Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Згоден, — озвався Оромис. Зайшовши до хатини, він повернувся, несучи майже півдюжини грифельних дощечок. — Проте облишмо ці сумні теми. Давай-но ліпше вивчати фаіртх. Це чудовий засіб для того, щоб зосередитись. Грифель наповнений такою кількістю чорнила, щоб можна було опанувати будь-яку комбінацію кольорів. Отже, тобі лише слід сконцентруватися на тому образі, який ти хочеш зафіксувати, а потім сказати: «Хай те, що я бачу, відтвориться на поверхні».

Почекавши, доки Ерагон роздивиться чудернацьку дощечку, Оромис змахнув рукою:

— Роззирнися довкола й знайди об'єкт, який би тобі хотілося зобразити.

Утім, куди б юнак не глянув, усе здавалося йому надто буденним і банальним: квіти під ногами, Оромисова хатина… Нічого особливого, ніщо не заслуговувало на збереження. «Фіксувати треба те, — міркував Ерагон, — що заслуговує на такі зусилля. Тобто лише змінні, скороминущі речі». Раптом його погляд зупинився на блідо-зелених шматках весняного наросту на гіллі, а ще на глибокій рані, яка проходила по стовбуру зламаного негодою дерева. Він тут-таки сконцентрувався й зафіксував це видовище в пам'яті, промовивши закляття.

Поверхня дощечки зробилася яснішою, коли на ній заграла живописна гама кольорів, розтікаючись та змішуючись, аби відтворити відповідний набір. Коли буяння кольорів стихло, Ерагон зрозумів, що дивиться на копію того, що прагнув відтворити. Стовбур та гілки виглядали, наче живі, а решта предметів були нечіткими та розмитими, ніби на них дивилися примруженим оком. Як же все це відрізнялося від фаіртха самого Оромиса!

Обережно взявши з Ерагонових рук дощечку, ельф доволі довго її розглядав, а потім завважив:

— Ти маєш незвичайний дар мислення, Ерагоне. Більшість людей важко досягає відповідної концентрації для створення образу. З іншого боку, ти помічаєш лише те, що тебе цікавить. А це надто вузько, мій друже. Тут ти маєш ту саму проблему, що й з медитацією. Отже, мусиш розширити межі свідомості, впустивши у себе весь довколишній світ і не вибираючи тільки найважливіше з нього. Нумо, спробуй іще раз…

— Привіт, вершнику! — раптово пролунало в повітрі.

Здригнувшись, Ерагон розвернувся й побачив Орика з Арією, які виходили з лісу. Гном радісно махав рукою, його борода, підстрижена та розчесана, розвивалася на вітерці, а волосся було зав'язане в косичку, що нагадувала кінський хвіст. Він був убраний у нову сорочку — подарунок ельфів — барвисту й прикрашену золотим гаптуванням. І взагалі — якщо глянути на гнома, ніхто б не сказав, що ніч напередодні він дико пиячив.

Усі обмінялися традиційними привітаннями, а потім, перейшовши на звичайну мову, Оромис спитав:

— І чим же викликаний ваш візит? Звісно, я радий вас бачити, але ми з Ерагоном зараз дуже заклопотані навчанням.

— Вибач, що потурбували тебе, Оромисе-ельда, — зніяковіла Арія.

— Ні-ні, це я винен, — вистрибнув уперед Орик, багатозначно зиркнувши на юнака. — Мене послав до вас Ротгар, бажаючи переконатися, чи добре навчається Ерагон, розумієте? Звісно, я в цьому не сумніваюсь, але мушу побачити юнака на власні очі перед тим, як звітувати королю.

— Те, чого я навчаю Ерагона, не має знати ще хтось, — зауважив Оромис. — Таємниці вершників лише для них самих.

— Так, я розумію, — нетерпляче погодився Орик. — Утім, ви самі знаєте, в який непевний час ми живемо. Учора камінь був твердий, а нині вже розколовся. Тож мусимо якось зважати на це, панове. До того ж, гноми покладають на Ерагона неабиякі надії, а отже, мають право бути певні, що навчання відбувається так, як і було обіцяно. Хіба ми можемо забрати в них це право?

— Дуже добре сказано, Майстре Гноме, — вислухавши цю маячню, вимовив Оромис. — Виходить, дізнаватися, чи все в нас гаразд, це ваш обов'язок?

— Безперечно!

— І нам ніяк цього не уникнути?

— Боюсь, що ні, Оромисе-ельда, — відповів Орик.

— Ну що ж, чудово, — зітхнув ельф. — Тоді залишайтеся й дивіться, а ми тим часом продовжимо. Ви задоволені?

— А ви що, хіба не закінчуєте заняття? — з підозрою спитався гном.

— Ні, ми щойно розпочали.

— Тоді я цілком задоволений, продовжуйте! — відказав той.

Доки тривала ця розмова, Ерагон намагався зловити погляд Арії, але та не зводила очей з Оромиса.

— Ерагоне!

— Так, Майстре! — схопився юнак.

— Будь ласка, будь уважнішим, — застеріг ельф. — Я хочу, щоб ти зробив іще один фаіртх. Роззирнись довкола, але спробуй запримітити все-все, як я тобі щойно казав.

— Гаразд, Майстре! — учень узяв дощечку до рук, трохи хвилюючись через те, що за ним спостерігають Арія й Орик. Йому дуже хотілося, щоб усе вийшло якнайкраще й Оромис показав себе неперевершеним учителем. Утім, юнак ніяк не міг зосередитись на довколишніх предметах, оскільки думав лише про ельфійку.

Нарешті Ерагон здався в полон почуттів і миттю склав образ Арії в голові, проказавши закляття давньою мовою й сповнивши його своїм коханням.

Результат був просто приголомшливий.

Фаіртх зобразив Арію на темному тлі. Вона виглядала найчарівнішою з усіх жінок, що їх він коли-небудь бачив за все своє життя. Звісно, це був досить блідий образ, недосконалий і наївний, але сповнений такої пристрасної сили, що інакшим навряд чи й міг бути. «Невже я бачу її такою? — ошелешено думав Ерагон. — І хто ж насправді ця дівчина, якщо її краса та мудрість мають таку гіпнотичну силу?»

— Стережися, друже, — подумки озвалася Сапфіра.

— Ну то що, вийшло? — поцікавився за якийсь час Оромис.

— Я не зовсім певен… — завагався юнак, ховаючи свою дощечку, але вчитель зламав його опір.

Зиркнувши на образ, ельф набув суворого вигляду і мовчки передав малюнок Арії.

Ельфійка, розглядаючи його, низько схилила голову й сховала в пасмах пишного волосся своє обличчя. І тільки з того, як затремтіли її руки, можна було зрозуміти, що вона неабияк схвильована.

— А можна й мені глянути? — нетерпляче спитав Орик.

Несподівано замахнувшись, Арія пожбурила фаіртх на землю, розтрощивши картинку на тисячі дрібних шматочків. Потому вона гордовито випросталась і рушила повз скам'янілих свідків у темні хащі Ду Вельденвардена.

Провівши ельфійку здивованим поглядом, Орик обережно підняв один зі шматків. Той був порожній, адже зображення зникло, щойно фаіртх розлетівся на друзки.

— Ми знайомі не один десяток років, — посмикав себе за бороду гном, — але я вперше бачу, щоб Арія втратила над собою контроль. Що ж ти там таке намалював, Ерагоне?

— Її портрет, — розгублено мовив збентежений юнак.

— Портрет? — зовсім розгубився Орик. — А чому ж вона тоді…

— Гадаю, вам краще піти, — урвав його ельф. — Урок закінчено, бувайте. А про успіхи Ерагона дізнаєтесь завтра.

Гном скоса зиркнув на юнака, потім кивнув і потер руки.

— Так, гадаю, саме так я й зроблю, — буркнув він. — Дякую вам, Оромисе-ельда. Я ціную ваш час, витрачений на мене. Із Ерагоном ми поговоримо пізніше.

Коли Орик пішов, Оромис, ставши навколішки, заходився збирати уламки дощечки. Ерагон дивився на нього, не в змозі поворухнутись.

— Але чому? — тільки й зміг вичавити він із себе.

— Можливо, тому, — озвався ельф, — що ти злякав Арію.

— Злякав? Хіба її можна чимось злякати? — заперечив Ерагон, сам у це не вірячи. Виходить, вона лише приховувала свої страхи, як і більшість смертних. Ставши на коліна, він підняв уламок фаіртха й подав його Оромису. — Але чим я налякав Арію, поясніть?

Звівшись, ельф рушив до струмка, де кинув у воду уламки чарівної дощечки.

— Фаіртх показує лише те, що хочеш бачити, — озвався він до юнака. — Можна збрехати, створюючи хибне зображення, але зробити це ти ще не здатен. Тож твоя картинка вийшла правдивою, і Арія це зрозуміла. Тепер вона знає про твої почуття до неї.

— Але чому її це злякало? — нетямився Ерагон.

— Певно, тому, що відкрило глибину твоєї пристрасті, — сумно посміхнувся Оромис. — Давай-но проаналізуємо ситуацію. По-перше, для свого народу ти доросла людина, але для ельфів залишаєшся дитиною. За інших обставин я не робив би такого порівняння, проте, живучи з нами, ти мусиш про це пам'ятати. По-друге, ти вершник, і ми розраховуємо на твою допомогу в боротьбі з Галбаторіксом, а не на залицяння до Арії.

75
{"b":"228334","o":1}