– Запилився, треба обмитися, – Дим прогундосив, бо звірок окупував його ніс. Відірвавши від обличчя чіпкого хвостатого вихованця й повернувши його на плече, поцікавився: – Над чим голову ламаєш?

– Та так, розраховую оптимальні умови для зміни кольору вусиків в одного з видів клопів. Дивись, що я сьогодні вранці знайшов. – І співмешканець дістав із шухляди білий кристал. – Гарний, ага ж?

– Дуже гарний.

– А як твої жвавоногі дзьобоноси? Живі?

– Живі. На околицях гнізда прогулювався страхозубий падлоїд із дитинчатами. Ми із Зульфою відкинули його подалі від дзьобоносів. До речі, тобі від неї привіт.

– Спасибі.

– Підшефні нині знеслися: аж три яйця в гнізді! Уявляєш, цілих три!

– Це багато?

– Авжеж! Рекорд! Я дотепер і два яйця в гніздах жвавоногих дзьобоносів рідко бачив. Зазвичай – одне.

Геник, тримаючись однією ручкою за волосся ангела, другою стискав таргана. Гризучи цей "смаколик", маленький предок людей, мавп та лемурів поводив великими розумними очима й кумедно ворушив бровами. Дим відірвав від себе чіпкого звірка, посадив на гілку, а сам, скинувши хітон і сандалії, увійшов у душову кабінку.

– Робе, а ти ніколи не замислювався, чому в нас, в ангелів, по шість кінцівок – дві руки, дві ноги й два крила, – а в земних хребетних – тільки по чотири, якщо не рахувати хвоста? – пролунав крізь плескіт води голос того що купався.

– Не замислювався. Ну, напевно, тому що такі закони еволюції при тутешніх умовах, – промурмотав Робіндранотель, однією рукою маніпулюючи з "комп'ютером", а іншою задумливо почухуючи німб.

– І в наших двійників, які, відповідно до плану, будуть нащадками Геника і його родичів, не буде крил, хоча в решті вони мають бути схожі на нас, якщо еволюція пройде вдало. Зате в тих хто має крила – у птахів і рукокрилих – крім крил є тільки дві лапи.

– Ну й правильно.

– Правильно-то воно, може, і правильно, – говорив Дим, виходячи з душової кабіни й витираючи волосся й пір'я швидковисушуючим рушником. – Але хотілося б більше розмаїтості в цьому аспекті. Для розмаїтості було б цікаво мати на Землі хоч один вид хребетних, котрий крім чотирьох лап мав би й два крила, або крім двох крил – ще й чотири лапи.

– Навіщо це? – зачудувався, уставши від "комп'ютера" і розминаючи гімнастикою всі шість кінцівок, горбоносий Робіндранотель.

– Я ж кажу – для розмаїтості, – відповів Дим, надягаючи чистий хітон.

– Але еволюція ж...

– Крім еволюції, – перебив сусіда опікун дзьобоносів, – є ще й генна інженерія...

– До якої можна вдаватися тільки в надзвичайних випадках, коли мутації та природний відбір ніяк не можуть дати запланованого результату, – заперечив сусід. – Ніякої практичної необхідності в збільшенні кількості кінцівок у земних хребетних не існує. В тебе, Диметрелю, повсякчасно якісь неприборкані фантазії.

– Та ні, це я так, теоретично... – злегка зніяковів Дим.

(До речі, крім ангелів та архангелів, що мали по шість кінцівок, були в ієрархії, так би мовити, летючих чудотворців і істоти, яким надало мати аж по десять кінцівок, тобто які в цьому аспекті переплюнули навіть восьминогів із павуками. Це так звані шестикрилі серафими.)

Домашній пурґаторіус, покінчивши з тарганом, спустився з гілки й, не поспішаючи, вийшов із квартири хазяїна в коридор, чи то прогулятися, чи то пошукати нову жертву. Провівши його поглядом, Робіндранотель зауважив:

– Між іншим, сусіди – Йоханаанель із Монтешумелем – вивісили нову стінгазету. Я нареготався. Треба б і нам не пасти задніх. У мене є ідеї для чотирьох карикатур. Ідеї мої – малюнки твої...»

☼ ☼ ☼

Ну, досить мабуть, міркує Автор Терентопських хронік. Читач, треба думати, одержав деяке уявлення про цей твір та літературні здатності цього дракона Інокентія Карловича. Може, коли-небудь роман «Ангел крейдового періоду» буде виданий у Терентопії. Може, він навіть потрапить у Великий Світ, і ти, безцінний читачу, якщо захочеш, зможеш прочитати його повністю.

Але перш ніж повернутися в чотирнадцятий розділ, до дракона, що перечитує окремі сторінки свого роману, Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга, як обіцяв, повідомить ще дещо про «Ангела крейдового періоду».

«А тим читачам, у яких немає бажання заглиблюватись у такі речі, я не можу дати кращої ради, як запропонувати їм пропустити решту цього розділу, бо я заздалегідь оголошую, що вона написана тільки для людей допитливих і зацікавлених». Це цитата з четвертого розділу першого тому роману «Трістрам Шенді» дотепного Лоренса Стерна. Автор Терентопських хронік упхнув сюди цю цитату, бо вважає, що тут їй саме місце.

Отже, для початку Автор зауважить, що ангели, вірніше істоти, яких християни називають ангелами, самі себе так, звичайно, не називали. Це слово використане в романі лише тому, що до нього звикли читачі. По-перше, «ангел» – слово грецьке, а вони розмовляли не грецькою, а своєю особливою мовою. А по-друге, слово «ангел» у перекладі з грецької означає «вісник». У священних писаннях дійсно згадуються випадки, коли деякі із цих істот приносили людям ті або інші звістки від Всевишнього. Але, зрозуміло, не всі вони займалися цією справою. Тому називати всіх цих істот ангелами, тобто вісниками, це однаково, що всіх людей поголовно називати листоношами. Але якщо вже існує давня традиція називати їх цим трохи помилковим словом, то пописувачам, у тому числі й Інокентію Карловичу, доводиться використовувати саме його.

– А чи місце ангелам у епосі про лицарів, драконів, чарівників і тому подібних? – питає раптом Ліва півкуля авторського мозку. – Як на мене, про ангелів мають згадувати священні релігійні писання, а не лицарські романи.

– Це точка зору недостатньо ерудованої особи, – відповідає Автор Терентопського, м'яко кажучи, епосу. – Бо ерудований суб'єкт, що читав середньовічні лицарські романи, знає, що там час від часу з'являються, як другорядні персонажі, і ангели, і інші ветхозавітні та євангельські герої. Тож історія літератури показує, що лицарі, дракони і чарівники цілком сумісні у одній книзі із ангелами.

До речі, і згаданих у романі комахоїдних звірків, від яких, як припускають учені, походять лемури, мавпи й люди, ангели називали не пурґаторіусами, а інакше. Назву «пурґаторіус» їм дали палеонтологи (зрозуміло, виду гомо сапієнс), не тому, безумовно, що ці звірята використовувалися для миття («пурґатор» в перекладі з латини – миючий засіб), а оскільки вперше останки цих тваринок були виявлені ними в місцевості Пурґаторі Гілл, що на сході штату Монтана, США.

Як Автор Терентопських хронік уже зауважив на початку розділу, у цьому романі дракон Інокентій Карлович, по-перше, дав свою версію походження драконів. Як читач уже, напевно, здогадався, ангел Дим, будучи цікавим фантазером, не зміг утриматися, щоб не здійснити свою ідею щодо створення хребетної тварини із шістьма кінцівками. За основу він узяв жвавоногого дзьобоноса – невідомого поки палеонтологам динозавра, котрий жив у кінці крейдового періоду й був схожий на гіпсилофодонів, що жили на початку крейдового ж періоду, але був більший за розміром і не травоїдним, а всеїдним. Змінив трохи генотип, щоб у дзьобоноса крім чотирьох лап і хвоста з'явилися два крила, ніби як у птерозаврів. Так виникло єдине на Землі хребетне із шістьма (не рахуючи хвоста) кінцівками (риб, у яких кількість плавців може бути й більшою за шість, ураховувати не будемо). Від нього-то, мовляв, і походять крилаті дракони.

По-друге, Інокентій Карлович як би спробував примирити науку з релігією в питанні походження життя. Наука каже, що життя виникло випадково й розвивалося еволюційно внаслідок хаотичних мутацій і природного відбору. Релігія ж – християнство й інші – стверджує, що не було ніякої еволюції, а флора й фауна відразу були створені Вищою Силою або Творцем у нинішньому вигляді.