Перемістившись у Шмарклів на площу Краплі, він попросив бабу, яка щодня торгувала там соняшниковим насінням, віддати завтра цього листа Лицареві Пивної Кружки. У свідомості тієї баби Арсеній залишився прекрасною дівчиною.

Другого листопада Естер під диктовку написала четвертого листа:

«Коханий!

І в Геннадьївці тебе не дочекалася. Зустрінемось біля особняка поблизу села Великих Мотлохів. Щоб дістатися цього особняка, тобі треба, приїхавши в дане село, навідатися до столярної майстерні на вулиці Дені Дідро. Тамтешній столяр Микола Корок і вкаже тобі дорогу до особняка. Там ми зустрінемося, і ти, нарешті, дізнаєшся таємниці мого зникнення і переміщень.

Твоя Естер».

Арсеній перелетів до Геннадьївки, увійшов у шинок і попросив шинкаря віддати листа Лицареві Пивної Кружки, який завтра неодмінно зайде до цього пункту громадського харчування. І шинкар, звичайно, під дією гіпнозу прийняв чаклуна за красуню, пообіцявши виконати прохання...

☼ ☼ ☼

Отут Автор нарешті вертається до Жирпатьївки, де ми залишили трьох лицарів: Лицаря Пивної Кружки, Річарда Левове Копито й Лицаря Рожевого Ведмедика; і трьох велосипедисток: Катрю, Віру й Аню.

Отже, перші двоє з названих відпочивали на лавці під розлогою грушею в гарному осінньому саду біля будинку Катриного дядька, а решта перебували в цьому будинку. Потім господар, тобто дядько Катрі, перемістився з дому в лазню, що стояла неподалік. А Вася, що вийшов за ним, повідомив лицарям Напівкруглого Столу, що незабаром все буде приготовлено, аби гості попарилися і обмилися.

– Ви чому віддаєте перевагу, – питав Лицар Рожевого Ведмедика, – щоби спочатку попарилися і помилися ви двоє, а потім я з дівчатами, або спочатку я з дівчатами, а після ви?

Річард здивовано вигукнув:

– А ви, Лицарю Рожевого Ведмедика, що...

Але Вася перервав:

– Вибачте, але оскільки ми мандруємо разом, то прошу без офіціозу називати мене по-дружньому не на «ви», а на «ти».

– У такому разі і ти, Васю, називай нас двох не на «ви», а на «ти», незважаючи, що ми трохи старші, – порадив Мгоцько.

– Добре. То що ти, Річарде, хотів мені сказати?

– Ти що, Васю, збираєшся купатися не з нами, а з дівчатами?

– Так.

– А вони згодні?

– Згодні.

«Ну й спритний хлопець! От би мені так!» – знову подумки позаздрив Річард.

– Якщо дівчата згодні, – казав Мгоцько, – то, може, попаримось і викупаємось усі разом? Ми зекономимо час, а господар дрова, най їх равлик копне.

– Ну, ні! – заперечив Вася. – Порядні дівчата не ходять у лазню спільно з чоловіками, з якими тільки-но познайомилися. Тим більш, якщо ті дівчата та ті чоловіки не є нудистами. Не знаю, як ви, а я, Катря з Вірою та Анею не нудисти.

– Але ж наше з ними знайомство сталося не пізніше, ніж твоє! – обурився Річард. – Чому ж тобі з ними можна, а нам не можна? Чому така дискримінація?

– Тому що ви чоловіки.

– А ти хто? – вигукнув Левове Копито.

Повисла пауза, під час якої Вася дивився на Річарда зі зачудуванням, навіть відкривши від подиву рота.

– Тю! – нарешті сказав він. – Ви що, думаєте, що я чоловік? Я ж дівчина!

– Як дівчина? Чому дівчина? Тебе ж звати Васею! – здивувався своєю чергою і Мгоцько.

– Це скорочено неофіційно так називають друзі та знайомі. А повністю, офіційно, за паспортом – Василина. Василина Степанівна Римаренко. Я була впевнена, що ви з перших хвилин знали, що я дівчина, оскільки Ігор приставав до мене з поцілунками.

– Я подумав, що він той... як би це сказати... чоловік із нестандартною сексуальною орієнтацією, – повідомив Річард.

– І я так думав, най його равлик копне, – додав Мгоцько.

– Хто? Ігор? Ха-ха! Ні, він хлопець зі звичайною орієнтацією, і мого кохання та поцілунків хотів, бо я дівчина.

(Начитаному Лицареві Пивної Кружки відразу ж згадалися рядки з комедії Грицька Основ'яненка «Дворянські вибори, частина перша...»:

«– Як ти смів увиватися біля неї?

– Дозволь, шановний! А за яким правом?..

– Як за яким правом? Чи бачиш, я воїн; отже, я лицар; отже, я захисник прекрасної статі. А я сам, своїми от цими лицарськими очима бачив, що ти їй набридав своїми поцілунками».)

Василина вела далі:

– Про мою стать ви могли б здогадатися, і побачивши, як я спілкувалася з велосипедистками. Нам, дівчатам, завжди є про що досхочу погомоніти і посміятися. Вони відразу ж утямили, що я дівчина, навіть жодних сумнівів у них не було.

– Так, у дівчат спостережливість та інтуїція розвинені краще, ніж у нас, чоловіків, най нас равлик копне, – визнав Мгоцько.

А Річард, подивившись на Васю, так би мовити, свіжими очима, не як на хлопця, а як на дівчину, зрозумів, що вона не менш симпатична, ніж Катря, Віра та Аня. А чи не може вона бути тією, кого мала на увазі ворожка?

– Якщо ви погодилися мандрувати зі мною, вважаючи мене за чоловіка, – насторожилася Василина, – то тепер, коли з'ясувалося, що ви помилилися, боюся...

– Боїшся, що ми відмовимося? – запитав Мгоцько. – Ні, звичайно, не відмовимося. Ми ж не поганці, які дискримінують жінок, вважаючи, що їм не належить того, що належить чоловікам. До того ж ми пам'ятаємо, що і в історії нашої країни серед лицарів Напівкруглого Столу, най його равлик копне, були дві жінки, а серед незалежних лицарів іще більше. Зрозуміло, продовжимо мандрувати разом. А що стосується лазні, то давайте, першими йдіть ви, дівчата, а потім ми.

– От і добре! – зраділа Василина ...

Коли Василина йшла з дівчатами в лазню, вже без шолома та металевих обладунків, стало остаточно видно, що вона абсолютна дівчина з усіма достоїнствами дівочої фігури. Русява красуня з коротким волоссям.

Після водних процедур у лазні й недовгого відпочинку, усі шестеро продовжили шлях, але вже не разом: велосипедистки поїхали убік села Регунів, а лицарі – Геннадьївки.

Василина Римаренко, вона ж лицар Вася, вона ж Лицар Рожевого Ведмедика, подобалася Річарду усе більше й більше. Спочатку зовнішністю. Але зовнішність – це тільки перший привід для любові. Другим приводом буває спільність смаків, поглядів, світоглядів... Людину, якій подобається те ж, що й тобі, полюбити легше, ніж людину, якій твої ідеали не імпонують.

Незабаром виявилося, що в Річарда й Василини є однакові смаки, що їм любляться ті самі артисти, ті самі музичні композиції.

Читачеві відомо, що серед предметів, які Річард узяв у дорогу, були магнітофон «Весна М-212 С-4» і набір магнітофонних касет. І серед тих касет були записи не тільки класичної музики, але й джазової, і року, і навіть популярної, але не примітивної попси, а гарної. Примітивну попсу Річард слухав до того, як захопився класичною музикою. Класична музика його смаки значно покращила. Так от, у сумці Річарда були, окрім інших, і музичні альбоми українських поп- і рок-музикантів, що, як з'ясувалося, подобалися і Василині. Тож Левове Копито та Лицар Рожевого Ведмедика із захопленням заходилися теревенити про них і разом слухати, що сприяло розвитку їхньої взаємної симпатії.

Автор може перерахувати кілька тих альбомів декількох тих виконавців. «Най буде все як є» групи «Плач Єремії». «Мертвий півень '93» групи «Мертвий півень». «Лишається надія» Марії Бурмаки. «Піккардійська Терція» однойменної групи. «Я розкажу» Ірини Білик. «Week End'и В Калуші» групи «Очеретяний кварк». «Radiodonor» групи «Табула раса». «Галя й Леся» сестер Тельнюк. «Мова риб» групи «Скрябін». «Komu vnyz» групи «Кому вниз» , «Було не любити» групи «Брати Гадюкіни», «Країна мрій» групи «Воплі Відоплясова».

Таким чином, Річард і Василина відчули один в одному споріднені душі, і між ними зародилося кохання.

Забігаючи вперед, Автор може повідомити читачеві, що, дійсно, це кохання буде зростати, і дійде до того, що наступного 1996 року вони поберуться, тобто візьмуть шлюб. Як і передбачила циганка-ворожка зі своїм комп'ютером. А згодом у них народяться діти...