– Навіть виперджаю його! – зухвало вигукнув Цифранек. – Якщо барабан і той, хто на ньому грає, летіли разом, то це означає, що вони мали спільну траєкторію, але не були замкнені в метеоритах, бо метеорити не мають таких близьких одна до одної траєкторій, отже, полуниці нам витовкла льодова комета! А коли так, то ми маємо три фрагменти її ядра. Мене анітрохи не здивувало б, якби в третьому був диригент або віолончеліст.

– А це чому, мій розумнику? – спитав збитий з пантелику Трурль.

– Тому, що та комета мала зачепити хвостом цілий оркестр! Принаймні це цілком правдоподібна річ…

– Не чіпай його! Не торкайся нічого руками! Сиди спокійно, поки я тобі не скажу, чуєш? – знову розсердився Трурль, і, зміцнивши у такий спосіб свою позицію наставника, заходився далі оглядати істоту…

– Ці краги з пряжками… – повільно зауважив він. – Але чому матерія скам’яніла? Авжеж, авжеж, зрозуміло, вона замерзла на кістку, як і її володар! Ми могли б, ти чуєш, вивчити його спектроскопічним методом, беручи мікропроби, але в такому разі дізналися б тільки про його хімічну будову, а та будова не скаже нам, яким чином він потрапив до цієї крижаної труни! Найліпше буде, коли ми запхаємо його до воскрешальні!

Глибоко замислений, сидів він навпочіпки біля Істоти з Зірок.

– Якби нам пощастило, то ми змогли б поставити їй запитання й дістати від неї цінні відповіді. Проте, яку ж нам застосувати матрицю воскрешання? От у чому заковика! Це не представник класу Silicoidea[40] родини Festinalentinae,[41] не кіберак, не кібериба…

– А я тільки скажу, що це звичайнісінький перкусист! Найліпше буде покласти його на піч! – проверещало своєї машиненятко.

– Сиди тихо! Робот роботові не рівня!.. Поміщення на піч – діло нехитре і не потребує вживання тих знань, якими я володію! Легко допуститися дурниці! Барабан може бути предметом, що збиває зі сліду, або ж камуфляжем, і тоді процедура оживлення виявиться надто небезпечною, бо то може бути якийсь смертоносний апарат, що його зловорожий творець послав у Космос за тим, кого собі намітив, – бо й таке буває! А з другого боку, до застосування заходів по оживленню спонукає імператив космічної доброзичливості, розумієш? Таким чином я вдався до етики. А може, ми дізнаємось чогось більшого, коли звернемося до третьої ями! Трурль як сказав, так і зробив на очах у кмітливого Цифранека, що весь час заважав йому своїми меткими запитаннями, аж розгніваний Трурль почав дедалі дужче гатити у лід молотком. Розлігся оглушливий тріск, розколота брила розчахнулась надвоє, а разом із нею – ув’язнений в ній екземпляр. Трурль на мить аж занімів.

– Це через тебе! А щоб тебе…

– А як же космічна доброзичливість? – прошепотів Цифранек, щоправда так само дуже оторопілий.

Трурль добру хвилину дивився на блискучі лаковані штиблети з пряжками, темно‑сині у червону смужку шкарпетки і холодні литки, що стирчали, вже очищені, з половини крижаної брили. Його вразила надзвичайна охайність тих предметів.

– Може, це істота, що трималася культу своїх нижніх футлярів? – сказав він, міркуючи вголос. – Дивина! Та я не певен, чи вдасться нам оживлення розділених половинок… Слід було б спочатку з’єднати їх знову.

Ставши на коліна, він зблизька роздивився те, що розломлений мав усередині. Поверхня зламу блищала крижаними кристаликами, показуючи хаотичні вигини і візерунки внутрішньої будови.

Трурль почухав потилицю.

– Може, перед нами істота, зроблена з клею, одна з тих, про які писав у давнину кібермістик Клібабер? Тоді б ми мали одного з галактичних аборигенів, допотопного слизовика, якого називають у легендах «Лудиною»? Я пройшов стількома світами, побував у стількох системах, але досі мені ще не щастило побачити на власні очі Мислячого Маслюка! О, я мушу докласти всіх зусиль, щоб воскресіння закінчилося вдало! Який же то буде привід для розмов на онтологічні теми, не кажучи вже про те, яку міну скорчить твій дядько Кляпавцій! Але як же недоладно сконструйований оцей тріснутий! Бідолашний тріскунчику, яке ж у тебе заплутане нутро, тут ані гвинтів, ані клямок не поставиш, і не знати, що до чого пасує! І лише суцільний стан окрижаніння тримає вкупі всі ці звивини й розгалуження!

– Тату! – промовило машиненятко, зазираючи через Трурлеве плече. – Це не лудина, не маслюк і не слизовик, це звичайнісінький хандроїд!

– Що? Як? Не заважай! Що ти мелеш? Хандроїд? Може, андроїд!

– Ні, таки хандроїд, або ж охоплений хандрою андроїд. Я тільки вчора вичитав про таких в енциклопедії.

– Дурниця! Звідки ти це взяв?

– Бо у нього в руці келих.

– Келих? Який келих? Ото там, у кризі? А, справді! Ну, то й що?

– У такі келихи звичайно наливають цикуту, отже, він сам хотів її випити, тож він є невдатним самогубцем, а звідки взятися суїцидальним бажанням, як не від taedium vitae, тобто не від хандри?

– Занадто ризиковані силогізми! Ти неправильно міркуєш! Я навчав тебе інакше! – квапливо вичавив із себе Трурль, пересуваючи крижану брилу, в якій містився тулуб хандроїда. – Зрештою, тепер не на часі міркування. Ходімо нагору!

– До печі? – запитало машиненятко, аж підстрибуючи від надзвичайного захвату. – До печі! До печі!

– Не до печі, а на припічок! – уточнив Трурль.

Перш ніж покласти хандроїда на припічку, він узявся до копіткої роботи реставратора. Задубілими руками припасовував атом до атома, бо змушений був працювати при штучному морозі; були в нього також і хвилини серйозних вагань, що до чого пасує, – такий шарварок панував у хандроїдові. На щастя, Трурль мав змогу орієнтуватися за зовнішньою оболонкою, тобто – сукняним убранням, бо обшиті шкірою ґудзики незаперечно вказували, де перед, а де зад.

Поклавши обидві істоти в теплі, Трурль зійшов до майстерні, щоб про всяк випадок ще раз погортати «Вступ до воскрешальництва». Він штудіював наукові праці, коли нагорі знявся галас.

– Зараз! Зараз! – гукнув Трурль і побіг нагору.

Робот у крагах сидів на припічку і з подивом обмацував сам себе, а хандроїд, випроставшись на весь зріст, лежав на підлозі, бо, наміряючись устати, втратив рівновагу й упав.

– Шановні гості! – з порогу озвався Трурль. – Вітаю вас у своєму домі! Ви, закуті в крижаних брилах, упали до мого садочка, знищивши мої полуниці, за що я анітрошечки на вас не гніваюсь. Я видовбав вас із криги, а потім за допомогою інкубаційної термічної реанімації, а також інтенсивної відновлювальної терапії допровадив вас до притомності, як бачите самі! Проте я не знаю, як ви потрапили до тієї криги, і мені страшенно цікаво знати, що з вами сталося! Даруйте мені мою настирність, а щодо всього іншого, то малюк, який стрибає біля мене, це мій неповнолітній нащадок…

– А хто ви? – кволим голосом спитав хандроїд, який ще сидів на підлозі, обмацуючи весь свій тулуб.

– Панове прибульці – ти, в шкіряних крагах, і ти, що палко і вогко вдивляєшся в мене, знайте, що я досить відомий омнігенеричний конструктор, звуть мене Трурль. Це моя майстерня на Восьмій Планеті Сонця, що його донедавна ще не було, поки ми удвох з моїм другом Кляпавцієм на громадських засадах не сконструювали його з галактичних відходів. Сфера моєї діяльності, ще від гонів, експериментальна онтологія, пов’язана з оптималістикою стосовно всіх розумів Uniwersum.[42] Я розумію, що, несподівано опинившись на чужині, та ще й у такий спосіб, – все це завдало вашим єствам певного стресу, тож зберіться з думками й розкажіть, хто ви такі, і таким чином ми прискоримо обопільне порозуміння!

– А ти, мосьпане, не маєш ніяких зв’язків з боліцією гроля Спасенція, – іще кволим голосом спитав з печі перкусист.

– Про того короля, так само як і про його поліцію, мені нічого не відомо… перепрошую, у вас нежить? Розумію – це від переохолодження, кожен застудився б у такій холоднечі… може, вип’єте настою з липового цвіту?