– Ну, Зінька Третя і сама дещо сплохувала... Причиною тому її імпульсивність, екзальтованість, експресивність і десь авантюризм. Якось її чоловік Жорик Третій з придворними лицарями перебували у справах у Дримпельзябську (який в ті часи ще не був містом, а лише селищем, і називався інакше: Хрюкинець), а вона чекала на його повернення в столиці – Великих Дрібках. Раптом її охопило таке шалене бажання скоріше побачити чоловіка, що вона, схопившись на коня, не попередивши придворних, наодинці поскакала назустріч чоловікові, а найкоротший шлях лежить через Корявий ліс. Звичайно, вона знала, що в цьому лісі водяться ельфи, знала, що ельфи хтиві і схильні до зґвалтувань, але сподівалася, як то кажуть, на «либонь». Більш того, в лісі вона зупинилася, щоб нарвати для коханого букетик лісових квітів, зійшла з дороги і, захопившись збиранням букета, заблукала. Тут і нагодився їй цей ельф Филимоцько. На той час чарівник Гектор Манюня ще не винайшов свого знаменитого засобу від зґвалтувань, і королеві не було чим бризнути на лісового бешкетника, щоб анулювати його хіть; і... Слава Богу, що королева вибралася з лісу до того, як втратити сили від голоду. Вона залишилася жива і здорова, але з неприємними спогадами. Король з лицарями шукали того ельфа, щоб покарати, та так і не знайшли. Знайти в лісі ельфа важче, ніж на великому гіллястому дереві паличника (комаху, дуже схожу на гілочку).
☼ ☼ ☼
І ось тут, зачепившись за тему ельфів, Автор хотів би трохи докладніше поговорити про цей таємничий лісовий народ.
Ельфи, принаймні терентопські, – це людиноподібні істоти, зростом під два метри (маються на увазі дорослі особини; втім, начебто, існує і карликова форма ельфів, але про це нижче); кремезні, волохаті, майже як мавпи; з великими широкими горбатими носами і опуклими надбрівними дугами. Носять одяг, який плетуть із ниткоподібного лісового матеріалу: коренів, павутини, зваляного пуху... Живуть окремо від звичайних людей у важкодоступних місцях, ведучи майже первісний спосіб життя. Для приготування їжі та обігріву користуються вогнем, який добувають тертям сухої деревини, або висікання іскор із каменю.
З приводу походження ельфів у терентопських ельфознавців є різні гіпотези. Деякі з них (не з ельфознавців, а з гіпотез) виглядають науковими, а деякі містичними або казковими. Автор Терентопських хронік, чи то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга приведе тут науковоподібну гіпотезу вже згаданого вище ельфознавця Добрині Микитовича Зільберфельда. Але заздалегідь попереджає, що це не більш аніж версія, можливо, абсолютно помилкова.
Відповідно до цієї гіпотези, ельфи – не хто інші, як ті що дожили до нашого часу неандертальці!
Неандертальці (homo neanderthalensis) благополучно жили собі в Європі, поки туди з Африки прикочували кроманьйонці (homo sapiens sapiens), нащадками яких є і ми з тобою, безцінний читачу. Кроманьйонці були людьми більш щупленькими, більш низенькими, і навіть мізки у наших предків були поменше, ніж у корінних європейців – неандертальців. Але зате кроманьйонці були підступнішими, жорстокішими, майстернішими в аспекті знарядь і способів знищення собі подібних. Щоб позбутися харчових конкурентів, прибульці-кроманьйонці заходилися винищувати корінних жителів Європи – неандертальців. І дуже в цьому превстигнули. Велика частина неандертальців була знищена нашими предками, а менша, відповідно до гіпотези, мовляв, збереглася в лісах, на болотах, в горах та інших важкодоступних для агресорів місцях. Невелика група неандертальців, відсунута до океану, побудувала плоти або інші плавальні засоби і, покинувши Європу, пустилася в плавання Атлантикою. Незабаром вони висадилися, мовбито, на великому острові, де потім жили тисячі років і створили високорозвинену цивілізацію. Але в результаті геологічної катастрофи острів пішов під воду і тамтешні високорозвинені нащадки неандертальців загинули. Острів називався Атлантидою, а остров'яни, нащадки неандертальців – атлантами. Решта ж на континенті, мовляв, змушені ховатися від кроманьйонців в диких місцях і вести дике життя, цивілізацій, звичайно, створити не могли і були приречені на первісне існування.
Від стародавніх кроманьйонців пішли сучасні люди, які йшли шляхом прогресу, створювали цивілізації, розвивали науку, техніку, мистецтво і т.д., а неандертальці, мовляв, як і раніше ховалися в лісах, горах і на болотах. Люди нібито зрідка зустрічали цих таємничих людиноподібних істот і складали про них легенди і казки. У Західній Європі цей потайний народ стали кликати ельфами, а також гоблінами, а також тролями, а також орками... Деякі неандертальці, мовляв, пішли під землю, в печери, і через життя в такому обмеженому просторі стали карликами. (Карликовість, викликану обмеженістю простору, біологи позначають терміном «нанізм». Не плутай, читачу, зі схожим словом на букву «о».) Таких стали кликати гномами. Східні слов'яни стали кликати таємничих лісових людей лісовиками, щезниками, чугайстерами, лєшими, льошами...
В середні віки неандертальці, вони ж лісовики, вони ж ельфи і т.д. в більшості своїй пішли, мовляв, з Великого Світу в, так би мовити, заповідні світи в інших вимірах. Так, група лісовиків крізь чарівний прохід біля майбутнього міста Харкова перекочувала в місце, яке нині зветься Терентопією. Можливо, так звані реліктові гоміноїди, «снігові люди», єті, біґфути, сасквачі і т.д., які нібито мешкають в лісах і горах Великого Світу, це все ті ж неандертальці-ельфи-гобліни-тролі-орки-лісовики-щезники-чугайстери-лєші-льоші, котрі не пішли звідси в інші світи, а ще більш здичавіли, навіть, якщо так можна сказати, остаточно озвіріли, деградували.
Ось таку... гм... м'яко кажучи, гіпотезу склав ельфознавець Д.М. Зільберфельд. Але деякі його колеги по науковому співтовариству називають цю гіпотезу маячнею сивої кобили, ідіотичною дурницею, фантазією божевільного і тому подібними речами.
Прийшли лісовики в Терентопію раніше звичайних людей, пізніше або одночасно, про те тамтешні ельфознавці постійно сперечаються, не приходячи до єдиної думки.
Помандрувавши Західною Європою, князь Мирополк Романтик вирішив, що терентопських лісовиків треба називати на тамтешній манер або ельфами, або тролями, або гоблінами, або орками. Зрештою, зупинився на варіанті «ельфи», як наймилозвучнішому. І указом примусив співвітчизників кликати лісовиків ельфами. Так і повелося.
– Ні, ельфи повинні бути маленькими красивими чоловічками з крильцями метеликів або бабок, літаючими, начебто янголятка-ліліпути, – заперечує Права півкуля авторського мозку. – Саме такими їх змальовували багато письменників-казкарів. А лісовики – великі, волохаті, без крилець і не літають. Як же можна ототожнювати таких різних істот?!
– Ну, це вже в новий час автори Західної Європи допридумувалися до такої зовнішності ельфів, а в найбільш ранніх переказах про ельфів ці істоти практично не відрізнялися від слов'янських лісовиків. Саме найдавнішими відомостями про ельфів Мирополк, мабуть, і керувався, – відповідає Автор.
☼ ☼ ☼
А тепер, помусоливши тему ельфів, повернемося до головних героїв цього щося: лицарів Андрія Схожого, Вадима Металорізального і отамана Робіна Овочу. Після того, як лицарі повернулися в Корявий ліс, їх знову зв'язала лісова банда, Робін Овоч знову відібрав всі їхні гроші. Розв'язавшись, лицарі пошукали розбійників, поки не з'їли всі продукти, отримані в Старому Новохарківську, після чого змушені були покинути ліс, знову отримали від повертальця з будки тринадцять тисяч сімсот сорок один шурхотик, знову в Старому Новохарківську відпочили і запаслися харчами, не витративши ані копійки (гостинність селян була безмежною); знову повернулися в Корявий ліс, знову були зв'язані і пограбовані лісовим колективом отамана Рабіновича і т.д. Історія повторювалася ще і ще. Лицарі наполегливо намагалися вчинити подвиг у вигляді викорінення грабежів у Корявому лісі, але їм це ніяк не вдавалося...
