– Так, мої юні длузі, те, со ми нині нацудили, – це сплавзній плолив у нові сфели пликладної магії, я навіть не побоюся сказати: магіцний подвиг. Цей небацений досі експелимент нас неабияк стомив. Тому вам для відновлення сил тлеба негайно відпоцити, поспати, а я зі своїм сталецим безсонням взе посидзу отут, поцелгую біля насого новоналодзеного, на всякий випадок.

– Добре, Леоніду Леонідовичу, – погодився, позіхнувши, Арам. – Якщо раптом у цьому організмі трапиться якийсь збій, апаратура відреагує звуковим сигналом. Тоді негайно будіть мене.

Втомлені Артаньянц і Акмус вийшли в іншу кімнату, прилягли на диванчик і крісло-ліжко й відразу заснули.

А мавполикий ветеран спритно прожбурнувся по книжкових стелажах, як скелелаз по скелях, і вибрав опубліковану в 1726 році книгу «Система магії», яку написав англійський шпигун (і за сумісництвом літератор) Даніель Дефо (тобто, вибрав терентопський її переклад, виданий у місті Тупому Куті 1931 року). Повернувся з нею на затишний монітор і, послинивши маленькі чорні пальці, заходився перегортати сторінки. Книга ця оповідала не про всяку магію, треба сказати, а тільки про історію чорнокнижництва, то пак, шкідливого, злого чарівництва за допомогою так званої нечистої сили.

Догортавши до шостого розділу першої частини, де йшлося про чорнокнижництво Давнього Єгипту й Фінікії, хвостатий маг бічним зором уловив рух на нікельованому столі й відразу, захлопнувши книгу, повернувся.

Мгобокбекбе, що виглядав як Бандюга, не розплющуючи очей, повернув голову набік, поворухнув бровами, порухав мускулами обличчя й голосно пчихнув, після чого машинально підняв руку й почухав ніс, а потім промурмотав щось на кшталт «Ігібубулафафі» і продовжив рівномірний подих безтурботного сну.

Це було хорошою ознакою. Ознакою, що в новоствореному організмі вже запрограмовані нормальні людські рефлекси.

Переконавшись, що із Мгобокбекбе все в порядку й він продовжує сумлінно спати, мавпоподібний чарівник, що осідлав монітор, знову розкрив книгу про історію Чорної Магії й, послинивши пальці, продовжив перегортати. Догортавши до третього розділу другої частини, із заголовком «Справжні відмовки магів: як вони захищаються; і деякі приклади їхньої практики», макак притьмом завмер у замисленості, потім різко обернувся й упився поглядом в обличчя сплячого. Леоніда Леонідовича раптово злякала думка: а що, якщо в копії збереглися не тільки нормальні рефлекси оригіналу, але й злочинні схильності. Що, якщо вселившись у копію бандита, розумний Мгобокбекбе відчує непереборний потяг до правопорушень, якому не зможе опинатися. Що, якщо із зовнішнім образом колишній мовлячий келих одержав від Бандюги і його жорстокість. Такий розвитий інтелект у комбінації із кримінальними схильностями – небезпечна суміш. Завдяки глибокому розуму такий злочинець стане невловимим для міліції й буде безкарно творити жорстокі лиходійства. Кого ж ми створили: просто людиноподібного Мгобокбекбе, розумного й доброго хлопця, або хитрого підступного лиходія, турбувався хвостатий чарівник, розглядаючи безтурботне лице скопійованого гомо сапієнса.

І нараз той відкрив очі, позіхнув і потягнувся, так буденно, начебто все життя був людиною, а не безоким, безротим, безруким пивним кухлем. Напевно, ще будучи кружкою, Мгобокбекбе мав астральне тіло, невидиме, але людиноподібне, і в цьому новому «скафандрі» невидиме тіло відчуло себе як удома. Мгобокбекбе посував очима, оглядаючи лабораторію, зловив поглядом мавпу із книгою й привітно посміхнувся.

– Доблого ланку, Мгобокбекбе, – вимовив Перевертайло-Замийський, намагаючись не видавати свого занепокоєння. – Ти поки не вмієс говолити лотом, тому мигни повіками в знак того, со ти мене цуєс.

– Я вас чую, Леоніде Леонідовичу, – упевнено вимовив новонароджений молодий чоловік. – Дивно, адже я ніколи не говорив ротом, видавав звуки тільки коливанням скла, а зараз говорю, не знаю як, але зовсім не відчуваючи відсутності навику. Ви мене чуєте?

– Плекласно цую, мій юний длузе, – відповіла мавпа. – Не оцікував, цесно казуці, со скопіюються й навицки володіння лотом. Дай Бозе, соби не скопіювались декотлі інсі навицки покійного Бандюги.

– Розумію. Ви боїтеся, що з організмом, скопійованим з бандита, я придбав і бандитські нахили, – сказав Мгобокбекбе. – Я теж цього боюся. Тому прохаю вас: якщо раптом виявляться ознаки, що в цьому організмі зберігся потяг до злочинства, негайно переселіть мене назад у пивний келих, поки я не встиг накоїти лих. Добре?

– Добле. – Макак задумливо поводив хвостом по екрану монітора, посмикав пальцями правої ноги хутро на животі, посував вухами й бровами й, закінчивши так виражене народження свіжої ідеї, заявив: – Думаю, в зволотному пелеселенні не буде необхідності навіть в тому випадку, яксо в олганізмі збелеглися лудименти бандитської психології. Палу днів ти побудес отут під насим контлолем, взиваюцись у нове тіло. Потім колега Цвях летельно плосканує телепатією твою підсвідомість, і яксо там знайдуться климінальні лудименти Бандюги, ми злобимо відлазу гіпнотицне цисення; тобто вилуцимо за допомогою гіпнозу будь-які позиви до злоцинів, яксо такі виявляться. Упевнений, со ти будес дузе холосою людиною, і нам за тебе не буде соломно.

– Руки, – із задоволенням сказав Мгобокбекбе, розглядаючи свої пальці, і, обмацуючи ними простирадло, яким був прикритий до пояса, тіло й обличчя, додав: – Як приємно доторкатися. Не думав, що відчувати на дотик – це таке задоволення.

– Так, – погодився старий чарівник. – Особливо, коли відцуваєс на дотик милу дівцину.

Отут Мгобокбекбе намацав твердий предмет над своїм волоссям й запитав:

– А це що?

– Візьми, подивись.

Парубок обережно узяв предмет над головою й підняв його у своє поле зору. Це був скляний пивний келих.

– Це моє бувше тіло! Дивневідчуття – тримати у руках те, ким ти був. Мабуть, таке відчуття мав би блазень Йорик, якби він замість Гамлета тримав у руках свій череп. Тепер це найзвичайнісінька посудина.

Поставивши посуд, новонароджений продовжив обмацувати навколишні предмети та самого себе. Намацавши щось під простирадлом, він глянув на мавпу й запитав:

– Це те, що я думаю?

– Ага, він самий, – відповів Леонід Леонідович. – Ти нолмальний музцина, Мгобокбекбе, і від тебе мозуть налодзуватися діти.

Макакоподібний чарівник узявся читати новонародженому лекцію про правила користування новим «скафандром», про гігієну й здоровий способі життя. Поки Мгобокбекбе був духом, вміщеним у пивну кружку, йому не треба було піклуватися ані про харчування, ані про гігієну, ані про фізичні вправи, ані про інші речі, необхідні людському організму. Іцхак Гільденштерн стирав з келиха пил, іноді обполіскував, і цього було цілком достатньо. Для живого ж людського організму було потрібно набагато більше турботи, догляду, уваги. Хоча Мгобокбекбе читав і книги про гігієну й здоровий спосіб життя, і був теоретично підкований у цім питанні, поради досвідченого старого не були зайвими. Слухаючи Перевертайла-Замийського, свіжа людина насолоджувалася можливістю чути вухами, дивитися очима, рухати тілом.

☼ ☼ ☼

Пополудні прокинулися Акмус із Артаньянцем. Останній, переконавшись, що Мгобокбекбе – абсолютно здорова й життєздатна людина, відключив прилади й відліпив від його тіла всі датчики. І дозволив своєму живому утвору нарешті встати. Мгобокбекбе не без задоволення підвівся з нікельованого стола, на якому народилося його нове тіло, і вперше в житті встав на ноги.

– Немає запаморочення, нудоти? – запитав Арам Арменович.

– Я ніколи не відчував запаморочення, бо в мене й голови-то не було, тому я не зовсім уявляю собі що це таке – запаморочення, але думаю, що в мене його нема. Я почуваю себе дуже приємно, комфортно, зручно, – відповів новонароджений. – Мені дуже подобається це тіло, дуже подобається дихати, бачити, чути, рухатися. Я й раніше вчував предмети навколо себе й звукові коливання, але бачити очима й чути вухами – це такий кайф, я навіть не очікував, що це така насолода.