Незабаром вони прибули, захекавшись – так підганяв їх гідний посланець, – схилилися перед троном й стали чекати королівського слова, причому Кляпавцій непомітно тицьнув Трурля в бік, нагадуючи, що казав він йому перед від'їздом: вперед не вискакуй, а кожне слово тричі обміркуй, перед тим як щось сказати. А ще краще мовчи, а він, Кляпавцій, бере всю аудієнцію на себе.
– Вітаю вас, дорогі мої, дякую, що так швидко з'явилися, – вітав їх Іпполіп та запропонував сідати. – Слухайте мене уважно, бо велику справу я задумав, і успіх її залежить від ваших сил та здібностей. Нещодавно відвідали мене двоє інозоряних прибульця, від яких я дізнався, що Космос зовсім не безхазяйна річ і що в нього є Автор. І цим Автором є Бог, персона, як мене запевнили, найвищою мірою симпатична, в яку я увірував без жодних сумнівів, чого і вам бажаю. Завтра я видам едикт, за яким кожен із моїх підданих отримає примірник Святого Писання у касетному записі, але вас я викликав не по цьому питанню. Тепер я вже знаю, що світ з'явився не сам по собі , а був створений Творцем як житло для істот, ним же створених. І коли Бог зробив свою справу, то і я свою зобов'язаний зробити. Прибульці, яким я завдячую своїм зверненням, палко переконували мене, щоб я в першу чергу дбав про власний порятунок, і я вислухав їх не перериваючи, бо це було б неввічливо, але думав я зовсім про інше. Я не такий, щоб насамперед думати про себе. Адже все суще незмірно важливіше за мене! І благу загальному я хочу присвятити решту днів своїх. Я, звичайно, читав, шановний Трурлю, твою книгу «Impossibilitate felicitationes entium sapientum»[29], але вона мене особливо не схвилювала – немає нічого дивного, що в мерзотному світі й живеться не надто добре. Останнім, за що я тримався, перш ніж увірувати в Бога, була звернена до нас досконалість будови Всесвіту. Тоді я міркував: якщо все це саме розігрілося, розкрутилося і розлетілося на всі боки, то ні до кого не можна пред'явити претензій за можливі недоробки та помилки, й таким чином у дефектах буття немає жодної проблеми. Тепер, коли я вірю, то більше думати так не можу. Для мене змінилася сама сутність речей. Я вірю і не сумніваюся, що Творець нескінченно добрий, що він безмежно нам симпатизує, що він хотів зробити все, як треба, будучи максималістом, але я не вірю, що неможливо було зробити це ще краще.
– А дали ви, Ваша Величність, це зрозуміти своїм духовним сприймачам? – запитав Кляпавцій якомога дипломатичніше.
– Що? Ні. По–перше, я не хотів їх образити, а по–друге, не бачив сенсу повідомляти їх про такі сумніви. Адже вони спеціалісти в галузі теології, а не технології, мене ж цікавить якраз ця сторона буття. І я не сказав їм нічого, тим більше, що не збираюся вдаватися в безплідне критиканство, але як поборник експериментальної філософії хотів засучити рукави і взятися за справу. Зізнаюся, спочатку мені спало на думку вдосконалити одних тільки Створених, тому що і матеріал на них пішов не надто пристойний, і функціонують погано, не кажучи вже про середній рівень їхнього інтелекту, але тут я згадав про твій твір, дорогий Трурль. Адже ти теж не чіпав Всесвіт, а тільки хотів покращити її мешканців. Вибач мені, шановний, але тут ти перевернув все до гори ногами. Підганяти квартирантів під квартиру – річ нечувана. Я ж поставив собі зворотне завдання. Я маю намір створити альтернативне буття.
– Значить, Ваша Величність побажали вкласти у космічну справу капітал, а нас призначити головними виконавцями робіт?
– Ти все вірно зрозумів, гідний Кляпавцію. Я знаю, що створити новий світ – це не те саме, що поставити нове гумно, але я не боюся об'єктивних труднощів. Якби створити Всесвіт було так само просто, як горщик зліпити, я й сам би за це не взявся, та й вас турбувати не став.
– Пробачте, Ваша Величність, – сказав Кляпавцій, – але мені не дуже ясно, як можна, вважаючи себе віруючим, бажати сконструювати світ, що суперечить канонам твоєї віри?
– Чому ж суперечить? – Здивувався Іпполіп. – Просто інший. Хіба ти бачиш у моєму задумі протиріччя?
– Мені здається, що так.
– Ти помиляєшся, і зараз я поясню тобі твою помилку. Чи віриш ти в літальні апарати?
– Вірю, бо вони існують.
– А в алгебру віриш?
– І вона існує. Вірю. Але ж у їхньому існуванні можна й особисто переконатися на досвіді.
– Ну ну! – усміхнувся король. – Бачу, де ти мене хочеш провести, але це в тебе не вийде. Адже ти віриш також і у те, чого не перевіряв і не зможеш перевірити ніколи. Наприклад, у існування таких великих чисел, що, напевно, не вдасться їх обчислити, або в сонця, яких ти ніколи не побачиш. Чи не так?
– Звістно так.
– От бачиш. Так ось, хіба твоя віра завадить тобі побудувати небувалу машину, що літає, або розробити нову алгебру? Хіба існуюча алгебра забороняє тобі вигадати іншу?
– Ні, повелителю, але ти сам казав, що Бог створив світ із любові до Створених. І, створюючи новий світ, ти відкидаєш Божественну любов.
– Nego consequentam! Нічого подібного! Припустимо, батько збудував тобі будинок. Якщо ти збудуєш поряд з ним інший будинок, хіба з цього випливає, що ти перестав шанувати батька чи знехтував батьківською любов’ю? Ти сплутав Божий дар із яєчнею! Ніякого зв'язку я не бачу між моїм підприємством та любов'ю Всевишнього. Ну, переконав я тебе?
– Але ти відкидаєш дар, згідно з твоєю вірою, досконалий, хіба не так?
– Чому ж відкидаю? Хіба я сказав, що хочу лишити цей світ? Я хочу тільки зробити експеримент, от і все. Крім того, я не забуваю, що я теж частина Творіння, а від себе відмовлятися не збираюся.
Кляпавцій мовчки вклонився і, бачачи, що Трурль зібрався розкрити рота, спритно лягнув його в щиколотку. Король, який нічого не помітив, продовжував:
– Намітимо собі шлях. Ще під час перебування мною інфантом говорили мені наставники, що світ існує сам по собі, а ми, хоч і всередині нього, теж самі по собі. Він і не дбає про нас, і не шкодить нам навмисне, бо не до нас звернений фасадом. Якщо світ – це комора, то побудована вона, напевно, не для мишей, які в ній жирують. А якщо вона для них не призначена, то нічого дивуватися, що полиці надто високі, що можна потонути в кринці молока і що по кутах трапляються неїстівні субстанції.
– А як щодо мишоловки, Ваша Величність? – не витримав Трурль.
Іпполіп усміхнувся:
– Ти маєш на увазі диявола? Це, любий Трурль, екстреміст, без якого обійтися неможливо. Диявол у Божому творінні те ж саме, що й регулятор у паровій машині, без нього все розлетілося б на шматки! Міркуєш? У певному сенсі плюс співпрацює з мінусом, а хід рівномірний, поки протилежні імпульси врівноважуються. Ну, про це колись іншим разом поговоримо. Отже, мене переконали в тому, що існує хтось, нескінченно добрий, хто збудував нам космічні квартири і подбав, щоб квартири були звернені до мешканців парадною стороною. Все в Божому творінні для блага його мешканців, все підігнано точно за розміром, а якщо що тисне, тисне або навіть обдирає шкіру, то в цьому також проявляється Божа благодать, і тільки мізерний мешканець не може відразу це визнати. Теологи йому в цьому допомагають: буття, втілене в матерії, є дидактичний сегрегатор або, власне, гумно, де відсівають злаки від полови. Оскільки я люблю процес навчання, мене радує влаштування світу у вигляді університету з конкурсними іспитами. Однак ледь добрі отці місіонери покинули мене, і я став турбуватися, що, очевидно, не тільки цей світ, а й будь–який інший слід вважати даром любові Всевишнього. Уявіть собі світ, де все болить. Кому в голову прийде хоча б літерка – застогне, а кому весь алфавіт – так вже й майже вмирає. Навіть якщо про Бога подумає, то ніби з нього живцем ремені ріжуть. І нехай вони там кричать, так що аж сонця трясуться і окалина, як луска, сиплеться у них з перегрітих боків. Що з того? Хіба не можна хвалити і такий світ, вважаючи, що біль благодатний, тому що приводить до раю, а при нагоді нагадує про пекло і тим самим відвертає від гріха? І чи можна вигадати такий жахливий світ, щоб уже ніхто не міг назвати його наслідком нескінченної доброти Творця? Навіть якби це було справжнє пекло, то й тоді можна було б стверджувати, що це тільки макет, а справжнє пекло десь в іншому місці і ще набагато гірше. Іди доведи, що це не так! Тому, як бачите, можна ввести теодицею[30]в будь–який тип світу і проголошувати, що той, хто довіряє Творцеві навіть тоді, коли через цю довіру від нього пух і пір'я летять, заробляє собі цим вічне блаженство. Але ж похвали, які до всього підходять, стоять мало…
