Король Кипрозії Біскаляр славився своїми незліченними багатствами. Було в його скарбниці все, що тільки можна зробити із золота, з урану та платини, з амфиболів, рубінів, оніксів та аметистів. Любив король бродити по коліно в цих коштовностях і часто мовляв, що немає на світі такого скарбу, якого не було б у нього.

Звістка про чванливість короля дійшла до одного дивовижного конструктора, який у той час був хранителем комори і головним закрійником у Висмодара, владики зоряних скупчень Діади та Тріади. Конструктор відправився до двору Біскаляра. Опинившись в тронному залі, де король сидів на кріслі, виточеному з двох величезних діамантів, конструктор, навіть не поглянувши на золотий паркет, чорними агатами прикрашений, без всяких передмов сказав, що якщо король надасть йому опис своїх скарбів, то він, конструктор Креацій, покаже таку коштовність, якої у Біскаляра напевно немає.

- Гаразд, - погодився Біскаляр, - але якщо тобі не вдасться цього зробити за три дні, то я буду тебе магнітами по срібному своєму палацу волочити, золоті цвяхи в тебе забивати буду, а потім череп твій, в іридій оправлений, повішу на сонячних воротях для залякування самохвалів!

Тут же принесли опис королівських скарбів, який цілих шість років з великою поспішністю складали сто сорок електронних писарів.

Конструктор Креацій повелів віднести фоліанти до чорної вежі, яку виділив для нього король, і замкнувся там.

В наступний день він знову прийшов до Біскаляра. Король оточив себе такими скарбами, що навіть очам було боляче від золотисто‑білого коливання. Але Креацій, не звертаючи на це уваги, попросив, щоб принесли йому кошик піску, землі або навіть просто сміття. Коли це зробили, він висипав сіро-буру масу на золотий паркет і увіткнув в неї, дбайливо тримаючи двома пальцями, якусь маленьку штучку, що блиснула, як негасима іскорка. Штучка зразу ж почала вгризатися в сірий горбок, і на очах здивованого Біскаляра той засіяв, як найчистіший самоцвіт, і став рости, граючи пульсуючим світлом, стаючи все більшим і дивовижнішим, поки ця жива коштовність не затьмарила мертву красу королівських скарбів. Усі присутні були засліплені нестерпною, все наростаючою красою. Король закрив обличчя руками і закричав:

- Досить!

Тоді Креацій нахилився і поклав на граючий самоцвіт іншу іскорку, чорну, і самоцвіт в одну мить став сіро‑бурою грудкою землі, що спеклася.

Великий гнів і заздрість охопили короля.

- За те, що ти мене осоромив, тобі загрожує страта, - сказав він. - Але, щоб не говорили, ніби я тебе підступно в темницю заточив і, віроломно порушивши наше королівське слово, магнітами волочити і четвертувати тебе повелів, я дам тобі три завдання. Впораєшся з ними - дарую тобі життя і свободу. Не впораєшся - горе тобі, чужоземецю!

Нічого Креацій не відповів, стояв собі спокійно, а Біскаляр продовжував:

- Ось тобі перше завдання. Ти нахваляєшся, що можеш зробити все. Проникни ж в мою підземну скарбницю цієї ночі. Щоб ти міг довести, що побував в самому її серці, скажу тобі, що в ній чотири зали. І в останньому залі, білому, як сніг, порожньо. Лежить там тільки діамантове яйце, а в нім металева куля. Завтра, рівно опівдні, ти повинен принести її мені. Іди!

Креацій вклонився і пішов.

Біскаляр зловтішно усміхнувся. Хитру пастку підлаштував він Креацію: якби навіть конструктор зумів пробратися в скарбницю, то він не зміг би винести металеву кулю; адже виточена та куля була з чистого радію і за тисячу кроків обпалювала страшним випромінюванням і затьмарувала розум.

Спустилася ніч. Креацій вийшов зі своєї вежі і пішов до палацу. Віддалік від варти, що перекликалася на зубчастих стінах, він дістав з‑за пазухи маленьку шкатулочку, поклав на долоню три молочно‑білих іскри і дмухнув. Іскри розгорілися перламутровим блиском і обкутали хмарою озброєну варту. Спустився такий туман, що за крок нічого не побачиш.

Креацій пройшов в підземелля непоміченим і опинився в залі. Стеля того залу була з халцедону, стіни з хризоберилію, а смарагдова підлога здавалася зеленим озером посеред виблискуючих скель. Потім він побачив двері скарбниці, а перед ними чорну членистоногу машину, в якої вісім ніг. Повітря над нею так і вигиналося хребтом, ніби хвиля розплавленого скла.

- Скажи мені, - заговорила машина, - що це за місце, - немає там ні стін, ні грат, а вийти звідти ніхто не може?

- Це місце - Космос, - відповів конструктор.

Захиталася машина і впала на смарагдові плити з таким гуркотом, ніби хтось перерізав годинниковий ланцюг, і гирі покотилися по кришталю.

Креацій переступив через неї, дістав пурпурну іскру і підійшов до дверей скарбниці, зробленої з титану. Випустив він іскру, та закрутилася світляком, пірнула в замочну щілину. Через хвилину звідти виліз білий язичок. Креацій узяв його легенько, потягнув і витягнув тремтливий пучок, не то стеблинок, не то струн. Подивився на них і прочитав, що там було написано...

"Гарний майстер служив Біскаляру, - подумав він, - раз зумів забезпечити скарбницю атомним замком".

І дійсно, скарбниця відпиралася не простим ключем, а атомною хмаркою. Якщо вдунути таку хмарку в щілину замка, то атоми рідкісних елементів - гафнію, технецію, ніобію і цирконію - в певній послідовності обертаючи важелі, будуть рухати силою електричного струму велетенські засуви.

Конструктор вибрався потихеньку з підземелля, пішов за місто і став при світлі зірок збирати потрібні йому атоми.

- Ось у мене вже є шістдесят мільйонів ніобієвих, - підрахував він за годину до світанку, - мільярд і сім штук цирконієвих, а ось сто шістнадцять гафнієвих. Але де ж мені узяти технецій, якщо жодного його атому немає на нашій планеті?

Він подивився на небо, а тут якраз зоря зайнялася, провіщаючи схід сонця. І посміхнувся конструктор, згадавши, що атоми технецію є на Сонці. Хитрючий Біскаляр сховав ключ до своєї скарбниці в сонячній зірці!

Дістав Креацій зі своєї скриньки невидиму іскру (а була вона з найжорсткішого випромінювання) і випустив її з відкритої долоні назустріч Сонцю, що сходило. Іскорка зашипіла і зникла. Не пройшло і п'ятнадцяти хвилин, як затрепетало повітря, тому що атоми технецію несли в собі нестерпний сонячний жар. Конструктор упіймав їх, бджіл, що ніби дзижчать, закрив разом з іншими в скриньку і попрямував до палацу, оскільки час вже закінчувався.

Туман все ще стелився по землі, і варта не помітила, як він вбіг в підземелля і вдунув в замок газовий ключ. Креацій почув, як заклацали по черзі дверні важелі, але самі двері не ворухнулися.

- А чи не помилилася ти, іскорко? Це ж мені голови може коштувати! - сказав Креацій і сердито ударив кулаком по дверях.

І тут останній атом технецію, який ще не зовсім охолоі і з‑за цього трохи не збився з шляху, нарешті повернув упертий важіль. Двері скарбниці - а були вони товщини такої ж, як і ширина, - тихо відкрилася.

Креацій вбіг до першої кімнати, зеленої, оскільки стіни її були смарагдові. Пройшов іншу - небесно‑блакитну від сапфірів, і третю - діамантову, де очі кололо веселковими шпильками, і, нарешті, опинився в залі, білому, як сніг. Тут він побачив алмазне яйце, але сила випромінювання зразу ж помутила його розум. Стиснувшись, він опустився на коліна біля порогу і тільки тепер зрозумів усю підступність Біскаляра.

Креацій квапливо посипав навмання сірі та чорні іскри, а ті перетворилися на пухнасту стіну і оточили його. Так він підійшов до діамантового яйця. Схопив радієву кулю і вибрався з підземелля, оточений волохатою хмарою іскр.

Великий міський годинник якраз почав бити дванадцять, і Біскаляр вже руки потирав при думці про те, як він волочитиме магнітами Креація за те, що посміявся над ним.

Але раптом почулися гучні кроки, і в палац увірвалося сліпуче світло - це Креацій увійшов до тронного залу і кинув на підлогу радієву кулю. Покотилася куля до підніжжя трону, і на її шляху тьмянів блиск коштовностей і виблискуючі стіни темніли від випромінювання.