Ранком чародій уже плазував рачки, видаючи нечленороздільне агукання замість мови й пускаючи слину...
Ще за годину він і плазувати не міг, омолодившись до стану новонародженого.
Але навіть на цьому омолодження не припинилося, і з новонародженого Микита Альбертович перетворився на внутрішньоутробний плід.
І цей плід зменшувався, стаючи схожим на якогось голого маленького звірка, потім – на тритона, потім – на рибу...
Валерія Максиміліанівна була в шоці, спостерігаючи такі метаморфози чоловіка, не знаючи, як його врятувати, до кого звернутися по допомогу...
Коли Микита Манюня став ембріоном, ростом з пуголовка, його дружина в розпачі зателефонувала до гінеколога-сексолога Натана Шухермана, розсудивши, що саме гінеколог є фахівцем з людських зародків; коротенько описала йому ситуацію й попросила скоріше прибути й допомогти...
Натан Якович Шухерман, який, як Автор зауважив, був не тільки гінекологом, але й сексологом, одержав широку популярність у рідному Апчхиграді й за його межами після того, як написав науково-популярну книгу про статеве життя: «Арифметика сексу». Ця книга користувалася таким успіхом, що Шухерман написав другу книгу: «Алгебра сексу». І от тепер він працював уже над третьою книгою: «Тригонометрія сексу».
Коли йому зателефонувала дружина чарівника Манюні, Натан Якович саме писав розділ «Розрахунки косинусів для вертикальних поз»...
Очікуючи прибуття гінеколога, дружина й онука бачили, як родич швидко зменшується в розмірах, перетворюючись на якогось черв'ячка...
Коли Шухерман подзвонив у двері їхнього особняка, Микита Альбертович Манюня поменшився до мікроскопічної ікринки...
Вивчивши під мікроскопом те, чим став чарівник, гінеколог повідомив розстроєним родичкам, що зараз чарівник є заплідненою яйцеклітиною, тобто так званою зиготою, і перебуває в стабільному стані, а виходить, процес омолодження припинився. Інакше б зигота розпалася на яйцеклітину й сперматозоїд, а ті – на окремі молекули, і чарівникові прийшов би гаплик. Зараз його, мовляв, може врятувати тільки негайне впровадження в матку жіночого організму, де він знову почне ділитися, розбудовуватися, рости, у плині дев'яти місяців виросте до стану немовляти й знову народиться.
На пошук жінки, згодної виношувати дев'ять місяців у своєму череві старого, що омолодився, часу не було, а під рукою в гінеколога були тільки два організми жіночої статі: дружина чарівника, Валерія Максиміліанівна, і внучка чарівника, Наталка. Перша для виношування була непридатна; як-ніяк – восьмий десяток років від народження. А от сімнадцятилітня Наталка...
Наталка була дитиною Ірини – дочки Микити Альбертовича й Валерії Максиміліанівни. Ірина Микитівна Віник була вченим-біологом, спеціалізувалася на фауні Окраїнних Земель, майже постійно перебувала в наукових експедиціях і вела, можна сказати, кочове життя. Її чоловік Геннадій Петрович Віник теж був ученим, але не біологом, а геологом, і теж багато пропадав у наукових експедиціях. Тому, не маючи можливості досить часу опікуватися дочкою, віддали її на виховання дідусеві з бабусею; відвідуючи їх тільки під час короткочасних відпусток...
У найближчі дев'ять місяців Наталка планувала закінчити школу й продовжити освіту в університеті; вагітність і пологи в ці плани не входили. Але оскільки йшлося про життя або смерть любого дідуся, дівчина не стала роздумувати й відразу погодилася надати свій організм для порятунку дорогого родича.
І гінеколог Шухерман негайно за допомогою відповідного гінекологічного інструмента ввів зиготу в матку Наталки.
Так онука чарівника завагітніла власним дідом...
Натан Якович спостерігав її протягом усіх дев'яти місяців і із задоволенням відзначав, що вагітність протікає як не можна краще.
Дід в утробі внучки зробився з одноклітинного багатоклітинним, перетворився на зародок, потім – на плід...
Наталка успішно закінчила школу, хоча в період випускних іспитів і випускного вечора вже мала помітне пузо. Вступ до університету відклала на наступний рік, адже пологи намічалися на початок занять у вузах...
І от, 4 вересня 1995 року онука чарівника благополучно народила свого дідуся, ставши йому матір'ю. Пологи приймав той же Шухерман з помічницею-акушеркою. Микита Манюня знову з'явився на світ здоровим карапузом, вагою 3 кг 478 гр...
У такий спосіб Наталка стала першою і єдиною у світі жінкою, яка доводилася мамою своєму рідному дідові. Ну, якщо підійти до питання педантично й скрупульозно, то вона була йому матір'ю не стовідсотково справжньою, а сурогатною, адже яйцеклітину, з якої він виріс, призвів не організм Наталки, а організм її прабаби Аделаїди. Проте, Наталка відчувала до новонародженого Микиточки справжні материнські почуття. І лише зрідка, годуючи його груддю, раптом думала: «Господи, я тицяю цицьку своєму дідусеві! Це якесь збочення!»
☼ ☼ ☼
– Хоча моєму чоловікові зараз сімдесят дев'ять років від першого народження, він не відрізняється від інших немовлят, – говорила Валерія Максиміліанівна лицарям Євгену й Леоніду Гострий Лікоть. – І я все думаю: чи пам'ятає він своє життя до того, як став одноклітинним?! Якщо не пам'ятає, то чи згадає, коли подорослішає? Чи йому доведеться всьому вчитися заново? Свої магічні записи, у тому числі й дотичні еліксиру молодості, він вів за допомогою придуманого ним шифру, якого ніхто, крім нього, не знав, навіть я. Якщо він не згадає цього шифру, то не зможе прочитати своїх записів, і секрет еліксиру буде втрачений...
У цей час Ізабеллушка запросила гостей до стола, що було досить до речі, тому що за час переміщення від Вігвамів Ілліча до Апчхиграда шукачі яйця здорово проголодались.
Під час обіду їхня розмова із дружиною омолодженого продовжилася...
– Я дотепер не можу звикнути до того, що я тепер прабаба своєму чоловікові, – зізналася Валерія Максиміліанівна, дивлячись, як гості уплітають за обидві щоки смачне Ізабеллушкине куховарство. – І до того, що Наталка стала матір'ю мого чоловіка, а виходить, – моєю свекрухою, а я їй – невісткою, звикнути не можу.
Коли обід підійшов до кінця, запитала:
– А яка справа у вас була до мого чоловіка, якщо не секрет?
Леонід Гострий Лікоть, промокнувши губи серветкою, пояснив прабабі свого чоловіка причину цього візиту, показавши портрет яєчного шахрая.
– Може, якщо б він не омолодився до стану одноклітинного, він би й зміг за малюнком визначити місцезнаходження намальованого, – сказала вона. – Одного разу, здається, три роки тому, йому вдалося визначити місцезнаходження зниклої кози за досить примітивним малюнком. Але тепер, коли він безпомічне немовлятко, він тільки й уміє, що ссати молоко. І до того ж у вас не малюнок, а ксерокопія малюнку, а за ксерокопією й він би не зміг...
– А самі ви, випадково, нічого не знаєте про цього типа, чи про викрадене драконяче яйце? – про всякий випадок спитав Євген.
– Ні. Якби я, Наталка чи Ізабеллушка хоч щось про таке знали, ми б уже давно повідомили міліції, адже тутешня міліція всіх теж опитує, і такі портрети розвішані в нас, в Апчхиграді, на всіх афішних тумбах і дошках оголошень. На жаль, шкода, але нічим не можемо вам допомогти у вашому пошуку...
За три години Леонід Зенонович Кулька і Євген Кирилович Одоробло (такі повні імена графа Леоніда Гострий Лікоть і барона Євгена) покинули житло безпомічного чарівника, подякувавши його дружині-прабабі за гостинність.
У той час, коли лицарі виходили із дверей особняка, спускалися сходами ґанку до прив'язаних до огорожі Комода й Вази, відв'язували коней, сідали на них і скакали геть вулицею Гомеричною, Наталія Геннадіївна Манюня-Віник (повне ім'я внучки Наталки) заколисувала лежачого у колисці сина-дідуся, наспівуючи колискову терентопську пісню про помаранчеву жабу, що жила під алмазним горбом, а дитина, видаючи незрозумілі дитячі звуки, крутила у малесеньких пальчиках пташку-брязкальце. Коли його вічка закрилися й він заходився ритмічно посапувати, молода мама вийшла з дитячої кімнати. Уві сні дитина пролепетала ще щось, і брязкальце стрепенулося, начебто ожило, злетіло буцімто живий птах, і шість секунд пурхало попід стелею, після чого впало назад у колиску, ставши знов звичайним нерухомим брязкальцем.
