– Релігія вже давно відкрила, що всі якості індивіда, крім фізіологічних і інстинктивних, визначаються невидимою субстанцією, іменованою «душею» – забасив Іполит Четвертий. – Мозок управляє фізіологією й інстинктами, а вищі якості – доброта, розум, творчість – робота душі, щоб б там не бовкав безбожний колгоспник Наполеон.

– І наші розмовляючі терентопські тварини тому приклад, – продовжив філософствувати клоуноликий кат. – Серед моїх шанувальників є такий собі кабанчик Хрюрик, досить недурний молодий чоло... молода тварина. Він мріє піти моїми стопами. Та що кабан; буває якийсь говорячий черв'як і той інтелектуал, хоч мізки й малюсінькі.

– Живі організми – це одне, а посуд – зовсім інше. Скляна посудина – річ нежива, тому в неї апріорі не може бути інтел... – Академік перервав думку на півслові, уловивши в белькоті келиха щось, що його вразило. – Дивно!

– Що дивно? – вчепились у його замішання співтрапезники.

– Мені здалося, що він ска... Почулося. Я вже повідав Ісаку Марковичу й Акмусу, що бачив в Африці предмети, зачакловані таким чином, тому смію стверджувати, що така звукоімітація не має нічого спільного з мисленням живих істот.

– Але ви казали, що в Африці зачакловані речі імітують мову тільки протягом трьох годин, – нагадав магічний авіатор, – і самі припустили, що магічні поля Терентопії впливають на цей келих таким чином, що він розмовляє набагато довше. Але ж вплив тутешніх магічних полів, накладений на африканське чаклунство, міг спровокувати і якісь інші властивості, неможливі за межами Терентопії, наприклад, розвиток душі в небіологічному об'єкті. Звичайно, нічого подібного в Терентопії раніше не бувало, але ж і пігмейське чаклунство раніше сюди не потрапляло. Хто знає, яку реакцію може дати з'єднання африканського чаклунства з терентопським магічним полем.

– А спробуйте сказати йому щось пігмейською мовою, – попросив поліглота Гільденштерн. – Подивимося, як він відреагує.

– Упевнений, що ніяк не відреагує. Але якщо ви наполягаєте... – І Брюходухов байдуже проговорив щось незрозумілою іншим мовою. І відразу посудина пролепетала хлоп'ячим голоском.

– Що це було? – застигли від цікавості корчмар, коваль, єпископ, маг і кат.

– Я спитав, як його кличуть. Він сказав, що його кличуть Мгобокбекбе. Можливо, це простий збіг. Спробую ще.

Молодий академік прозвучав черговою африканською фразою, і реакцією на неї був дитячий голосок келиха. Учений сказав ще щось, посуд відреагував звуками. Потім ще й ще. У процесі діалогу білясті брови Якима задиралися усе вище й вище. Нарешті, він відкинувся в кріслі й, куйовдячи волосся, захоплено промурмотав: «Неймовірно! Із глузду з'їхати можна! Я вражений!»

– Схоже, я був правий: він – суб'єкт мислячий? – запитав Акмус.

– Не віриться, але факт – пивний келих Мгобокбекбе – скло, що володіє інтелектом, – кивнув Брюходухов. – Мабуть, дійсно, мова, вкладена в нього Замбзигандою, виявилася «зерном», з якого проросла душа. Як у Біблії: «На початку було Слово». А «каталізатором», що спровокував це пророщення, і «добривом», що його живило, було містичне тло, типове для нашої батьківщини. Цей скляний Мгобокбекбе, виявляється, усе бачить і чує, ні, точніше сказати, якимось чином відчуває те, що є довкола нього. Він уже місяць прагне з вами познайомитися, але не розуміє терентопської мови, а ви – пігмейської.

– От які несподівані ефекти трапляються від зрощення двох різних магій: африканської й нашої! – патетично вирік Акмус. – Уявляєте, які перспективи має всесвітня магія в разі об'єднання й обміну досвідом чарівників усіх країн і континентів! Скільки непередбачених відкриттів попереду, аж дух захоплює від передчуття!

– А можна його навчити нашій терентопській мові? – запитав гарний корчмар.

– Будь-яку розумну істоту, здатну розмовляти, можна навчити будь-якій мові, – відповідав поліглот, – тільки одні навчаються швидше, а інші – повільніше, у залежності від здатностей.

Брюходухов обмінявся декількома фразами по-пігмейські з келихом Мгобокбекбе, а потім повільно вимовив:

– Мене звуть Мгобокбекбе.

– Мєнє зфуд Мгобокбекбе, – неточно повторила посудина.

– Мене звуть Мгобокбекбе, – поправив академік.

– Мене звуть Мгобокбекбе, – повторив посуд уже правильно.

– Розумний хлопець! – сказав про келиха коваль Вакула Охрімович.

– На лету схоплює! – похвалив кат Інкогнітечко.

– Я думаю, навчити його було б простіше простого, – резюмував учений. – Лінгвістичні здатності в наявності, і бажання в нього дуже велике.

– Я розумію, що ви людина дуже зайнята – лекції, книги, експедиції, – але, може, ви викроїте час на заняття із цим кухлем? – соромливо попросив Іцхак Гільденштерн. – Крім вас нема кому. А я вам заплачу за цей клопіт.

– Яке «заплачу»?! Я сам готовий заплатити за заняття з таким унікальним суб'єктом! – відмахнувся Яким. – Це ж раритет із раритетів, ексклюзив із ексклюзивів! Ніде у світі такого... Я відкладу деякі інші справи, щоби зайнятися цим так званим Мгобокбекбе...

☼ ☼ ☼

Так пивний келих із корчми « Під Рятівною Мухою» став учнем колишнього повішенця. Заради цієї справи вчений навіть відклав експедицію до Південної Америки (де він, крім іншого, мав намір вивчити індіанську мову за назвою «кофан», якою говорили представники племені з тією же назвою – кофани), що та експедиція була ним намічена на весну 1986 року. Він переніс її на 1987.

(– До речі, я не розумію, як академік Брюходухов міг подорожувати по всій земній кулі, – втручається Ліва півкуля авторського мозку. – Припустимо, крізь чарівні двері, оббиті дерматином, він міг вийти з Терентопського королівства в Союз Совєтських Соціалістичних Республік, частиною якого була Харківщина в ті часи. Але як він міг перетинати туди-сюди кордони СССР без віз, без закордонного паспорта, без дозволу совєтських прикордонників? Чому його КДБ не злапав? Га? Терентопські чарівники без проблем перетинали будь-які кордони завдяки володінню гіпнозом та іншими корисними для цього здатностями. Але Брюходухов же був не чудотворцем, а просто вченим. Тож як же...

– Кхе... Гм... Дійсно... Дайте подумати, – червоніє захоплений зненацька Автор і, приклавши до чола нігті, поринає в думи...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Ну то як же громадянин засекреченої країни, що не є чарівником, міг вибиратися з Совєтського Союзу й проникати назад, будучи непоміченим КДБ? – термосить Автора й півкуля Права.

– Я ще подумаю, – зніяковіло просить Автор, томно куйовдячи нігтями потилицю...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .