Після паузи заходить дівчина (не та, що із зіпсованим голосом, — молодший варіант). Цецилія Коннедж — шістнадцяти років, гарненька, кмітлива і повсякчас у доброму гуморі. Вона — у вечірньому платті, його простота, вочевидь, їй набридла. Вона підходить до стосу, вибирає якийсь рожевий предмет і розглядає його у витягнутій руці.

Цецилія. Рожевий?

Розалінда (за сценою). Так!

Цецилія. Отой блискучий?

Розалінда. Ну так.

Цецилія. Знайшла!

(Вона дивиться на себе у дзеркало і починає енергійно танцювати шиммі.)

Розалінда (за сценою). Що ти там робиш? Міряєш?

Цецилія перестає танцювати і виходить, закинувши предмет на праве плече.

З інших дверей виходить Алек Коннедж. Швидко озирається довкола і голосно вигукує: «Мамо!» З-за сусідніх дверей чути суперечку, що заохочує його рухатись туди, але хор голосів вже наближається.

Алек. Ось ви де всі. Еморі Блейн вже тут.

Цецилія (бурхливо). Забери його вниз!

Алек. Та він же внизу.

Місіс Коннедж. То покажи йому його кімнату. І передай, що мені шкода, що не можу його зараз зустріти.

Алек. Він уже багато чув про вас. Добре було б, якби ви поквапилися. Тато йому там за війну розповідає, а хлопцеві вже терпець уривається. Він у нас темпераментний.

(Останніх слів було достатньо, щоб виманити Цецилію в кімнату.)

Цецилія (вмощується на купу білизни). Кажеш, темпераментний? Ти й у листах про нього так писав.

Алек. Ну, він ще й пише всякі штуки.

Цецилія. А на фортепіано грає?

Алек. Не думаю.

Цецилія (прискіпливо). А п’є?

Алек. Так... він не святенник.

Цецилія. А щодо грошей?

Алек. Господи, та запитайся у нього сама! Колись було чимало, а тепер у нього сякий-такий дохід.

З’являється місіс Коннедж.

Місіс Коннедж. Алеку, звичайно, ми раді бачити кожного твого друга...

Алек. Ви обов’язково мусите познайомитись із Еморі.

Місіс Коннедж. Звичайно, я хочу з ним познайомитися. Але мені здається, це так по-хлоп’ячому з твого боку — піти з такого хорошого будинку, щоб жити з двома приятелями в якійсь холостяцькій квартирі. Я сподіваюсь, це не для того, щоб ви могли пити скільки заманеться? (Пауза.) Сьогодні я, на жаль, не зможу приділити йому достатньої уваги. Цей тиждень — для Розалін-ди, розумієш? Коли у дівчини перший вихід у світ, їй потрібна загальна увага.

Розалінда (за сценою). Тоді йди сюди, допоможи хоч застебнутися.

Місіс Коннедж виходить.

Алек. Розалінда зовсім не змінилася.

Цецилія (стишуючи голос). Вона жахливо зіпсована.

Алек. Сьогодні вона побачить свій еквіалент.

Цецилія. Кого? Містера Еморі Блейна?

(Алек киває.)

Цецилія. Ти знаєш, Розалінду ще ніхто не обскакав. Чесно, Алеку, вона просто жахливо поводиться з чоловіками! То глузує з них, обрубує розмову, то не приходить на побачення, позіхає їм просто в обличчя — а вони приходять і знов усе це ковтають.

Алек. Їм, мабуть, це подобається.

Цецилія. Та вони це ненавидять! Вона — як той вампір! Мені здається, вона може й дівчат примусити робити те, що захоче, тільки дівчат вона терпіти не може.

Алек. Така вдача — то у нас сімейне.

Цецилія (покірно). Схоже, на мене цього вже не вистачило...

Алек. Але Розалінда добре поводиться?

Цецилія. Не зовсім. Зрештою, як усі: курить інколи, п’є пунш, часто цілується — зараз кажуть, що то все — вплив війни, знаєш...

З’являється місіс Коннедж.

Місіс Коннедж. Розалінда майже готова, тож я можу піти вниз і познайомитися з твоїм другом.

Алек з матір’ю виходять.

Розалінда (за сценою). А, мама...

Цецилія. Мама пішла вниз.

З’являється Розалінда.

Вона одна із тих дівчат, яким непотрібно докладати ані найменшого зусилля, щоб чоловіки в неї закохалися. Правда, в її тенета рідко потрапляють два типи чоловіків: обмежені, які бояться її розуму, і розумні, які бояться її краси. Решта — її прерогатива за правом народження.

Якщо Розалінду і могло щось зіпсувати, то на даний момент процес уже був завершений. І справді, в її характері було оце: якщо вона чогось хоче — воно має бути тут і негайно (або вона замордує всіх довкола). Проте вона не була зіпсованою в істинному значенні цього слова. Її неудаваний ентузіазм, її бажання розвиватись і вчитися, її безкінечна віра у невичерпність романтики, її відвага і ґрунтовна чесність — ось що залишилось незіпсованим.

Правда, були такі затяжні періоди, коли вона щиро зневажала всю свою сім’ю. Вона доволі проста, її філософія — це «carpe diem» для себе, і «laissez-faire» для інших. Вона полюбляє скандальні історії; часом у неї проскакує й вульгарна нотка, притаманна від природи всім широким і зграбним натурам. Вона хоче подобатися людям, але якщо вона їм не подобається — це її зовсім не хвилює і не примушує змінюватися. Коротше, зразковою її точно не назвеш.

Виховання всіх вродливих жінок базується на знанні чоловіків. Розалінда розчаровувалася то в одному, то в іншому, але непохитно вірила у чоловічу стать загалом. Жінок вона зневажала. Вони уособлювали ті якості, які вона зневажала й у собі, — зародки підлості, пиху, боягузтво і дрібне шахраювання. Якось вона оголосила на всю кімнату при колежанках її матері, що єдине виправдання жіночого існування — це створювати необхідний хаотичний елемент у світі чоловіків. Танцювала вона винятково граціозно, але малювала недбало. А ще мала неабиякий хист висловлюватись, який використовувала тільки для любовних листів.

Але вся критика розбивається об красу Розалінди. Волосся із тим прекрасним золотавим відтінком, що його пропонує все виробництво барвників. Вуста, створені для безкінечних поцілунків, — виразні, невловно чуттєві, вони хвилюють уяву. Сірі очі і бездоганна шкіра, на якій спалахує і зникає ніжний рум’янець. Постава струнка і спортивна, без найменших ознак негармонійності. Було справжньою насолодою дивитися, як вона рухається по кімнаті, як іде вулицею, як замахується ключкою для гольфа чи навіть робить «колесо».

І остання характеристика: її жвава і безпосередня вдача, яка уникла отієї награної театральності, що її Еморі розгледів у Іза-бель. Монсеньйор Дарсі потрапив би у скрутне становище: як назвати її: персоналією чи особистістю? Можливо, вона була неймовірним дорогоцінним сплавом, який трапляється раз на багато років.

У вечір свого дебюту, попри всю її хитромудру вченість, вона нагадувала просто щасливу маленьку дівчинку. Гувернантка щойно вклала її зачіску, але вона, втрачаючи терпець, вирішила, що сама зробить краще. Вона була занадто збуджена, щоб залишатися на одному місці. Тому ми й не побачили її в цій захаращеній кімнаті. Коли вона заговорить — ви скажете, що її голос пливкий, як водоспад, на відміну від контральто Ізабель, подібне до звуків віолончелі.

Розалінда. Чесно кажучи, у світі є тільки дві одяганки, в яких мені зручно (розчісує волосся перед дзеркалом). Нічна сорочка з панталонами, а друга — купальник. Я просто чарівна в обидвох.

Цецилія. Ти рада, що виходиш у світ?

Розалінда. Авжеж, а ти?

Цецилія (іронічно). Ти рада, що можеш вийти заміж і жити на Лонг-Айленді із повним набором для молодят? Чи хочеш, щоб життя було ланцюгом із флірту, де кожен чоловік — нова ланка?

Розалінда. Авжеж, я хочу, щоб так і було! Ти маєш на увазі, що я вже його знайшла?

Цецилія. Ха!

Розалінда. Цециліє, люба, ти не уявляєш, яке це випробовування для мене! На вулиці я мушу повсякчас триматися без-емоційно і холодно, щоб чоловіки не чіплялись до мене. Якщо я голосно засміюся у театрі в першому ряду — комік потім увесь вечір грає тільки для мене. Якщо у танці я зроню хустинку чи ненароком кину на когось погляд, чи щось скажу пошепки, — мій кавалер потім цілий тиждень мені дзвонитиме.

Цецилія. Жахлив а напруга!

Розалінда. І найгірше те, що мені подобаються легковажні чоловіки. Якби я була зовсім без статків, то подалася б на сцену...