— Ну де ж він? — пробурмотів Кітай. — Ти думала, що вони одразу кинуть його у бій.

— Можливо, він не дуже добре виконує накази, — сказала Жинь. Фейлень так боявся Дадзі, що Жинь навіть думати не хотіла, якими тортурами Імператриця переконала його битися.

Але з такими темпами Міліція могла обійтися й без Фейленя. Дві артилерійські позиції вже розбили. У решти п’яти закінчувалися боєприпаси, вони зменшили інтенсивність вогню. Більшість Неджиних кораблів уже були під водою, натомість ядро Імперського флоту лишалося майже неушкодженим.

Настав час це виправити. Жинь підвелася.

— Я йду.

— А тепер саме час, — погодився Кітай. Він передав їй глечик олії з невеликої купи, складеної біля арбалета, а потім показав на канал. — Гадаю, у центр ліворуч від того баштового корабля. Ти ж хочеш розбити те утворення. Підпали мотузки, а на решту вогонь перекинеться.

— І не дивися вниз, — послужливо сказала Венка.

— Заткніться, — Жинь відійшла назад, вперлася п’ятами в землю й кинулася бігти. Вітер хльостав їй в обличчя. Крила волочилися по землі. А потім скеля під її ногами зникла, голова смикнулася вниз — і вже не було ані страху, ані звуку, лише хвилювання і хворобливий крен падіння.

Жинь дозволила собі якийсь час просто падати й лише потім розгорнула крила. Коли вона розкинула руки, її накрила хвиля опору. Здавалося, що руки ось-ось вирве з суглобів. Вона важко вдихнула, не від болю, а від чистого захвату. Річка скидалася на пляму, кораблі та армії перетворилися на цільні потоки коричневого, синього та зеленого.

Зусібіч, куди їй ставало зору, літали стріли. Звіддаля вони дужче скидалися на голки, стрімко більшаючи. Жинь заклала віраж ліворуч. Стріли намарно просвистіли далі.

Вона дісталася баштового корабля. І виринула вгору. Розкрила рота й долоні: з них вистрілив струмінь вогню, підпалюючи все на своєму шляху.

За мить до того, як піднятися, Жинь скинула вниз глечик із олією.

Почувся дзенькіт розбитого скла, а потім тріскотіння полум’я. Жинь усміхнулася, ширяючи вгору до протилежної скелі. Коли вона ризикнула озирнутися, то побачила хмару стріл і ринулася до землі, щоб вони її не дістали.

Жинь відчула під ногами тверду землю. Вона впала навколішки, а потім зігнулася навкарачки, важко дихаючи й оцінюючи завдану шкоду.

Мотузки охопило рівномірним вогнем, який швидко розходився далі. Вона бачила, як канати чорніли і тліли там, куди вона кинула олію.

Вона глянула вгору. По той бік каналу Венка методично випускала залпи шворнів, якими заряджала арбалетний механізм, а Кітай махав їй, вказуючи повертатися.

М’язи в руках горіли вогнем, але Жинь не могла дозволити собі багато часу на відпочинок. Вона підповзла до краю скелі і з зусиллям підвелася.

Примружилася, прораховуючи маршрут наступного польоту. Вона привернула увагу Венки й показала на купку кораблів, яких вогонь не зачепив. Венка кивнула й спрямувала туди арбалет.

Жинь глибоко вдихнула, зістрибнула зі скелі й полетіла вниз, знову відчуваючи прилив адреналіну. За спиною просвистіли ракети, одна за одною, але Жинь було достатньо лише ухилитися — й вони намарно полетіли в порожнечу.

Коли Жинь підпалила вітрила й відчула жар вогню, їй запаморочилося в голові. То це так під час бою почувався Алтань? Тепер вона розуміла, чому він прикликав собі крила, навіть якщо й не міг на них літати.

Це було символічно. Несамовито. Тієї миті вона була невразлива, божественна. Вона не просто прикликала Фенікса, вона стала ним.

— Гарна робота, — сказав Кітай, щойно вона приземлилася. — Полум’я перекинулося на три кораблі, солдати не змогли його загасити… Зажди-но, ти можеш дихати?

— Я в нормі, — важко видихнула вона. — Просто… Дай мені хвилинку…

— Агов, — різко сказала Венка. — А це погано.

Жинь підвелася й підійшла до Венки, яка стояла біля краю прірви.

Підпал мотузок спрацював. Імперське утворення почало розділятися, зовнішні кораблі відпливали від центру. Неджа захопив прогалину, щоб провести свій військовий корабель крізь основну групу, і навіть спромігся пробити огорнуті димом діри збоку плавучої фортеці.

Але тепер він застряг. Імперський флот опустив широкі планки на борти його корабля. Неджу ось-ось мали захопити.

— Я спускаюся туди, — сказала Жинь.

— І що зробиш? — запитав Кітай. — Спалиш їх — спалиш і Неджу.

— Тоді я приземлюся й битимуся. Із землі я можу точніше спрямовувати вогонь, мені просто треба туди дістатися.

Кітай був невдоволений.

— Але Фейлень…

— Ми не знаємо, де Фейлень. Неджа в біді. Я йду.

— Жинь. Поглянь на пагорби. — Венка показала на долини в низовині. — Гадаю, вони вислали сухопутні війська.

Жинь і Кітай перезирнулися.

Не встиг він вимовити й слова, як вона піднялася в небо.

Наземної колони було неможливо не помітити. Жинь чітко бачила її крізь ліс —щільну смугу солдатів, які йшли на Арлон із тилу. Вони були на відстані менш ніж кілометр від евакуаційних територій біженців. І дістануться до них за лічені хвилини.

Жинь вилаялася. Ежидень стверджував, що його розвідники нічого не бачили в долині.

Але як же вони не помітили цілого війська?

Вона швидко розмірковувала. Венка й Кітай щось кричали їй, але вона не чула.

Їй варто летіти туди? Як багато вона зможе там зробити? Їй не вдасться самотужки знищити цілу колону. І вона не могла покинути морський бій, бо ж якщо з’явиться Фейлень, а вона в цей час буде на відстані кількох кілометрів, то він просто потопить весь їхній флот ще до її повернення.

Але вона мусила про це комусь повідомити.

Жинь оглянула канал. Вона знала, що Вейсжа та його генерали ховалися за укріпленнями біля узбережжя, де могли спостерігати за перебігом бою, але вони не втручатимуться, навіть якщо вона їх попередить. Морський бій лишав небагато вільних солдатів.

Вона мусила попередити Воєначальників.

Вони розійшлися полем бою разом із своїми загонами, але Жинь не знала, де саме вони були тепер.

А з такої висоти ніхто не почув би її криків. Лишалося тільки написати їм послання в небі. Вона двічі змахнула крилами, щоб набрати висоту, і полетіла вперед, аж доки не зависла над каналом, на видноті, але поза зоною досяжності пострілів.

Вона вирішила написати два слова.

«Долину атакували».

Жинь показала вниз. Полум’я стікало з її пальців і затримувалося на декілька секунд там, де вона його випускала, а потім розсіювалося. Вона писала два знаки знову й знову, наводячи штрихи, коли вони вицвітали в повітрі, і молилася, щоб хтось унизу побачив її повідомлення.

Довгу хвилину нічого не відбувалося.

А потім неподалік берегової лінії Жинь побачила стрій солдатів, які віддалялися від передової. Хтось помітив.

Вона перемкнула увагу на канал.

Корабель Неджі майже повністю наводнили Імперські загони. Гармати також мовчали. До цього часу команду вже перебили або вивели з бою.

Думки в її голові не припиняли роїтися ані на мить. І вона кинулася вниз.

Приземлення вийшло невдалим. Надто стрімко впала, тож згрупуватися не встигла. Її протягнуло вперед на колінах. Вона скрикнула від болю, обдерши шкіру об палубу.

Солдати Міліції миттю її оточили. Вона прикликала стовп вогню, утворивши з нього захисне коло, яке спопелило все в радіусі півтора метра і відтіснило солдатів назад.

Її погляд зупинився на синій формі в морі зелені. Жинь просувалася через охоплені полум’ям тіла, прикриваючи голову руками, аж доки не дійшла до єдиного солдата Республіки в полі зору.

— Де Неджа? — запитала вона.

Він подивився на неї, але його погляд був затуманений. Кров цівкою стікала з його чола.

Жинь струсонула його дужче:

— Де Неджа?

Офіцер розкрив був рота, але вже за мить стріла вцілила йому в ліве око. Жинь відкинула тіло, пригнулася, схопила з палуби щит, а вже наступної секунди три стріли просвистіли там, де щойно була її голова.

Вона повільно просувалася вздовж палуби, полум’я з ревінням виривалося з неї півколом, щоб не дати підійти загонам Міліції. Солдати заступали їй шлях, корчилися та обгорали, натомість інші кидалися у воду, щоб урятуватися від вогню.