– Ми ж не просто так мандруємо, як туристи, а ми шукаємо викрадене драконяче яйце! Викрадання цього яйця загрожує безпеці всього нашого королівства! Затримуючи отут лицарів, що шукають яйце, ви тим самим, панно феє, поводитеся непатріотично! Хіба ви не патріотка нашої батьківщини?! – присоромив її герцог.

– Я патріотка. Але коли я зачаклувала таким чином цей дім, я ще не знала про пошуки лицарями яйця, а тепер вже нічого не можу зробити. Тепер усе від вас залежить. Це ви вчините непатріотично, якщо замість того, щоби погодитися стати моїм чоловіком і таким чином випустити з будинку інших лицарів, щоби вони продовжували пошуки, будете, затинаючись, відсиджуватися в мене в гостях, ухиляючись від пошуків, і не даючи своєю упертістю й іншим виконувати цей обов'язок, – заперечила Аня Окнечук.

Коротше кажучи, герцогові Леоніду Коліно й графові Кузьмі, не бажаючим наразитися на магічне перетворення з наступним одруженням із чарівницею й неспроможним покинути зачарований будинок, довелося залишитися отут на невизначений час. Тому вони приречено знову зняли доспіхи й впровадили їх разом зі своєю зброєю до комори, котра тимчасово обіймала посаду маленького арсеналу.

– Ви нам хоч наші рюкзаки поверніть із речами, що виїхали на наших конях, – гарчав Кузьма, коли фея вела їх до апартаментів, де їм належало відтепер жити. – У нас же там, теє-то як його, зубні щітки й...

– Не хвилюйтесь, ваші рюкзаки вже у вашій спальні, – відповіла, перебивши, вона.

Дійсно, у спальні, що мала місце в лівому крилі замкоподібної вілли на другому поверсі, лицарі виявили свої рюкзаки з речами. У цій спальні було шість ліжок, зрозуміло, одномісних, чотири з яких уже займали інші бранці. Лицарі заволоділи двома вільними. Решта п'ятеро полонян, як пояснила фея, розмістилися в сусідній спальні, такій же шестимісній, і там залишилося вільним одне ліжко.

– Розташовуйтесь. Обід буде за дві години в їдальні. Знайомтеся з іншими претендентами, або бранцями, як ви висловились, вони всі зараз у кімнаті відпочинку. Це там, наприкінці коридору. Там є більярд, шахи, доміно та інші настільні ігри, а також бібліотека художньої літератури, щоби ви не нудьгували. Решту вам покажуть нові знайомі. Я буду в правому крилі будинку. Якщо я вам знадоблюся, натисніть на цю кнопку, і я прийду, якщо буду вдома; а якщо мене не буде, прийде моя помічниця, Кученко Яна.

Аня Окнечук вийшла.

Кузьма й Леонід дістали з рюкзаків речі й розмістили їх у тумбочках і шафках, а потім пішли в кімнату відпочинку знайомитися із друзями по нещастю.

Такими виявилися: лицар Ван дер Єрємєєв зі зброєносцем Юліаном, лицар Євстафій Купріянович Горобинович зі зброєносцем Зиґфріденком, Лицар Пухнатого Замку зі зброєносцем Олімпієм Орестовичем, Лицар Зимуючих Раків із лицарем Гійомом Тютьченком (які мандрували вдвох без зброєносців) і чернець, брат Силантій із монастиря святого Святозавра. (Трьох із цих незалежних лицарів Автор уже згадував у списку доспіхоносців, що ратоборствувалися на лицарському турнірі в День Шляхетного Мордобою; дивися, читачу, тридцять перший розділ).

Із цього видно, що сектор пошуку, який дістався за жеребом лицарям Напівкруглого Столу графові Кузьмі й герцогові Леоніду Коліно, облюбували для пошуків і багато незалежних лицарів-яйцешукачів. Чернець же, брат Силантій, займався в цій місцевості не пошуками яйця, а поширенням книги, написаної настоятелем монастиря святого Святозавра; на прохання самого настоятеля. Монах встигнув продати лише чотири екземпляри, перш ніж опинився в полоні у феї.

З розповідей нових знайомих Кузьма й Леонід з'ясували, що всі спроби покинути цей будинок виявляються безуспішними. Так, наприклад, брат Силантій намагався вистрибнути у вікно на першому поверсі, але плигнувши з підвіконня, приземлився не на клумбу під вікном, а на своє ліжко в спальні на поверсі другому. А Лицар Пухнатого Замку зі зброєносцем Олімпієм Орестовичем норовили прорити підземний хід із підвалу, але ця нора вивела їх якось незрозуміло не в сад біля будинку, а у ванну кімнату, що поблизу їхньої спальні, тобто на другому таки поверсі. І т.д. Одним словом – зачароване місце.

☼ ☼ ☼

Отже, замість шукати вкрадене яйце дракона, лицарі змушені були на віллі феї бити байдики. Українська приказка каже: «Гуртом і батька легше бити». А от байдики легко бити і поодинці. Проте, приречені перебувати в одному приміщенні, лицарі і байдики бити могли лише колективно.

– Може, я з нею і одружився б, – говорив зброєносець Юліан, цілячись києм у чергову більярдну кулю, – бо я хлопець неодружений, а вона чарівна панна. Якби не магічне перетворення. Якщо вона за допомогою чаклунства змінить мою зовнішність, характер, звички, смаки, світогляд і все інше, то це буду вже не я, а зовсім інша людина, і виходить, мене, який я зараз є, вже не буде. А я не хочу, щоби мене вже не було!

– А хто хоче? Таких нема, – підтакнув лицар Гійом Тютьченко, перегортаючи сторінки книжечки віршів російського поета Костянтина Бальмонта «Фейні казки», яку він узяв з полиці однієї з книжкових шаф.

– Аня Окнечук згадала якусь Кученко Яну. Це що за особа? – запитав у тутешніх «старожилів» герцог Леонід Коліно.

– Фея сказала, що це її помічниця, але ми цю Яну жодного разу не бачили, – відповів Лицар Пухнатого Замку.

– Не бачили, – підтвердив Лицар Зимуючих Раків. – Я спеціально, щоби її побачити, під різними приводами натискав на кнопку, але щоразу приходила фея Аня, а помічниця Яна жодного разу. Вони обидві живуть у правому крилі будинку, а нам туди ходу немає – двері замкнені.

Потім був обід у їдальні, тут же, на другому поверсі. Уперше в житті Леонід із Кузьмою побачили літаючі тарілки. Ні, не НЛО, що цікавлять уфологів, а звичайні фаянсові тарілки з їжею, які переміщалися з кухні до їдальні не в руках, не на таці й не на столику з коліщатами, а летячи повітрям. Крім літаючих тарілок вони спостерігали також літаючі чашки, літаючі сільнички, літаючі ложки, літаючі виделки і т.д.

– Напевно, фея володіє технікою телекінезу, – пояснив новоселам зброєносець Олімпій Орестович, для якого, як і для решти «старожилів», це видовище було звичним.

Літаюча їжа виявилася дуже смачною.

Потім новоприбулі (спочатку Леонід, потім Кузьма) взяли ванну, аби змити бруд і піт мандрів.

Потім знову були розмови та ігри в кімнаті відпочинку...

Потім вечеря в їдальні.

Після вечері герцог Леонід Коліно в спальні віддався читанню. Він у подорож прихопив із дому книгу, написану одним почесним членом Ради Харківського університету, щоб за її допомогою культурно проводити дозвілля під час привалів. Книга називалася «Фауст», а почесний член Ради Харківського університету звався, як читач уже, звичайно ж, здогадався, Йоганном Вольфґанґом фон Ґете. (Отримав він це звання за активну, хоч і заочну, участь у заснуванні цього самого Харківського університету. Декілька німецьких професорів, із числа перших університетських викладачів, переселилися до Харкова саме за особистим проханням й рекомендацією автора «Фауста», що той автор був, між іншим, і серйозним тогочасним ученим. Через переселення до Харкова німецьких фахівців, одна з головних вулиць отримала назву Німецька, і йменувалася так досить довго, поки до сторіччя від народження Олександра Пушкіна не була перейменована на Пушкінську. Втім, Пушкін теж був німцем більш-менш, бо мав зокрема і німецьких предків, а не лише африканських і російських. Тепер же, безцінний читачу, за десятки років після Великої Яєчної Експедиції, харківська колишня Німецька має честь зватися вулицею Григорія Сковороди, як і один із головних проспектів у терентопському Жорикбурзі.)

Граф Кузьма, дотримуючись прикладу напарника, теж вирішив почитати, для чого обрав із бібліотеки феї книгу «Смерть Артура», але не епос у прозі лицаря Томаса Мелорі, а однойменну поему іншого англійського класика – Альфреда Теннісона, написану, втім, за мотивами епосу Мелорі.