– Ні, я в це не вірю. Я власними очима бачив, на власні вуха чув і власними пальцями мацав людину, а не міль, а я звик довіряти своїм почуттям, – заперечив Яків. – Я думаю, що ми спілкувалися з сином чарівника Флорізеля Герасимовича Манюні, Олексієм Флорізельовичем, як дві краплі пива схожим на свого предка Гектора Манюню. Цей чоловік любить морочити гостям голову небилицями, от він і придумав міль Валькіруську, і розігрує таким чином заїжджих мандрівників. Від цього розіграшу і пішли чутки про перевертня-текстилежера, що дійшли аж до Нижніх Драконопасів.
– А дірка в кальсонах? А ця записка? А сто шурхотиків? Хіба це, м'яко кажучи але грубо виражаючись, не докази?!
– Дірку він прорізав ножицями, чи ще чимось.
– Але навіщо?!
– Щоби довести свій розіграш до логічного кінця. Для цього навіть не пошкодував сотні шурхотиків. Це, так би мовити, почерк жартівника-віртуоза, досвідченого майстра розіграшів.
– Ну, не знаю... Я схиляюся до думки, що, м'яко кажучи але грубо виражаючись, то дійсно була чарівна міль, яка, завдяки впливу на нас гіпнозом, здавалася нам двійником Гектора Манюні.
– Ти маєш право на свою точку зору, а я на свою. Можеш вважать його міллю, а я продовжу вважать його людиною.
Оскільки магазину, де граф міг би купити нові кальсони, поблизу не було, Якову довелося залатати діряві. Голку і нитки йому в рюкзак поклала дружина провсяк випадок, а от підходящої під кальсони білої матерії, на жаль, не було. Довелося залатати чорною, відрізавши малесенький клаптик із нижнього краю вороної майки, що той край все одно затикається в труси, так що цей недолік не буде видно. Чорна латка на білих кальсонах виглядала зухвало, але граф не збирався дефілювати в одних кальсонах перед публікою.
Скупавшись у холодній Замийці, він переодягнувся.
Потім лицарі на багатті з прибережного сухого очерету спекли картоплю, що їм дали в Тютьзячках.
Потім поснідали безневинно покараними таким аутодафе бульбами з салом і цибулею.
(Якщо читачеві доводилося пекти картоплю на лоні природи, а потім ласувати нею, посипаючи сіллю, та ще в період золотої осені, та ще в компанії з хорошим другом, то читачеві не треба пояснювати, яка це божественна насолода. Якщо ж читачеві настільки не пощастило в житті, що він цього не робив, то пояснення не допоможуть. Це треба самому пережити, особисто.)
Осідлали Монтесуму з Оттокаром і рушили далі вздовж річки Замийки...
От, власне, і все, що Автор хотів розповісти про дірку в кальсонах.
Але оскільки, по-перше, на думку графа Якова, в цій історії присутній розіграш, містифікація, а по-друге, даний Терентопський так званий епос пов'язаний з Харковом, то в кінці розділу Автор хотів би дещо додати щодо розіграшів і містифікацій у Харкові.
Одним із поціновувачів та творців розіграшів і містифікацій був український письменник-харків'янин Майк Йогансен.
Візьмемо для прикладу лютневу 1929 року книжку харківського альманаху-щомісячника «Літературний Ярмарок», для якої Йогансен, виконуючи обов'язок так званого «редакційного блазня», написав дотепні інтермедії. У них Йогансен, містифікуючи читачів, видає себе за середньовічного, що жив у дванадцятому столітті іспано-арабського логіка, філософа, медика, богослова, географа, математика, політика, астронома, психолога і фізика Абуль-Валіда Мухаммада ібн Ахмада аль-Куртубі, відомого також як Ібн Рушд або Авероес. Що того іспанського араба для написання інтермедій редакція альманаху нібито викликала з пекла за допомогою спіритизму.
У цій же книжці альманаху на перших сторінках надрукована і «Автобіографія» Майка Йогансена. Де він, крім іншого, повідомляє, що він, Йогансен, є родичем аж самого Мігеля де Сервантеса. В шістнадцятому столітті, мовляв, його предок за материнською лінією, український козак Грицько (а мама Йогансена, треба сказати, дійсно була з роду українських козаків, на відміну від його тата, який був із прибалтійських німців) потрапив у турецький полон. Його син, який теж був козаком і теж звався Грицьком, вирушив, мовляв, до Туреччини, аби врятувати батька з неволі. Визволити Грицькові-молодшому Грицька-старшого не вдалося, на жаль, бо турки того вже встигли стратити, настромивши на палю. Але Грицько-молодший врятував деяких інших бранців. Серед яких була і молода іспанка Анна. В процесі втечі Грицько і Анна покохали одне одного, разом повернулися в Україну, одружилися і призвели потомство. А Майк Йогансен і є, мовляв, одним із нащадків тієї україно-іспанської пари. І була та іспанка Анна, мовляв, сестрою самого Сервантеса!
У підзаголовку Йогансенівської «Автобіографії» написано (так, навіть не надруковано, а написано від руки, бо перша сторінка цього тексту у «Літературному Ярмарку» є не друкованими рядками, а репродукцією рукопису), що цю «Автобіографію» написав, мовляв, Іван Сенченко (відповідальний секретар альманаху). Але ця «інформація» щодо авторства, звісно, теж є не чим іншим, як лише жартом Йогансена.
Що ж до назви «Літературний Ярмарок», то таке наймення альманаху запропонував не хто інший, як все той же Майк Йогансен. В ті часи Літературним Ярмарком харків'яни нарікали частину головної харківської вулиці Сумської поміж Садом Шевченка і Театром Шевченка (який тоді взивався театром «Березіль»), оскільки на цій території було чимало книжкових, журнальних, газетних та інших редакцій. Втім, Сумська вулиця в той період тимчасово прозивалася вулицею Карла Лібкнехта.
І якщо Автор Терентопських хронік у зв'язку з містифікаціями згадав Мігеля де Сервантеса, то додасть, що і Сервантес свого «Дон Кіхота» починає з розкішної містифікації, поміщаючи на початку роману добірку віршів, присвячених Дон Кіхоту, Санчо Пансі і Дульсінеї. Що ті вірші нібито написані легендарними лицарями і іншими персонажами середньовічних лицарських романів, які мав у своїй бібліотеці і читав Дон Кіхот, які надихнули його стати мандрівним лицарем. Це все одно, якби Автор Терентопських хронік на початку своїх писань помістив вірші, написані персонажами Рабле, Шекспіра і того ж Сервантеса, вірші, що прославляють, скажімо, терентопського Лицаря Пивної Кружки. До речі, що до бібліотеки Дон Кіхота, то в ній, крім інших книжок, був і роман «Галатея» самого Мігеля де Сервантеса. Це все одно, якби в бібліотеці, наприклад, дракона Інокентія Карловича була б якась книжка, написана Автором Терентопських хронік, тобто твоїм, безцінний читачу, покірним слугою.
І от тепер, висловивши все що хотів, Автор Терентопських хронік цей розділ закінч...
– Ти щось забув, громадянине Авторе, – перебиває Права півкуля авторського мозку, перешкодивши закінчити розділ і речення.
– Що саме? – здригається Автор.
– У всіх розділах про мандри лицарів Напівкруглого Столу ти описував, як виглядають щити і, відповідно, герби оних лицарів, як виглядають їхні коні, і, нарешті, як виглядають і самі лицарі. А тут ти ні слова про це не сказав. Порушуєш вже сформовану традицію.
– І дійсно! Як же це я... – схоплюється Автор і навіть ляскає себе долонею по лобі від досади. – Дякую, мозку, що нагадав... Повідомляю: на гербі та щиті графа Якова зображена чорно-біла сорока в зеленому полі, а на гербі і щиті лицаря Хоми – світло-зелений банан у полі чорному. Кінь Оттокар був винної масті, тобто мав домішки білого волосся до червоно-гнідої масті. Кінь Монтесума був булано-рябої масті, тобто мав білі плями по буланій масті. Граф Яків був кремезним чоловіком сорока трьох років, з каштановою шевелюрою, голений. А лицар Хома – двадцятичотирилітнім довготелесим рудим хлопцем з борідкою і веснянкуватою фізіономією. Тепер усе?
– Та ніби як усе, – погоджується Права.
– Ні, не все! – заперечує Ліва. – Хочу зробити викриття Автора!
– Ой! – лякається Автор. – А що я такого зробив?
– Ти проявив невігластво і неосвіченість у питаннях ентомології!
– Тобто?
– У тебе пурхаюча міль харчується текстилем. Цього не буває! Раз міль пурхає, значить, у неї є крильця. А якщо у неї є крильця, значить, вона є дорослою особиною, а не личинкою. Так от, тканини жеруть тільки безкрилі личинки молі, маленькі білі гусені, а літаючі дорослі на це не здатні, у них навіть немає такого рота, яким вони можуть що-небудь їсти. Мета існування дорослої молі в тому, щоби створити потомство, а не в тому, щоби щось їсти. Так що, Авторе, якби ти здавав іспит із біології та тобі попався б білет із питанням про фізіологію молі, то ти з тріском провалився б, отримавши найгіршу оцінку. Мало того, що сам в цьому питанні неосвічений, так ще й читача збиваєш з пантелику.
