– Бррр, – потрясли собою обидві авторські мозкові півкулі, у яких від настільки мудрого пояснення звивини заплуталися, наче звалені в купу шнурки.

Ну добре, для «особливо кмітливих» Автор цей випадок спочатку розжує, а вже потім розкладе по поличках.

☼ ☼ ☼

Мага Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського (зауваж, Ліва, – людину!) здавна цікавив феномен метемпсихозу, який полягає в тому, що, мовляв, після смерті живої істоти, її душа може, покинувши старе тіло, вселитися в нове і продовжувати жити вже іншою живою істотою. За іншими теоріями, душа після смерті переміщається в інший світ, або розтікається у Всесвіті й служить матеріалом для виготовлення нових душ.

Леонід Леонідович у результаті багаторічних спостережень дійшов висновку, що деякі особливо обдаровані душі, дійсно, не відходять і не розтікаються, а ухитряються пережбурюватися з тіла в тіло й проживати багато життів. Але переселення відбувається після смерті організму, що приютив душу. Магові захотілося добитися того, щоб переселятися з тіла в тіло ще при житті організмів. Це може мати практичну користь. Наприклад, під час пожежі в оточенні вогню опиняється людина, що не має досвіду дій у таких умовах. Через невміння й паніку вона приречена на смерть. Але тут у її організм входить короткочасно душа пожежника, і, завдяки досвіду й звичці, виводить організм із небезпечної зони. Або людина вивалилася з балкона й зависла на підтяжці, і отут у її організм впроваджується на хвилину-другу душа альпініста-скелелаза... І так далі.

Коротше кажучи, Леонід Леонідович основною темою своїх досліджень і дослідів вибрав саме цю.

Перші розрахунки снадобій і заклинань, необхідних для переходу в інший організм, маг почав ще наприкінці тридцятих років, але реального успіху добився тільки за сорок п'ять років.

В 1984 старому чарівникові, завдяки випитому магічному зіллю з 73 компонентів і вимовленому магічному заклинанню з 813 звуків, удалося ввійти в тіло макака-резуса на кличу Жвавчик, якого він купив на пташиному ринку спеціально для експериментів, а душа мавпи автоматично перейшла в звільнений організм старого.

Порадівши здійсненню своєї давньої мрії, Перевертайло-Замийський спробував повернутися назад у людське тіло, та ба. Зілля в мавпячу глотку він влив без зусиль, а от вимовити заклинання мавпячим ротом виявилося справою непосильною. Мавпа, у яку вселився маг, була не розмовляюча, а звичайна, які живуть у Великому Світі, і її рот не був пристосований для виголошення людської мови. Язик і губи не слухалися, і замість заклинання видавалися якісь дикі звірині лементи, верески, ухання.

Так, Леонід Леонідович передбачив і розрахував усе, крім цього аспекту. Якби його душа переселилася в тіло розмовляючого папуги, здатного чітко виголошувати людські звуки, наприклад, птаха виду сірий жако, то він без проблем вимовив би заклинання й повернувся васявася. Але його збили з пантелику видова близькість і зовнішня схожість людини з мавпою й несхожість із птахом.

Через те, що маг не передбачив непридатності мавпячого рота для заклинання, він опинився в мавпячому організмі наче у пастці, з якої не вибратися. Довелося Леоніду Леонідовичу продовжувати своє життя у вигляді макака-резуса. А власне людське тіло тримати в клітці, з жалем спостерігаючи, як воно бігає рачки, розкидає свої мерзенні екскременти, шукає комах у своєму волоссі (і не тільки на голові) і, вловивши, суне їх до рота; і витребенькує інші потворні витівки, що принижують вид поважного старця.

Уважаючи, що терпіння і труд все перетруть, мавпоподібний Перевертайло-Замийський завзято займався фонетикою, навчаючи незграбний мавпячий рот людським звукам. І за десять років домігся помітних успіхів. Якщо спочатку його звуків ніхто не розумів, то тепер він говорив досить стерпно, з невеликими дефектами. Не вимовляв «р» (замість цього виходило «л»), «ш» і «щ» (виходило «с»), «ч» (виходило «ц») і «ж» (виходило «з»). Однак через ці дефекти заклинання не спрацьовувало. І маг завзято продовжував вправи, по кілька годин на день повторюючи неслухняним мавпячим ротом: «Йсла Саса по сосе і смоктала суску» або «Калл у Клали уклав колали, Клала у Калла уклала клалнет»...

Автор вважає за свій обов'язок зауважити, що магічне заклинання, вимовлене з дефектом, може виявитися не таким вже безпечним явищем. Якщо виректи не ті звуки, то замість одного заклинання може вийти зовсім інше, із геть інакшими наслідками, ніж планувалися.

Наприклад, у вісімнадцятому сторіччі в місті Дримпельзябську через це трапилася трагічна історія. Узимку 1756 року на це місто посипався рясний снігопад. Сніг – стихія гарна й корисна в помірних кількостях. Але коли його занадто багато, коли він замітає будинки так, що з них не вийти, то люди опиняються в білому полоні, який створює жахливі незручності й навіть небезпеки. Тому бачачи, що снігопад не припиняється, дримпельзябський маг Роман Цибань вирішив зупинити його чарівництвом. Він вийшов з домівки й вимовив заклинання. І вмент загинув. Причиною було те, що за день до цього в його кузена був день народження, і маг у нього погуляв, уживши алкоголю дещо більше, ніж бажано. У зв'язку із чим наступного дня в нього боліла й паморочилася голова, і трошки заплітався язик. Через те йому не вдалося виговорити потрібне заклинання точно й виразно. Перекручене ж звукосполучення виявилося іншим, новим, нікому не відомим до того заклинанням. Під впливом цього раптово й випадково народженого нового чарівництва одна зі сніжинок, що опускалися з неба, зненацька миттєво збільшилася в розмірі і, відповідно, вазі; дуже добряче збільшилася, у тисячі разів. І обрушившись на чарівника Романа Цибаня всією своєю новою масою, величезна сніжинка розчавила бідолаху на смерть.

Так що, можна сказати, Леоніду Леонідовичу Перевертайлу-Замийському пощастило, що його дефекти вимови заклинання не спровокували ніяких небажаних наслідків.

☼ ☼ ☼

Отже, авіатор запитав у фахівця з метемпсихозу, сидячого на столі між чучелом кажана й кістяком варана, чи можна за допомогою його досягнень на цім поприщі переселити душу Мгобокбекбе зі скляного пивного келиха у людський організм. Перевертайло-Замийський задумливо почухав свій хвіст і відповів:

– По-пелсе, для того, соби заклинання сплацювало, вимова мусить бути ідеальною, без найменсих дефектів мови.

– У Мгобокбекбе прекрасна дикція, – сказав Акмус. – Хоча він не має рота, а видає звуки за допомогою коливання скла, його мова чітка, як у диктора.

– По-длуге, в олганізм тлеба влити спеціальне зілля, – продовжив Леонід Леонідович, ворушачи волосатими вушками.

– Влити зілля в келих не важко буде, – прикинув авіатор, – келихи для того й існують, щоби в них щось вливати.

– А в який олганізм ти збилаєсся його...

– Ще не знаю. Мабуть, у якесь людське тіло, що втратило душу.

– Тобто – у тлуп?

– Так, у свіжий труп.

– Ні в якому лазі! Со ти!

– Чому?

– Тому, со яксо олганізм став тлупом, яксо його покинула дуса, знацить, у ньому є патологія, несумісна із зиттям. Пелемістити Мгобокбекбе в тлуп – знацить, плилекти на смелть. У тлуп не мозна! А со, яксо в копію?

– Ви маєте на увазі досліди Арама Арменовича Артаньянца?

– Так, Алама. Він взе наловцився лобити копії біологіцних об'єктів, і со цінно – пли виготовленні копії усувається всяка патологія, котла є у злазку, і, на відміну від тлупа, його копія цілком плидатна для плодовзення зиття, яксо в неї, у копію, вселити дусу.

– Але Артаньянц поки робить копії пацюків і мишей.

– І людину злобыть. Отут головне плинцип. Отут плоблема в інсому. Отут плоблема в тому, де узяти плидатний тлуп для виготовлення копії.

Автор воліє пояснити, яку проблему мав на увазі маг Перевертайло-Замийський.

Завдяки добрій медицині в поєднанні з магією; завдяки національному характеру, що включав здорову обачливість, котра не дозволяла ризикувати життям даремно; завдяки хорошому клімату з відсутністю стихійних лих; завдяки кримінальній обстановці набагато сприятливішій, ніж у Великому Світі, терентопці, як правило, не гинули молодими, а доживали до глибокої старості й ішли з життя літніми. Смерть у молодому або зрілому, але не старому віці там така ж рідкість, як у Великому Світі, наприклад, народження відразу чотирьох близнюків. Використовувати для вселення молодої душі Мгобокбекбе копію старезного діда, звичайно ж, неприйнятно (тому що недовго він після цього поживе). А зробити копію хлопця дуже проблематично через відсутність молодих трупів.