Блазень Зосима. Спокій, шановна публіко! Так і було задумано. Спектакль іде строго за п'єсою. Більше нікого з вас драматург перевертати не буде, даю бубонець на відсікання! Драматурги теж живі люди, вірніше, у даному конкретному випадку – живі дракони. Їм теж хочеться побешкетувати, попустувати. Не судіть його строго. Тепер, коли все заспокоїлося, продовжуйте своє дійство, будь ласка. Нагадую: ви зупинилися на тому, що принцеса Пелагія розмовляла із Зінькою Третьою.

Четвертий із глядачів. Нам же всі репліки той громадянин пошепки підказував. Тепер, коли він пішов, ми не знаємо, що промовляти.

Блазень Зосима. Та кажіть що хочете. Ви ж не у звичайному театрі, а в театрі абсурду. Отут можна нести будь-яку ахінею. Отут вас ніхто за нонсенс не засудить. Імпровізуйте, як заманеться. Базікайте, що на думку спаде.

Друга із глядачок. Що на думку спаде? Гм... Ну, спробую. Еее... Матусю, я от давно бажаю тебе запитати.

Одна із глядачок. Про що, донечко?

Друга із глядачок. Ну... Еее... Бути чи не бути? От у чому питання.

Одна із глядачок. А судді хто?

Друга із глядачок. До нас їде ревізор.

Одна із глядачок. Немає повісті сумнішої на світі.

Друга із глядачок. Чи молилася ти на ніч?

Одна із глядачок. Заснуть? І бачить сни, можливо?

Друга із глядачок. І хлопчики криваві у очах.

Одна із глядачок. Карету мені, карету!

Друга із глядачок. Коня, коня, королівство за коня! Ми ще побачимо небо в алмазах. Ідіть у театр і помріть у ньому!

Маг Гектор Манюня. Суцільний плагіат. Вони виголошують фрази з інших п'єс.

Король Жорик Третій. Це їхнє право. Зараз класичні репліки вичерпаються, і вони перейдуть на повні відсебеньки.

Друга із глядачок. Але ти так і не дала конкретної відповіді на моє питання: бути чи не бути?

Одна із глядачок. Бути, донечко. А потім доганяти й ще раз бути. Бути, бути й бути до повної знемоги. Щоб їм неповадно було!

Друга із глядачок. Кому, матусю?

Одна із глядачок. Кому завгодно. Мамонтам, наприклад. А то розліталися отут, роздзижчалися! (Відмахується).

Друга із глядачок. Це не мамонт, матусю, це – комар Птоломей, я його за хоботом упізнала.

Одна із глядачок. Комар? Усі вони так кажуть. Втім, мої окуляри після прання ще не висохнули. Треба було викрутити краще. А от і татусь.

Четвертий із глядачів. Про що щебечете, мої рибки?

Друга із глядачок. Щебечуть пташки, татусю, а рибки...

Четвертий із глядачів. Про що булькаєте, мої рибки?

Одна із глядачок. Дискутуємо на тему: бути чи не бути. Ти що думаєш із цього приводу?

Четвертий із глядачів. Ну, це дивлячись – ким саме бути й ким саме не бути. От, скажімо, Петром Семеновичем Іванченко, або, скажімо, Семеном Івановичем Петренко бути можна без проблем. А, наприклад, Наталією Унітазовичем Ждлмкргшвцфтенко бути категорично нікому не раджу.

Друга із глядачок. Чому?

Четвертий із глядачів. Так, донечко, зокрема і Чому. Тим більше, що той Чом і так постраждав: його вкусив за ніс...

Одна із глядачок. Хто?

Четвертий із глядачів. Кінь у пальто. Хоч я його й попереджав. Але ви ж його знаєте.

Друга із глядачок. Звідки?

Четвертий із глядачів. Не з відки, а з вудки. Вудки того голого рибалки, що пофарбований зеленою барвою. А от і він, легкий на спомині. (Відмахується).

Друга із глядачок. Це не рибалка, татусю, і навіть не кінь у пальто. Це комар Птоломей, я його за хоботом упізнала.

Четвертий із глядачів. Комар? Усі вони так кажуть... Господи, що ми мелемо, що ми мелемо?! Це ж маячня сивої кобили без пальто!

Блазень Зосима. Усе класно! Повний абсурд! Те, що драматург прописав! Продовжуйте в тому ж дусі!

Маг Гектор Манюня. Так-так, це те, чого ми так довго чекали! Вірною дорогою йдете, товариші! Сміло, товариші, в вухо! Абсурдствуйте в тому ж напрямку.

Друга із глядачок. А давайте у брата запитаємо: що він думає про буті чи не буті. Ану, Георгію, йди-но сюди. Дивися мені в очі. Я тобі нічого не зроблю, якщо ти відповіси мені чесно мов на духу: бути чи не бути?

Шостий із глядачів. Бе-бе-бе-бе-бе-бе...

Четвертий із глядачів. Круто ушкварив. Я теж: ме-ме-ме-ме-ме!

Шостий із глядачів. ... бе-бе-бе-безумовно бу-бу-бу-бу...

Четвертий із глядачів. Зрозуміло. Іди, синку.

Друга із глядачок. А онде патріарх із блазнем у дочки-матері грають. Давайте їх увізьмемо живцем і допитаємо із пристрастю. Нехай викладають: бути чи не бути, а то...

Одна із глядачок. Що – а то?

Друга із глядачок. А то ми так і не довідаємося, що вони про це думають, мамусю. Оточуємо... Ага, попалися, голубчики! Тепер не відкрутитеся! А ну, визнайтеся: бути чи не бути? Не виляйте, а кажіть прямо! От ти, блазню.

Один із глядачів. А чого мені виляти! Я навіть самому двірникові Занавєскіну можу не мигнувши сказати просто в очі: так, я багато думав про всілякі буті чи не буті і маю свою точку зору на це питання. І навіть не точку зору, а цілу точкотеку зору.

Четвертий із глядачів. От і виклади, раз принцеса цікавиться.

Один із глядачів. Викладу, Ваша Величносте. Тільки раджу не напружувати мозку, а то ви нічого не второпаєте. Отже, що стосується бутів чи не бутів, то, як усім відомо, з погляду флюпиноїстого хриньлюлюїзму всі кернявенькі биндики сиплясто жробаті, і ця їхня сипляста жробатість найпрезикупиннішим ципером гогодиряє шуфелих жужиків, яких у цябоїдних лижбянищах повні зимпачки. У зв'язку із цим виникає законне питання: а до яких цябоїдів шуфелі жужики будуть так сиплясто жробатитися? Чи не краще відразу розкернявити усі ципери, пригогодиряючи їх биндиками просто із зимпачек, і без усяких тобі лижбянищ, думають деякі. Наївна позиція. Якби жужики були недостатньо шуфелими, а лижбянища – не цябоїдними, а, наприклад, хриньцуцуристими, тоді биндиками можна було б розжробатити будь-які зимпачки на повну сюлюшку. Але оскільки це не так, то нічого й не вийде. Втім, якщо розкернявлені ципери будуть досить жробатисті, то можна шуфельнути жужиками по зимпачкам так, щоб розлижбянилися навіть биндики. Але для цього необхідно, щоб хрицовини були неодмінно априбубеєні найлимястішим фуфиром. І не треба говорити, що биндики не шуфеляться із хрицовинами, якщо їх попередньо не зазимпачить хриньцуцуринами. Так можуть казати тільки лимбдараснуті пукдащенці та інші бульдозаври. Ми ж рішуче заявляємо: ні, добродії, ніколи хрицовини не потребували розкернявлювання цябоїдистих априбубеїстостів сиплястими жробатинами, у тому числі й сюлюшкою із зимпачкою. Нас можуть обвинуватити в тому, що ми-от дотримуємося флюпиноїстого хриньлюлюїзму. А ми цього й не приховуємо й прямо говоримо злостивцям: не щихруємо і не априбубеємо сиплясті хриньцуцуристості, розциперині сюлюшками до биндикоподібного жужикізму гогодирниками й лижбянерами, тому що тільки лимястий фуфир не шуфелиться під лижбанищенням биндиком. Більше того, усі розкернявлювачі й зимпачкісти, недогогодирявшись до фуфира, перехрицовили неаприбубеєну зимпачкою сюлюшку аж на зашуфеле лижбянище, прохриньцуцурене цілою жихухурдою жужиків! Чи можна уявити, що таке могло статися, якби лимясті фуфири не циперилися хриньлюлюїстами, а навпаки – недожужикивалися лимбдараснутими пукдащенцями? Запевняю вас – ні! Щоби недожужикати лимястий фуфир багато розуму не треба, адже биндики...

Одна із глядачок. Ви хочете щось заперечити, святий отче?

П'ятий із глядачів. Атож! Ви тільки послухайте, яку ахінею верзе блазень! «Ніколи хрицовини не потребували розкернявлювання цябоїдистих априбубеїстостів сиплястими жробатинами»! Отакої! Треба ж до такого добалакатися! Будь-який дурень знає, що хрицовини не тільки іноді потребували розкернявлювання цябоїдистих априбубеїстостів сиплястими жробатинами, але найчастіше навіть не могли обійтися без пережихухурдення лижбянищ биндиками!