Трурль виклав їй свою справу, а вона:
– Ти заклав у програму Дорадника Застереження, щоб він не міг призвести до твоєї загибелі?
– Так. Тобто я подбав лише, щоб він не знищив мене. Тільки й усього.
– Отже, ти не повністю дотримав угоди, оскільки Дорадник повинен був уміти робити все, без жодних винятків. А якщо не міг тебе вбити, значить, умів не все.
– А якби мене вбив, то не було б кому одержати плату!
– Ну, то окреме питання й інша справа, то вже справа суду, установити згідно параграфів карну відповідальність Мудрильйона. А твоя скарга має характер цивільного позову.
– Бач куди! Щоб якась бочка та вчила мене цивільного права! – розгнівався Трурль. – Ти чий адвокат – мій, чи того розбійника короля?
– Твій, але король мав право не заплатити тобі.
– І наказати скинути мене в рік з оборонного муру теж мав право?
– Це вже інша справа, карна, і окрема проблема, – відповідає бочка.
Трурля аж затіпало.
– Як це?! То я перетворюю купу старих перемикачів, дротів і залізяк на свідомий розум і замість слушних порад дістаю якісь викрутаси? А бодай ти був не самозорганізувався, крутію нікчемний!
Трурль відцідив електроліт, витрусив усе з бочки на стіл, порозбирав на частини, та так швидко, що адвокат навіть не встиг внести апеляції проти такої дії.
Тоді Трурль закасав рукави і збудував двоповерхового Юрисконсульта з чотирикратними підсилювачами на два кодекси – цивільний і карний – і про всяк випадок підключив йому ще міжнародне й адміністративне право. Потім увімкнув струм, виклав справу й питає:
– Як добитися свого?
– Складна справа, – каже машина. – Вимагаю, щоб мені негайно підключили п’ятсот додаткових транзисторів зверху і двісті – збоку.
Трурль зробив це, а машина каже:
– Мало! Прошу додаткового підсилення і дві великі шпулі.
А потому каже:
– Випадок сам по собі цікавий, однак має два аспекти: по‑перше – підстава позову, і тут можна було б багато зробити, по‑друге – характер позову. Річ у тім, що цивільним позовом короля ні до якого суду не притягнеш, оскільки це суперечить міжнародному і космічному праву. А остаточно поясню тобі все це в тому випадку, якщо ти даси мені слово, що не розмонтуєш мене відразу після того на частини.
Трурль пообіцяв і запитав:
– Але скажи мені, будь ласка, звідки ти дізнався, що тобі загрожує демонтаж, якби мене не задовольнила твоя робота?
– Не знаю, так мені чомусь здалося.
Трурль здогадався: причиною було те, що для спорудження Юрисконсульта він узяв частини, попередньо вживані для виготовлення бочкового адвоката; очевидно, пам’ять про ту історію, хоч і стерта, вкралася до нових контурів, утворивши комплекс підсвідомості.
– Ну, й де ж твоє пояснення? – питає Трурль.
– Пояснення таке: немає компетентних трибуналів, отож і процесу не буде. Бо ані виграти, ані програти його не можна.
Трурль схопився з місця, показав кулака правничому радникові, але мусив дотримати слова і нічого поганого йому не зробив. Пішов до Кляпавція і все йому розповів.
– Я відразу казав, що це безнадійна справа, але ти не хотів мені вірити, – каже Кляпавцій.
– Ганьби я не подарую, – відказав на це Трурль. – Якщо не можу знайти справедливості шляхом права й суду, то помщуся тому негідникові королю іншим чином.
– Цікавий би я знати, як ти це зробиш. Сам дав королеві досконалого Дорадника, який може все, окрім хіба що знищити тебе, отож той Дорадник відведе кожну біду, кожен твій удар, кожен підступ проти короля і його держави. І я справді вірю, любий Трурлю, що він це зуміє зробити, бо повністю довіряю твоєму конструкторському обдаруванню!
– Це правда. Схоже на те, що, створивши Досконалого Дорадника, я сам відібрав у себе будь‑яку можливість перемогти ту короновану паскуду. Але ж мусить бути десь хоч якась зачіпка! Ну, я вже не відступлюся, поки її не знайду!
– І що ж ти збираєшся робити? – спитав Кляпавцій, та Трурль тільки здвигнув плечима і пішов додому.
Він довго не виходив з хати, все думав і думав; нетерпляче перегортав у бібліотеці сотні книжок, проводив у лабораторії таємничі експерименти. А Кляпавцій відвідував його, здивовано спостерігаючи затятість, з якою Трурль наче пробував перемогти самого себе, оскільки той Дорадник ніби був частиною його, адже він наділив його власним розумом. Котрогось дня Кляпавцій, прийшовши, як звичайно, в обідню пору, не застав Трурля. Дім був замкнений, віконниці зачинені, а від господаря ані сліду. Кляпавцій здогадався, що Трурль розпочав дії проти володаря Численців, – і це справді так і було.
Тим часом Мудрильйон правив країною, як ніколи досі, бо якщо йому бракувало власної вигадливості, він питав Дорадника, послуговуючись його ідеями. Король уже не боявся ні заколотів, ні двірцевих змов, ані жодного ворога, хоч і правив жорстоко: на державних шибеницях гойдалося більше повішених, ніж достиглих виноградних грон на південному схилі.
Дорадник мав уже чотири скрині, повні орденів за проекти, якими він постачав короля. Мікрошпигун, засланий Трурлем до країни Численців, повернувся з донесенням, що за свою останню акцію пускання вінків, сплетених із громадян, Мундрильйон назвав Дорадника «моє серденько».
Трурль, не довго думаючи, оскільки вже мав готовий план дій, сів і швиденько написав Дорадникові листа на кремовому папері, оздобленому малюнком ручної роботи, на якому було зображено кущик суниць. Зміст листа був простий:
«Любий Дораднику! – писав він. – Сподіваюся, що Тобі ведеться добре, як і мені, а може, навіть краще. Я чув, що Твій монарх довіряє Тобі, а тому прошу, зважаючи на свою велику відповідальність перед Історією та Інтересами Держави, з усією ретельністю виконувати свої обов’язки. Якби Тобі важко було виконати якесь королівське бажання, застосуй, будь ласка, Екстра Міцну методику, про яку я Тобі свого часу докладно розповідав. Якби мав бажання, напиши мені кілька слів, але не ображайся, коли не відповім одразу, оскільки я тепер дуже зайнятий конструюванням Дорадника для короля Д. і у зв’язку з цим у мене обмаль часу. Вітаю тебе і висловлюю найглибшу повагу Твоєму Панові.
Твій конструктор Трурль ».
Цей лист, як і слід було сподіватися, збудив належні підозри Таємної Численської Поліції. Докладний аналіз не виявив у папері жодних таємних хімікалій, а в малюнку з зображенням суничного кущика – ніяких прихованих шифрів. Ця обставина викликала величезне занепокоєння у Штабі Головної Поліції. Листа сфотографували, зробили відбитки, скопіювали й переписали від руки, а оригінал, відповідно заклеївши, вручили адресатові. Прочитавши його, Дорадник злякався, бо зрозумів, що це Трурлеві хитрощі, які мають на меті його скомпрометувати, а може, навіть і ліквідувати. Отож він негайно розповів про листа королю, схарактеризувавши Трурля як негідника, який намагається скомпрометувати його в очах володаря, а сам узявся розшифровувати зміст листа, оскільки був переконаний, що за невинними словами криються якісь чорні підступи.
Подумавши, Дорадник сказав королеві, що прагне розшифрувати Трурлевого листа, щоб тим самим розкрити його підступні наміри, а тоді, придбавши необхідну кількість штативів, паперу, клею, вимочок, лійок, пробірок і хімічних реактивів, узявся до складних аналізів конверта і паперу, на якому був написаний лист. За всім цим, звичайно ж, наглядала поліція через вмонтовані у стіни його апартаментів відповідні пристрої для підслухування та підглядання. Коли хімія не помогла, Дорадник узявся розшифровувати сам текст, розписавши його на великих таблицях, за допомогою електронних машин, логарифмів і рахівниці. Він не знав, що в цей же час цим самим займаються найвидатніші сили поліції під керівництвом самого Маршала Шифрувальних Військ. Чим довше тривали марні зусилля спеціалістів, тим більша розгубленість охоплювала головний штаб, бо всі фахівці зрозуміли, що шифр, до якого вони не можуть знайти ключа, належить до найхитромудріших у світі. Маршал розповів про це одному з придворних вельмож, який страшенно заздрив Дорадникові за те, що Мудрильйон був прихильний до нього. Вельможа, понад усе прагнучи посіяти в серці короля сумніви щодо Дорадника, сказав королеві, що той цілими ночами сидить, замкнувшись у своїх покоях, і вивчає підозрілий лист. Король тільки посміявся, сказавши, що і сам про це чудово знає, бо Дорадник йому все розповів. Заздрісний вельможа, знітившись, замовк й одразу ж переказав усю цю розмову Маршалові.
