Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Саме так, вона нікуди не годиться, — кинув Райдінґвуд. — Не розумію, як тут дати світло...

— Але чому ти зателефонував мені? — Стар сказав це, стоячи до нього майже впритул. — Чому ти не підняв це питання перед декораторами?

— Я тебе сюди не запрошував, Монро.

— Ти ж сам хотів бути собі і режисером, і продюсером.

— Вибач, Монро, — мовив Райдінґвуд стримано, — але ж я тебе сюди не запрошував.

Стар мовчки розвернувся і пішов від декорації до зйомочної позиції камери.

Широко розкриті очі та роти групи гостей миттю змістилися з героїні картини на Стара, втупилися в нього і знову тупо перекочували на героїню. Гості були з братства «Лицарі Колумба»[135], і як католики вони бачили процесії зі Святими Дарами, тобто освяченою гостією[136], переосутненням[137] хліба в Тіло Христове, а тут мрія набирала плоті.

Стар зупинився біля крісла акторки. На тій була вечірня сукня з великим декольте, що виставляло напоказ яскравий висип екземи на спині та грудях. Перед кожним дублем всю таркату поверхню густо замазували пом’якшувальним кремом, який негайно після дубля знімали. Її волосся — кольором і липкістю — нагадувало кров, яка ще не зовсім запеклася, зате на кадрі її очі й справді сяяли зоряним світлом.

Не встиг Стар ще й відкрити рота, як почув позаду себе запопадливу підказку:

— У камері вона просто ся-я-я-є. Неперевершено сяє.

Це був помічник режисера, а підтекстом був вишуканий комплімент. Актрисі кинули комплімент так, щоб їй не натруджувати багатостраждальну шкіру, коли повертатися, аби розчути. Стару було кинуто комплімент за те, що уклав з нею угоду. Побічно комплімент адресувався й Райдінґвуду.

— Все гаразд? — запитав привітно Стар у неї.

— Все чудово, — кивнула вона у відповідь, — за винятком ...их рекламістів.

Стар злегка підморгнув їй.

— А ми триматимемо їх від вас подалі.

На цей час її ім’я вже стало тотожним слову «сучка». Ймовірно, вона зображала з себе якусь там королеву із серії коміксів про Тарзана[138], де ці королеви незрозуміло з якого дива повелівають своїм чорношкірим народом. Втім, вона й справді вважала решту світу за «чорних». Вона була неминучим злом, яке позичили на іншій студії рівно на одну картину.

Райдінґвуд супроводжував Стара до виходу з павільйону.

— Все нормально, — сказав режисер. — Вона грає на повну силу своїх можливостей.

Тепер, коли їх ніхто вже не чув, Стар раптом зупинився і зиркнув на режисера спідлоба.

— Ох і поназнімав же ти лайна, — сказав Стар. — Знаєш, про що вона мені нагадує в твоєму поточному матеріалі — про «міс Про-довольство»[139].

— Я намагаюся добитися найкращої гри...

— Поїхали зі мною, — перебив його Стар.

— З тобою? А групі оголосити перерву?

— Облиш, — мовив Стар, штовхнувши оббиті повстю зовнішні двері.

Знадвору на Стара чекали лімузин і шофер. На студії зазвичай дорога кожна хвилина.

— Сідай, — кивнув Стар.

Ред зрозумів, що все серйозно. Він навіть зрозумів відразу, в чому халепа. З першого дня зйомок кінодіва підім’яла його під себе своїм довгим, як помело, та гострим, як лезо, язиком. А він, людина миролюбна, аби зайвий раз не зв’язуватися, дозволив їй фігурувати в кадрі таким собі холодним напівфабрикатом.

Стар ніби заглянув у його думки.

— Ти не знаходиш на неї управи, — узагальнив він. — Я казав тобі, чого мені треба. Від неї на екрані вимагалася підступність, а що я бачу — саму нудьгу. Все йде до того, що доведеться відставити, Реде...

— Як, усю картину?

— Ні, тільки тебе. А на картину я ставлю Гарлі.

— Що ж, нехай так, Монро.

— Вибач, Реде. А з тобою спробуємо щось інше, іншим разом.

Авто зупинилося біля будинку правління.

— А дубль зняти? — запитав Ред.

— Його вже знімають, — похмуро мовив Стар. — Гарлі вже там.

— Якого дідька...

— Ти вийшов — він зайшов, от і все. Я посадив його читати сценарій ще вчора ввечері.

— Але послухай, Монро...

— Сьогодні в мене дуже напружений день, Реде, — сухо відрізав Стар. — А в тебе, Реде, запал вийшов ще три дні тому.

Це була не просто прикрість, а прикрість з наслідками, по-думалося Райдінґвуду. А означало це, що наступну картину, яку запропонують, йому доведеться робити безвідносно до того, по-добатиметься вона йому чи ні. А ще це означало, що його положенню на студії буде завдано хай і мізерної, але певної шкоди... і, ймовірно, це означало, що третій шлюб доведеться, попри всі плани, поки що відкласти. Сатисфакції не можна було б отримати, навіть здійнявши бучу... бо якщо в тебе виникло тертя зі Старом, то про це краще не теревенити. Стар був найбільшим замовником у світі кіно, а замовник завжди — майже завжди — правий.

— А мій піджак? — тільки й спохопився Райдінґвуд. — Я ж залишив його на стільці серед декорацій.

— Знаю, — сказав Стар. — Ось він.

Стар до того намагався бути великодушним до Райдінґвуда з його «проколом», що зовсім забув, що піджак він тримає в руці.

Епізод 11

«Переглядовий зал містера Стара» був невеличким кінотеатром з чотирма рядами м’яких крісел. Перед переднім рядом простягалися довгі столи з лампами під абажурами, зумерами та телефонами. Під стіною стояло фортепіано, що залишилося тут ще з часів зародження звукового кіно. Попри те, що зал було відремонтовано і заново обставлено всього рік тому, через цілодобову роботу він уже знову був обшарпаний.

Тут о пів на третю і знову о пів на сьому Стар переглядав знятий за день матеріал. Тут часто панувала напружена атмосфера. Стар мав справу з faits accomplis[140] — з кінцевим результатом багатьох місяців праці: придбання авторських прав, розробка сценарного плану, написання сценарію і його переробка, кастинг акторів, розробка та монтаж декорацій, освітлення, репетиції з акторами та зйомки — плоди як творчих осяянь, так і відчайдушних суперечок, приступів апатії, таємних змов і поту. А зараз тут, як на полі бою, коли вершиться складний маневр і коли все ще перебуває в підвішеному стані... і знятий матеріал — як депеші з передової.

Крім Стара, були присутні представники всіх технічних відділів, виконавчі продюсери та директори картин, що здавалися. А от режисери на цих переглядах не з’являлися: де-юре тому, що їх робота вважалася закінченою, а де-факто тому, що коли гроші перетікають на срібні бобіни, вони могли за промахи тут отримати своє. Тож серед режисерів склалася тактовна традиція сюди не приходити.

Усі вже зібралися. Стар зайшов і швидко зайняв своє місце — й гомін у залі притих. Коли він відкинувся в кріслі і поклав ногу на худе коліно й підтягнув його до себе, світло в залі погасло. В останньому ряду чиркнув сірник, і запала тиша.

На екрані ватага франко-канадців штовхала свої піроги проти бистрини з порогами. Сцену знімали в студійному басейні, і в кінці кожного дубля, після того як чувся голос режисера: «Знято!», актори на екрані видихали «хух», стирали краплі з лоба і часом весело сміялися... Вода в басейні переставала струменіти — на тому ілюзія й закінчувалася. Крім того, що Стар назвав номери найкращих дублів і зауважив, що «знято непогано», ніяких коментарів він більше не зробив.

Наступна сцена, все ще на порогах, повинна була містити діалог між канадською дівчиною (Клодет Кольбер[141]) та coureur du bois[142] (Рональд Колман), при тому, що вона мала дивитися на нього з піроги. Після кількох кадрів Стар раптом перервав тишу.

— Басейн вже розібрали?

вернуться

135

«Лицарі Колумба» — найбільша в світі католицька братська організація, яка прагнула забезпечити благодійні послуги, сприяти католицькій освіті й активно захищати католицтво в різних країнах.

вернуться

136

Гостія — євхаристичний хліб у католиків латинського обряду.

вернуться

137

Переосутнення — згідно з ученням католицької церкви, яке було прийнято на 4-му Латеранському Соборі в 1215 році, процес повного сутнісно-го перетворення хліба і вина (Святих Дарів) в Тіло і Кров Христову. Хода зі Святими Дарами відбувається на свято Тіла і Крові Христових, на 60-й день після Великодня. У країнах з переважно протестантським населенням участь в процесії в день Тіла і Крові розглядалася як акт публічного сповідання католицької віри, оскільки протестанти не визнають переосутнення.

вернуться

138

«Тарзан» — серія з двадцяти чотирьох пригодницьких романів (1912— 1965), написаних Едгаром Райсом Берроузом. Крім величезної кількості книг, написаних самим Берроузом та іншими авторами, персонаж з’являвся в багатьох фільмах, радіопостановках та в коміксах. З 1929 року почали регулярно виходити комікси про Тарзана в газетах і журналах, а потім окремими книжками. У 1930-х рр. було створено з півдюжини фільмів про Тарзана, переважно з Джонні Вайсмюллером у головній ролі.

вернуться

139

Miss Foodstuffs — «міс Про-довольство» — натяк Стара на мляву гру актриси.

вернуться

140

Доконаний факт (лат.).

вернуться

141

Клодет Кольбер (1903—1996) — американська акторка кіно та театру французького походження, визнана критиками за свою універсальність, хоча найбільшого успіху досягла у жанрі ексцентричної комедії. За роль у кінокомедії «Це сталося якось вночі» у 1935 році вона отримала «Оскар».

вернуться

142

Мисливець-трапер і торговець хутром у французьких володіннях у Північній Америці (фр.).

74
{"b":"979907","o":1}