– Чув-чув, – казав рудобородий лицар у зеленій короні, жестом запрошуючи відвідувача присісти поруч на диванчик, оббивка якого була прикрашена зображеннями крилатих равликів, – мені Річард Левове Копито про вас розповідав.
Мгобокбекбе присів поруч із гостинним монархом і пояснив, що його зацікавила можливість подорожі країною в якості лицаря. Але чесно зізнався, що його набагато більше цікавить сама подорож, ніж лицарський титул. Так, втім, титул взагалі не цікавить.
– Давайте, зробимо так, – сказав головний лицар, – ви зараз напишете заяву, і я вважатиму вас умовно прийнятим у колектив Напівкруглого Столу, а офіційну присвяту зробимо в День Шляхетного Мордобою, коли зберуться всі члени Напівкруглого Столу. Експедиція країною відбудеться, навіть якщо до свята буде знайдене драконяче яйце. А то засиділися мої лицарі в столиці. У королівстві завжди є місце подвигу. Доспіх і зброю ми зараз же вам підберемо, є три прекрасні коні на вибір, одержите аванс – п'ять тисяч триста вісімнадцять шурхотиків шістдесят сім дзвяків, кімнату в гуртожитку. Якщо не сподобається бути лицарем, у будь-який час можна звільнитися. Чесно скажу: дуже хотів би, щоби ви стали лицарем Напівкруглого Столу, мені вас рекомендували як досить цікаву особистість.
Поки новий лицар писав заяву невпевненою рукою (покійний Бандюга не обтяжував себе писанням, а виходить, і в копії не було таких навичок) королівський писар Ульріх фон Смирнов оформив лицарське посвідчення, беручи дані з паспорта відвідувача. Потім Його Величність сам сфотографував Мгобокбекбе фотоапаратом “Polaroid Impulse Portrait” (що той прилад відразу друкував знімок на фотопапері; король купив це чудо техніки в 1993 році, у Харкові), сам акуратно вирізав ножицями з фотокартки зображення голови й плечей вступника, сам вклеїв цей кольоровий квадратик у посвідчення, припечатав і підписався.
Так Мгобокбекбе формально став тридцять дев'ятим лицарем Напівкруглого Столу.
Після цих бюрократичних формальностей Жорик Дев'ятий сам же відвів нову людину на склад зброї й обладунків, що був в одній з веж замку, і допоміг вибрати доспіх за розміром, меч, щит, спис...
– Це доспіх одного із кращих моїх лицарів – графа Галактіона. Статурою й ростом він був як ви, Мгокоб... Мбоко... – Його Величність спіткнувся на екзотичному імені.
– Можете називати мене для стислості просто Мгоцько, – допоміг королю парубок, придумавши простіший варіант імені. – А що трапилось із графом Галактіоном? Він загинув?
– Ні, слава Богу, – живісінький-здоровісінький, – відповідав Жорик. – Просто півтора року тому звільнився з Напівкруглого Столу й емігрував до Великого Світу. Романтична історія. Закохався в даму з Великого Світу, захотів із нею жити, а вона не побажала залишати батьківщину. Довелося йому перебратися до неї. Кинув отут свій Шмокиконський замок і переїхав до коханої в однокімнатну квартирку, що в Харкові, у районі Нова Баварія. Місяць тому я навідувався до нього в гості. Працює електриком. Дружина вагітна, чекають народження дитини. Незважаючи на фінансові й житлові проблеми, вертатися не збирається. Дуже вже він її кохає. Як говориться: рай в шалаші. Ну й доспіх отут його залишився. Потім зможете, Мгоцьку, замовити ковалеві індивідуальний за смаком, якщо захочете, а поки для початку поносіть графський.
Лицар у пластмасовій короні допоміг новачкові обрядитися в металеву шкарлупу й поцікавився:
– Ну як, нормально? Не тисне, не тре, не давить?
– Так, усе гаразд, – відповів Мгобокбекбе, порухавшись у панцирі й переконавшись, що в ньому йому досить затишно. – Я, мабуть, просто в ньому і піду додому, щоби звикати.
– Звичайно. До речі, он той щит, третій ліворуч, з танцюючим грифоном, теж належав графові Галактіону. Червоний танцюючий грифон у жовтому полі – його герб. Вам, між іншим, теж герб потрібен, раз ви вже лицар. Який би хотілося?
Свіжий лицар подумав, потираючи рукавичкою забрало, і вирішив:
– Біла пивна кружка в чорному полі.
– Прекрасно. У вас гарний смак. Треба буде зобразити на щиті, – оцінив король.
Домовилися, що завтра новий лицар одержить обіцяний аванс і візьме перші уроки верхової їзди й володіння списом і мечем.
І цього разу Мгобокбекбе не зміг втриматися від розіграшу на ґрунті вкладеної в нього Глібом Цвяхом відповідної сверблячки. Він запитав короля, чи знає той, що його корона почала іржавіти, і коли Жорик здивовано зірвав головний убір і став уважно розглядати, пояснив, що це розіграш, що іржавіти корона не може, оскільки пластмасова, а не залізна, і що його розіграш є наслідком впливу навіювання, а не його особистою ініціативою. Король посміявся.
Попрощавшись із главою держави й Напівкруглого Столу, Мгобокбекбе в доспіху з мечем на боці, із щитом і телескопічним розкладним списом у футлярі попростував вулицею Франсуа Рабле від Королівського замку до корчми «Під Рятівною Мухою». Благо – не далеко, усього чотири квартали.
Треба сказати, що в Терентопськім королівстві сучасні лицарські панцири і кольчуги, а також зброя, значно легші й зручніші, ніж металевий тягар лицарів середньовічних, адже терентопські металурги й ковалі увесь час працювали над створенням міцних, але легких сплавів і максимально зручних фасонів, і досягли в цьому великого прогресу.
Новий лицар хотів був спочатку сходити до лицарського гуртожитку, але голодний шлунок гурчанням примусив спершу повернутися до корчми, а знайомство з гуртожитком відкласти на потім...
☼ ☼ ☼
Після того як Мгобокбекбе, красуючись у доспіху, повідав Естер, Іцхаку й Маргариті Гільденштернам про успішно здані іспити й захищені дипломні роботи з демонстрацією самих дипломів, які підтверджують, що Мгобокбекбе Зямалагович Гальба – кваліфікований історик і філолог; після того як він розповів про аудієнцію в короля; після того як зняв доспіх і пообідав, у гості наскочила принцеса Зіночка, з якою Естер і Мгобокбекбе не бачилися із двадцятого вересня, з того дощового вечора, коли принцеса, вийшовши з корчми й пройшовши два квартали, зазнала нападу п'яного Бандюги.
Справа в тому, що через день – двадцять третього вересня – Зіночка з однокурсниками під керівництвом викладача відбули з Жорикбурга в невелику експедицію околишніми селами для збору фольклору, і тільки сьогодні – другого жовтня – принцеса повернулася до столиці. Тому для неї було великою несподіванкою застати кращу подругу Естер у компанії з незнайомим сірооким хлопцем. Якби не талант чарівника Гліба Цвяха, принцеса прийняла б цього хлопця за того самого мерзотника, який намагався її зґвалтувати тринадцять днів тому і від якого їй удалося вирватися тільки завдяки цеглині, що підвернулася під руку. Але Цвях добре виконав свій професійний обов'язок, вилучивши з пам'яті принцеси той страшний епізод і вклавши в її голову інші, безтурботні спогади, тому зовнішність цього парубка в картатій сорочці нічого їй не нагадала.
– Знайомся, подружко, з новим іміджем старого друга, – сказала їй Естер після вітання. – Знаєш, хто цей усміхнений тип, який так безцеремонно тебе розглядає? Це ж наш Мгобокбекбе!
– Здраствуй, Зіночко. Ти приголомшена, але це правда, – я той, кого ти звикла бачити пивним кухлем. Приємно побачити тебе людськими очима.
Нехай тебе не дивує, безцінний читачу, що Мгобокбекбе звернувся до дочки глави держави так запросто, без церемоній, запанібратськи на «ти», без «Вашої Високості». Адже вони були друзями вже дев'ять років.
– Ну ніхріна собі! – сказала принцеса. – Я й не підозрювала, що магія досягла такого прогресу, що вже людей роблять із кухлів. Так, дивишся, і пологові будинки не будуть потрібні – люди народжуватимуться з посуду. Ой, вибач, Мгобокбекбе, що я не поздоровалась. Добрий вечір. Просто я дико вражена цим дивом.
Естер з новою людиною навперебій стали пояснювати подружці, що чудо було зроблено не методом перетворення скла на плоть, а методом переселення душі зі скла в копію іншої людини. Показали той самий скляний келих, у якому зародилася й жила всі ці роки душа Мгобокбекбе; келих, який тепер був банальною посудиною для пива, що не відрізняється від сотень інших. Повідомили, що в той же дощовий вечір, коли Зіночка заходила сюди останнього разу, неподалік розстався з життям син Мойши Роженкранца, тіло якого й послужило прототипом для нового тіла Мгобокбекбе.
