч битв із нашими ворогами, а по-друге, майже здолав Смерка, залишивши ритуальну подряпину на його мечі. І найважливіше — він ушанував у нашому місті вершника Ерагона й Сапфіру. Утім, сьогодні ми мусимо обрати нового ватажка, який поведе нас до нових перемог.

— Нехай це буде Вбивця Смерка! — загукали згори.

Ерагон намагався не реагувати на ці вигуки, задоволений з того, що промовець теж не звернув на них уваги.

— Можливо, — вів далі Джормандер, — можливо, наш гість зміг би пізніше посісти це почесне місце, але зараз нам потрібен той, хто розуміє всі наші радощі й біди, хто живе й страждає разом з нами довший час.

І тут Ерагон відчув, як натовп починає розуміти: ім'я правонаступника прошепотіли разом із Джормандером тисячі голосів.

— Насуада, — оголосив загальну думку промовець і, шанобливо вклонившись, зійшов із подіума.

Після нього вийшла Арія. Вона зацікавлено глянула на принишклих слухачів і гордо мовила:

— Сьогодні ввечері ельфи вшановуватимуть пам'ять славного короля варденів. Отож, від імені королеви Ісланзаді я підтримую Насуаду як правонаступницю Аджихада й пропоную їй дружбу ельфів. Нехай оберігають її зірки.

Зніяковілий Ротгар також зійшов на подіум, аби захриплим голосом виголосити кілька слів:

— Так, я теж підтримую Насуаду.

Наступним промовцем був Ерагон. Стоячи перед юрбою, він твердо сказав:

— Ми теж підтримуємо Насуаду. — І Сапфіра заревла на знак згоди.

Поручителі висловили свої побажання, і рада старійшин на чолі з Джормандером зійшла з подіума й стала перед громадою. Тим часом Насуада наблизилась до високоповажних членів ради і вклонилася їм, притримуючи пишну сукню, а Джормандер урочисто підвищив голос і мовив:

— Згідно з правом наслідування, ми обираємо Насуаду. Тепер я питаю вас, шановна громадо: чи обираєте її ви?

— Так! — одностайно гримнуло в залі.

Джормандер схвально кивнув.

— Тоді владою, яка належить цій раді, ми передаємо всі привілеї й обов'язки, що їх мав за життя Аджихад, його єдиній спадкоємиці Насуаді. — Він поклав на голову дівчині срібний вінок і, звівши вгору її руку, проголосив: — Тепер ти наш новий ватажок!

Вардени й гноми радісно вітали новообрану правительку цілих десять хвилин, аж доки в радників не задзвеніло у вухах. Тоді Сабрі, змахнувши рукою, урвала радісні вигуки й водночас підкликала Ерагона.

— Тепер час виконати свою обіцянку, — тихо мовила вона юнакові, котрий враз спохмурнів.

Здавалося, що цієї миті для Ерагона перестали існувати всі звуки, а водночас зникла його зніяковілість і нервовість. Вони відступили з огляду на важливість моменту. Рішуче видихнувши, юнак погукав Сапфіру й рушив до Джормандера та Насуади. Кожен крок здавався йому цілою вічністю, а обличчя членів ради — зневажливі пики Сабрі, Елесарі, Умерта й Фальберда — далекими й невиразними. Із щемкою ніжністю Ерагон помітив тільки Арію, котра стояла за членами ради. Дівчина кивнула, підтримуючи його.

— Ми зазіхаємо на зміну місцевої історії, — ніби між іншим сказала Сапфіра. — Так, ніби стрибаємо згори, не знаючи, чи глибока вода під нами.

— Але це буде незабутній політ! — озвався Ерагон.

Глянувши в ясні Насуадині очі, Ерагон уклонився й став на коліно. Витягши Зарок із піхов, він простягнув меч, ніби хотів віддати його Джормандеру. На якусь мить меч завис між головою ради й Насуадою, начебто його власник вагався. Адже зараз на одній шальці терезів була Ерагонова доля! Навіть більше, ніж доля — дракон, король та Імперія!

І раптом юнак рішуче розвернувся до схвильованої Насуади.

— З почуттям глибокої пошани й розумінням усіх труднощів, які випали на твою долю, я, вершник Дракона і Вбивця Смерка, присягаю тобі на вірність, Насуадо!

Вардени й гноми здивовано споглядали це дійство, втративши дар мови. Цієї ж миті вираз обличчя в усіх членів ради старійшин змінився зі зловтішного на розгублений. Навіть Елесарі втратила звичне самовладання й гнівно закліпала очима. Один тільки Джормандер, ледь звівши брови на знак подиву, незворушно вислухав Ерагонову промову.

Усміхнена Насуада взяла в юнака Зарок, спрямувала його вістря на нового васала й мовила:

— Я ціную твоє рішення, вершнику Ерагоне. Тож приймаю твою присягу, а ти приймаєш усі обов'язки, що веде за собою цей крок. Устань, мій васале, і візьми свого меча.

Ерагон зробив те, що вона просила, і разом із Сапфірою відійшов назад. Вигук одностайного схвалення пронісся залою, і ввесь натовп підхопився на ноги, лементуючи, гупаючи чобітьми об підлогу й брязкаючи мечами по щитах.

Зійшовши на подіум, Насуада закликала юрбу до тиші й радісно посміхнулася тисячам схвильованих очей:

— Люди Вардену! Як і мій батько, я віддаю своє життя вам і нашій спільній справі. Я буду боротися доти, доки всі ургали не впадуть замертво, доки не загине Галбаторікс й Алагезія знову не стане вільною!

Зала зустріла слова своєї нової володарки бурхливими оплесками й схвальними вигуками.

— Отже, настав час готуватися, — вела далі Насуада. — У Фартхен Дурі, у запеклій боротьбі, ми виграли нашу найбільшу битву. А тепер наша черга завдати удару Галбаторіксу. Зараз він слабкий, він втратив чимало сил, отож у нас є гарна нагода. Я кажу вам: час перемагати!

Після виступу Насуади до громади Тронжхейма зверталося чимало офіційного люду, але такого успіху в слухачів уже ніхто не мав.

Амфітеатр почав поволі порожніти. Коли Ерагон підвівся, аби й собі піти геть, Орик непомітно схопив його за руку.

— Ти все це спланував? — по-змовницьки підморгнув гном.

Ерагон трохи повагався, чи відкривати Орикові свою таємницю, чи ні, а потім коротко кинув:

— Авжеж.

Той у захваті похитав головою:

— Це був дуже відважний вчинок! Ти дозволив Насуаді почуватись незалежною. З іншого боку, це було небезпечно… Хоча, судячи з реакції ради старійшин, Арія, здається, тебе підтримала?

— Вона погодилась із тим, що це необхідно, — ухилився від прямої відповіді юнак.

— Так, це справді було необхідно, — замислився Орик і раптом аж засяяв: — Але ж ти щойно порушив рівновагу у владі, Ерагоне! Після цього вже ніхто не зможе тебе недооцінювати. Хоч і ворогів ти нажив собі чимало! — Поплескавши Ерагона по плечу, Орик подався геть.

Сапфіра довго дивилася гномові вслід.

— Знаєш, — несподівано сказала вона, — нам таки слід готуватися до втечі з Фартхен Дура. Рада старійшин жадатиме помсти. Тож чим раніше ми звідси зникнемо, тим краще.