Так. І Джек раптом відчуває нову яскравість цього місця, яскравий жмут світла, який конкурує зі світлом біти Ричі Сексона.

— Тпру, чорт, що відбувається? — кричить Док.

Бджоли теж це відчувають, мабуть, більше ніж чоловіки. Їх заколисуюче дзижчання переходить у пронизливий крик, хмара ще більше темніє, коли вони щільніше гуртуються. Тепер це скидається на гігантський кулак під нахмуреними пузатими хмарами.

— Чому ти мене вдарив? — Тай кричить на Джека, і Джек раптом усвідомлює, що хлопчик міг убити його в пориві, якби захотів.

У Вісконсині ця сила приховувалась (її можна було побачити лише добре натренованим оком). Проте тут… тут…

— Щоб розбудити тебе! — Джек кричить у відповідь. Він, відштовхнувшись, підводиться. — Річ була в ній? — і показує на кепку.

Тай дивиться на неї, тоді киває. «Так. Це кепка. Але ти не знаєш, не можеш знати, як сильно вона діє на тебе, доки не знімеш її. Доки хтось не зіб’є її з твоєї забудькуватої голови». Він повертає погляд до Джека. Його очі широкі і спокійні. В них більше немає збентеження чи тупості. Він точно не світиться, він палахкотить зсередини, і всі це відчувають — силу, яку затьмарив лорд Маншан.

— Що ти хочеш, щоб я зробив? — запитує він.

Тайлер Маршалл — дитинча левиці.

Джек знову показує на Велику Комбінацію.

— Це те, через що тобі довелось усе пережити. Ти Руйнівник. — Він робить великий вдих, а тоді шепоче на вухо хлопчику: — Зруйнуй її.

Тайлер Маршалл повертає голову і дивиться на Джека. Він каже:

— Зруйнувати її.

Джек киває головою, і Тай дивиться на Велику Комбінацію.

— Гаразд, — каже він, говорячи не Джеку, а самому собі. Він моргає, ставить ширше ноги, плескає в долоні перед собою. Маленька зморшка з’являється між бровами, кутики губ піднімаються, утворюючи щось схоже на посмішку. — Гаразд, — шепоче Тай.

Якусь мить нічого не відбувається. Тоді з надр Великої Комбінації доноситься гуркіт. Її верхня частина мерехтить, як міраж. Вартові не розуміють, що відбувається, і в повітрі чуються крики від стьогання металевими батогами. Видно, як збентежені, знесилені діти дивляться вгору і роззираються довкруж. Машинний скрегіт посилюється, надходить із сотні різних джерел. Шестерні обертаються в протилежному напрямку. Зубці защемляються, зупинившись, димлять; колеса пришвидшуються, і зубці просто виломлюються. Уся Велика Комбінація здригається і тремтить. Глибоко в землі парові котли вибухають, і стовпи вогню і пари зупиняються, а іноді перерізають ремені, які рухались тисячі років, прокручуючись завдяки мільярду кровоточивих ніжок.

Це неначе в неймовірно величезному металевому кухлі з’явилось сто тріщин одразу. Джек спостерігає, як діти зістрибують з нижніх рівнів і спускаються по конструкції вниз безперервними лавами. Діти виливаються з тремтячої будівлі десятками незламних потоків.

Перш ніж зеленошкірі нероби з батогами організовують спробу зупинити своїх рабів від втечі, бджоли масово збираються навколо величезної ливарні. Коли вартові починають повертатись до дітей, бджоли спускаються розлюченим потоком тріпотливих крилець і голчастих жал. Якась сила передалась їм від Тая, і їхні укуси стали смертельними. Вартові перекидаються і падають з нерухомих ременів і тремтливих балок. Інші, збожеволівши, шмагають батогами один одного, доки котрийсь із них не летить у темряву.

Банда Сойєра не чекає, доки ті повбивають один одного. Королева Бджіл наближається до них з того хаосу, затримується над їхніми підведеними головами і веде їх назад до Чорного Дому.

У світах один за одним — у світах, які межують у численній кількості вимірів всієї нескінченності — зло в’яне і розсіюється: деспоти вмирають, вдавившись курячими кістками; тирани падають швидше, ніж до них встигають долітати кулі, перш ніж їхні підступні коханки подають їм отруйні солодощі; кати у каптурах замертво падають на закривавлених кам’яних підлогах. Вчинок Тая відображається у величезних, незліченних прожилках всесвітів знищенням зла так само, як воно поширювалося. За три світи вище від нашого, у величезному місті, відомому там як Лондіноріум, Тернер Тофам, який протягом двох десятиліть є шановним членом парламенту і протягом трьох — садистом-педофілом, раптом спалахує полум’ям, йдучи по людному авеню, відомому як Пік-а-Дері. Двома світами нижче привабливий молодий зварювальник на ім’я Фредді Ґарвер з Айрс Ісле, трохи менш досвідчений член Тофамського клану, скеровує свій зварювальний пальник на власну ліву руку і спалює всю плоть аж до кісток.

Високо-високо ув’язнений Багряний Король відчуває глибокий біль у животі і, кривляючись, опускається на стілець. Він знає, що щось важливе змінилося в його похмурому королівстві.

Одразу ж за Королевою Бджіл Тайлер Маршалл з блиском в очах і без страху на обличчі їде верхи на плечах Джека, неначе королівський хлопчик. За Джеком і його друзями сотні за сотнями дітей, які рятуються втечею від споруди, що руйнується, від Великої Комбінації, виходять потоком на Конґе-роуд і пустельні поля з обох боків від неї. Деякі з цих дітей — з нашого світу, багато — ні. Діти йдуть темними порожніми рівнинах, одягнені в лахміття, натовпом наближаючись до входів своїх особистих всесвітів. Батальйони кульгаючих дітей ідуть похитуючись, неначе колони п’яних мурах.

Діти, які йдуть за Бандою Сойєра, не менш обдерті, ніж інші, половина з них голі або майже голі. Це діти, чиї обличчя ми бачили на картонних упаковках з-під молока, рекламних листівках з написом «ЗНИКЛИ» і на сайтах, спеціально створених для розшуку дітей, обличчя зі снів убитих горем матерів і нещасних татусів. Дехто з них сміється, дехто плаче, дехто і те і інше. Сильніші допомагають слабшим. Вони не знають куди йдуть, але для них це не має значення, вони йдуть, і цього достатньо. Все, що вони знають, — це те, що вони вільні. Величезна машина, яка забирала їхні сили, радість і надію, тепер залишилась позаду, над ними завис захисний дах, і вони вільні.

Рівно о 16 : 16 Банда Сойєра доходять до вхідних дверей Чорного Дому. Тайлер тепер їде верхи на огрядних плечах Шнобеля. Вони спускаються сходами і стають перед поліцейським авто Дейла Ґілбертсона (на капоті і в заглибині, де ховаються склоочисники, подекуди лежать мертві бджоли).

— Подивись на дім, Голлівуде, — бурмоче Док.

Джек дивиться. Тепер це лишень будинок — триповерховий будинок — який колись, можливо, й був пристойним ранчо, але минули роки, і тепер він у дуже поганому стані. Щоб справити ще гірше враження, хтось облив його чорною фарбою згори-донизу, знизу-догори — навіть вікна були залиті тією ж фарбою. Загальний ефект — сумний та ексцентричний, але аж ніяк не зловісний. Невезіння дому набуло твердої форми і позбулося мерехтіння аббала, залишився лише занедбаний дім старого, який був добряче божевільним і вкрай небезпечним. Старий, якого можна покласти в один ряд з нелюдами, такими, як Дамер, Хаарман і Альберт Фіш. Підступне, нестримне зло, яке раніше мешкало в цій будівлі, тепер розвіялось, видалилось, а те, що залишилося нагадує буркотливого старого в камері смертників. Джек ще має зробити щось із цим мерзенним місцем — те, що вмираючий Мишеня змусив його пообіцяти.

— Доку, — каже Шнобель. — Дивись он туди.

Великий собака — великий, але не велетенський — повільно йде дорогою, яка веде до Шосе-35. Він схожий на гібрид боксера і німецького дога. В нього відірвано один бік голови і немає задньої лапи.

— Це диявольський пес, — каже Шнобель.

Док дивиться здивовано.

— Що, це?

— Це, — підтверджує Шнобель. — Він витягує свій «9 мм», щоб позбавити це створіння мук, але перш ніж він це встигає зробити, собака падає набік, здригаючись, робить єдиний глибокий вдих і лежить незворушно. Шнобель повертається до Джека і Дейла. — Він набагато менший з вимкненою машиною, чи не так?

— Я хочу побачити маму, — тихо каже Тай. — Будь ласка, можна?

— Так, — каже Джек. — Ти не заперечуєш, якщо ми поїдемо до тебе додому і заберемо батька? Думаю, він теж захоче поїхати.