Довідавшись, що Боян збирає лицарське волосся, Максим відчув нестерпну колекційну сверблячку й забажав наздогнати й перегнати приятеля в зборі аналогічної колекції. Але оскільки, на відміну від Семенова, він не міг ампутувати лицарське волосся легально (бо працював не перукарем, а слюсарем), то здумав робити це нишком.

Колекціонуючи комах, Каламутний прискіпливо вивчив звички й інстинкти різноманітних кузьок. І тепер здумав використовувати накопичені знання для досягнення мети. Максим видресирував групи личинок молі, жучків-точильників і мурах (найскладнішим було навчити мурах не жерти міль і жучків). Уночі колекціонер підкрадався до замку чергової жертви й випускав дресированих комашок. Жуки-точильники прогризали дірочки в дерев'яних віконних рамах, міль і мурахи заповзали крізь ці ходи в спальню, міль згідно з інстинктом відгризала лицарські волоски, а мурахи згідно з інстинктом волокли ці «стовбури» зворотнім маршрутом просто в руки дресирувальника. Звичайно, мурахам і личинкам молі не важко було проникнути крізь щілини забрала під лицарський шолом і витягти назовні волосся. Таким химерним способом ентомолог-аматор поповнював свою волосату колекцію.

Коли Папірусюку доручили цю справу, він, як і попередник, не знайшов жодних слідів, але додумався узяти на аналіз пил у спальнях обстрижених. У цих пробах виявилася речовина, яку хіміки-криміналісти визначили, як екскременти комах. Те, що у всіх спальнях, де відбулися викрадення волосся, був ідентичний мікрогній, наштовхнуло слідчого на думку проконсультуватися в ентомологів, аби дошукатися, які саме комашки так наслідили. Ніхто із учених-комахознавців не взявся ідентифікувати за послідом його виробника, але в розмові прозвучало ім'я Максима Каламутного, якого один вчений знав, як власника найбільшої приватної колекції комах.

Варлаам Оникійович зустрівся й з цим власником. Колекціонер сказав, що він теж не здатний за калом комах визначити їхній вид, тому, на жаль, нічим не може допомогти слідству. Виходячи з квартири Максима, детектив зіштовхнувся у дверях із перукарем Бояном Семеновим (котрий якраз входив), якого знав, бо теж стригся в престижному салоні «Що не сіємо, то пожнемо», адже в ті часи ще носив волосся.

У мозку слідчого автоматично вибудувався замкнений логічний ланцюжок: лицарське волосся – комахи – колекціонер комах – перукар – лицарське волосся. Інтуїтивно відчуваючи в цьому розгадку, детектив став стежити за колекціонером. І якось уночі взяв його на гарячому біля замку графа Остапа Електрички. У затриманого виявилося пасмо графського волосся і три коробочки з комахами. І Максим, який не був закоренілим правопорушником, відразу щиросердно у всьому зізнався... Суд присудив його до року виправних робіт у фірмі «Патлатість», що виготовляла засоби для поліпшення росту волосся. А слідчий Папірусюк саме з того часу набув звички ретельно голити голову.

До речі, відсутність волосся посилила лиховісний вигляд цього міліціонера. Він і до того виглядав страшнувато, а лисий череп зробив Варлаама Оникійовича зовсім схожим на Кощія Безсмертного або тому подібних злісних казкових чаклунів. Але страхаюча зовнішність тільки допомагала йому в роботі. Іноді цьому слідчому досить було просто з'явитися перед злочинцем і строго глянути йому в очі, як той, тріпотячи від жаху, чесно викладав правду про своє злодіяння. Однак всупереч злісному вигляду Папірусюк був людиною найдобрішої душі. Можна сказати, що він був страшенний добродійник, махровий милостивець, закоренілий гуманіст, запеклий добряга.

Дивлячись у дзеркало, Папірусюк іноді заспокоював себе неголосним декламуванням чотиривірша «Прикриття» терентопського поета Франческо Губанедурського:

У вигляді бачиш ти вади?

Біди в тому ти не вбачай.

Свій вигляд негарний – порада –

Під гарной душею сховай.

Отже, як бачимо, цей слідчий добре функціонував.

Найперший за часом в українській літературі детективний серіал, виданий 1929 року у Харкові, називається «Проникливість лікаря Піддубного» (автор – Юрій Шовкопляс). Якби хтось написав низку оповідань про детективну працю Варлаама Оникійовича, то таку збірку можна було б назвати «Проникливість слідчого Папірусюка».

Саме такому й доцільно було доручити розслідування викрадення драконячого яйця...

☼ ☼ ☼

18 вересня 1995 року о 9.02 ранку до міліції зателефонував директор Жорикбурзького краєзнавчого музею Цицерон Володимирович Дуськін.

Він скаржився, що двері в музеї зламані, а один з експонатів викрадений.

Папірусюк, якому генерал Антін Петрович Бобик, котрий очолював жорикбурзьку міліцію, доручив розслідування цієї справи, оглянув місце злочину і переконався, що крадій не залишив візитної картки. А це значило, що злодій був нелегалом. На це ж указувало й ушкодження дверного замка, адже легальним крадіям, що мають ліцензію на злодійство, категорично заборонено ламати замки, вибивати шибки й наносити інші ушкодження приміщенням.

Але щоби бути абсолютно упевненим, слідчий вирішив уточнити в легальних злодіїв їхню непричетність або причетність до цієї крадіжки.

– Що значить – легальні злодії? – запитує в Автора Ліва півкуля відомого органа. – Як це злодії, злочинці можуть бути легальними?

Питання про легалізацію злодійства, пояснює Автор, поставив перед королем в 1989 році той же генерал А.П. Бобик, п'ятдесятитрирічний на той час чолов'яга щільної та кремезної статури, що завдяки щільності та кремезності нагадував постамент для фуражки. Він висловив Жорику Дев'ятому такі аргументи:

– Ви знаєте, Ваша Величносте, що я вже не один десяток років вивчаю кримінальний світ. І ось до яких висновків я прийшов. Крадії бувають різні. Одні крадуть, бо хочуть збагатитися за чужий рахунок, а інші – тому що таке їхнє покликання, такий їхній талант. Тут як і в інших професіях. Наприклад, один живописець малює портрети начальників аби загрібати гроші, а інший пише схожих на трактор жінок, нічого за це не має, живе надголодь, але не кидає, тому що прагне залишити слід у мистецтві, бо в тому його покликання. Людина може вибрати професію, але покликання їй дане від природи. Хтось народжується з покликанням музиканта, хтось із покликанням кулінара, а хтось із покликанням крадія. Але якщо музикант чи кулінар служать покликанню й домагаються успіхів, їх за це хвалять, а якщо злодій служить покликанню й домагається успіхів, його ловлять і саджають у в'язницю. У тому, що одні таланти в нас у пошані, а інші переслідуються, я бачу несправедливість, обмеження прав, недемократичність. Треба, аби кожний громадянин міг легально займатися улюбленою справою, не соромлячись своїх талантів і не несучи за них покарання.

– Мені дивно чути це від стража порядку, – здивувався король, пестячи пальцями свою фальшиву руду бороду. – Ви хочете, щоби злодії безкарно крали майно інших громадян?!

– Я пропоную дозволити злодіям за покликанням займатися улюбленою справою так, аби це не наносило того збитку громадянам, як зараз, коли крадії вимушені працювати нишком, нелегально. Нехай вони працюють в офіційних злодійських конторах, які платять податки в державну скарбницю. Нехай, зробивши крадіжку, залишають обікраденому візитну картку, де зазначене їхнє місце роботи, щоби клієнт міг прийти в контору й отримати назад вкрадену річ, заплативши майже символічну суму за, так би мовити, злодійську послугу. Для клієнта вигідніше дати за повернення вкраденого невеличку частину вартості цієї речі, аніж купувати нову річ замість вкраденої за повну ціну. А ці гроші йтимуть на податки й на зарплатню працівників злодійської праці. І крадії за покликанням вже не мучитимуться від каяття сумління, не комплексуватимуть, а вважатимуть себе чесними трудівниками, які теж приносять якусь користь суспільству.

– Ну яка ж користь від злодійства?

– Ну по-перше, ті гроші, які злодійські контори у вигляді податків платитимуть у державну скарбницю, підуть на корисні для суспільства справи. А по-друге, злодійство – це своєрідна боротьба з нехлюйством, недбалістю, безгосподарністю. Крадії своєю працею привчають людей бути уважними, ощадливими, хазяйновитими, обережними – ось і користь. Одним словом, я прагну, аби крадії стали добропорядними громадянами, не зраджуючи своєму покликанню. І нам було б набагато легше контролювати легальне злодійство, не допускаючи зловживань, ніж як зараз боротися з нелегальним. Ну а тих, хто не захоче повертати украдене й платити податки, нелегальних хапуг, ми як і раніше будемо ловити й саджати у в'язниці.