Так от, праці зарубіжних колег із застосування «Декасану» щодо живих людей — відсутні. Існує кілька статей родом із пострадянського простору. Але їх не варто сприймати як джерело об’єктивної інформації. Не через слов’янофобію або ще якісь нетолерантні штуки. Просто коли купка з кількох лікарів — єдині, хто пише про препарат, уживаючи при цьому комерційні назви (чому це підозріло — читайте в розділі «Хто знає істину»), а їхні публікації висять на сайті виробника… Є великі ризики, що це — не наука, а фікція (що водночас не є прямим доказом неефективності препарату).
Однак нечистоплотність публікацій проявляється, наприклад, ще й так: автор висвітлює рекомендації Surviving Sepsis Campaign 135 і періодично ввертає пасаж про «Декасан». А це вже відверта маніпуляція, бо в жодних рекомендаціях його немає й близько. Теоретично в голові незазомбованого читача такий підхід має викликати миттєву відразу, а на препарат кинути важко позбувну тінь.
Можна, звісно, виправдовувати радянські препарати інакше: американцям і європейцям невигідно реєструвати й досліджувати в себе такі прекрасні ліки, бо… Далі продовжити складно, хіба що ви досі мислите категоріями «холодної війни». А можливо, крім нас ніхто більше не наважився розгадати секретну формулу? Доведеться розчарувати: декаметоксин висить у міжнародному реєстрі сполук з 1971 року. Американці навіть номер йому дали 136.
Крім того, маємо приклад відвертої брехні. В інструкції виробник стверджує: «Вірусів, стійких до дії препарату, не виявлено». Мабуть, тому, що не старалися виявити. Навіть з огляду на механізм дії (який також описаний в інструкції) «Декасан» впливає на фосфоліпідну оболонку. Відтак віруси, що не мають подібних структур (а такі є), будуть нечутливі. Ось, будь ласка, є дані, що «Декасан» зовсім не діє, зокрема на респіраторні аденовіруси 137.
Дрібниця? Звичайно. Але чи точно це єдине хибне твердження в інструкції?
Як уже згадувалося, про сам «Декасан» наукових праць мало. Але про клас четвертинних амонієвих сполук QAC (до авторів про які належить наш покірний слуга) — предостатньо.
Наприклад, дослідження з далекої Малайзії 138. Величезна частота генів резистентності до QAC у Acinetobacter baumannii, а це один із головних збудників внутрішніх інфекцій.
У США виявили, що резистентність до QAC наростає в резистентного золотистого стафілокока 139.
Те саме стосується синьогнійної палички 140. В опікових пацієнтів ця бактерія щедро наділена генами резистентності до QAC.
Подібні проблеми реєструються не лише в заморських краях 141. Ще у 2009 році норвезькі вчені доповідали, що збільшення резистентності до цього QAC загальновідоме. І вважають, що треба зменшувати використання цих сполук. Як розуміють читачі, з 2009 року популярність в Україні декаметоксину лише зростала.
В інструкції виробник обіцяє, що «Декасан» збільшує чутливість мікробів до антибіотиків. Але дані досліджень переконують, що використання QAC спричинює ріст і поширення перехресної резистентності до деяких протимікробних препаратів (тобто бактерії, яких намагалися вбити QAC-антисептиком, не тільки здатні бути стійкими до нього, а ще й зможуть протистояти певним антибіотикам) 142.
З 1971 року декаметоксин дедалі ширше призначався лікарями. Як можна зрозуміти з попереднього огляду літератури, деякі мікроби просто мусили стати резистентними до нього. А коли вони стають резистентними, це відбувається на генетичному рівні (тобто такі бактерії-командос поширюють свою популяцію, заселяючи все нових і нових особин).
Однак після розпаду СРСР тим особливо ніхто не переймався, адже останні спроби перевірити мікробну чутливість до декаметоксину були в 1990 році.
Що ми маємо врешті?
Про «Декасан» немає актуальних даних. Жодних перевірок чутливості, жодної статистики ефективності його використання. Лише оплачені виробником дослідження й голослівні твердження в інструкції (подекуди відверто неправдиві).
Якою має бути природна реакція науково-медичної спільноти? Може, перевірити, чи багато резистентних мікробів до цього антисептика, і спланувати розумне його використання? 143 Але в нас чомусь діють інакше: спринцюють і заливають усіх «Декасаном» і в хвіст і в гриву (та в багато інших природних отворів). Адже написано, що він допомагає. Було написано, десь і колись. Перевіряти, звичайно, ми це не будемо.
Якщо читачі захочуть виконати веселий челендж, хай знайдуть бодай одну-єдину англомовну публікацію, де буде написано, що «Декасаном» можна дихати. Це наперед провальна ідея, бо антисептиками через небулайзер дихати не можна!
«Декасан» — це антисептик, яким обробляють руки, каталки, брудні хірургічні інструменти, промивають розвалені туберкульозні каверни в легенях, і аж ніяк не дають його дітям при респіраторних інфекціях.
Хоча виробник каже дослівно: «Декасан — інгаляційний антисептик при будь-якій застуді» 144.
Тільки є одна проблема: офіційна інструкція до «Декасану», яку надає сама фірма-виробник 145. До цієї інструкції є багато питань, але уявімо, що все написане там — правда. Цитата: «Застосовують для лікування дітей з 12 років з хронiчним бронхiтом у фазi загострення» і ще «При інших показаннях досвід застосування дітям до 18 років відсутній». Виробник «Декасану» сам каже, що серед дітей до 12 років «Декасан» не досліджувався! І взагалі показаний тільки старшим дітям із загостренням хронічного бронхіту. А не «при будь-якій застуді». Навіть на рекламному постері маленькими літерами знизу написано: «Дозволено дітям з 12 років» 146.
Але хто ж читає маленькі літери, правда? Батьки просто інгалюють свою малечу ледь не з перших днів життя. (Батьки, може, і себе «Декасаном» інгалюють, але їх автору не так шкода, як дітей, яких нема кому захистити від дорослої глупоти чи неуважності.)
Ніде у світі (крім пострадянського простору) «Декасан» не використовується взагалі, навіть для миття йоржиків у вбиральні. Тим паче — у небулайзері для дітей.
Крім того, виробник стверджує, що «Декасан» якимось магічним чином діє на мікроорганізми, а на людські клітини не діє взагалі. Як тоді пояснити «вiдчуття жару за грудиною», що його виробник сам указує як побічну реакцію? Запитань ще мільйон. Але автор сподівається, що розумним людям буде досить уже сказаного.
Небулізація «Декасану» при застудах (тим паче малим дітям) — це абсурдна, бездоказова, не досліджена і потенційно небезпечна ідея. Амінокапронова кислота (АКК)
АКК — чудовий препарат для профілактики й лікування вірусних інфекцій у дітей! Ну, принаймні так стверджує виробник на своєму сайті 147.
Розберімося, що в цьому правда.
АКК прекрасно відома і застосовується в усьому світі. Тільки чомусь не для лікування грипу, а при кровотечах, коли треба «загустити» кров.
В усіх фармацевтичних базах написано: «АКК — антифібринолітик», тобто препарат, який не дає розчинятися тромбам. Для організму людини критично важливо, щоб кров мала оптимальну в’язкість (не витікала з усіх отворів і не закупорювала судини). Тому щомиті в наших венах і артеріях протиборствують дві половинки системи згортання. У разі кровотеч у місці пошкодження судин починає інтенсивно утворюватися тромб, який затикає дірку і рятує нас від смерті. У деяких випадках медики вважають за доцільне втрутитися в процес і трошки «придушити» протизгортальну систему. Саме з такою метою використовують АКК 148 149 150 151 152.
Автор уже чує збентежені коментарі: «Дякуємо, дуже дякуємо за цікаву історію. Але до чого тут діти, застуди, небулайзери й оце от усе?».
Усе просто, за задумом однієї української фармацевтичної компанії, АКК чудово підходить для лікування захворювань дихальних шляхів. Якщо ніхто у світі цим препаратом інфекції не лікує, у який конкретно науковий мозок прийшла така чудова ідея? Виробник з радістю дає нам перелік літератури 153. Усі праці значаться за авторством однієї особи, пана Лозицького. (Не питайте, хто це, автор з ним не знайомий. На щастя.) Тут можна ознайомитися з добіркою його «наукових здобутків» 154.
