Ван Мяо побачив прохід у піраміді, освітлений зсередини мерехтливими вогнями. Зайшовши в нього, він опинився в тунелі із численними статуями Олімпійських богів. Смолоскипи в руках статуй випромінювали той, бачений ззовні, мерехтливий вогонь, але поверхню тіл античних богів вкривали шари кіптяви. Увійшовши до Парадної зали, він помітив, що тут ще темніше, ніж у вхідному тунелі. Свічки у двох срібних свічниках на довгому мармуровому столі освітлювали простір мерехтливими вогниками. Кілька людей сиділи за столом, але тьмяне світло давало можливість розгледіти лише контури облич. Їхні очі були приховані в тінях глибоких очниць, проте Ван Мяо відчував на собі пильні погляди. Люди, які сиділи за столом, були одягнені у щось, що нагадувало середньовічні мантії, але придивившись уважніше, Ван Мяо зауважив: деякі з них радше носили щось на подобі коротких давньогрецьких хітонів. У торці столу сидів високий, худорлявий чоловік. Золота корона в нього на голові була єдиним предметом у всій залі, що відблискував вогниками свічок на столі. Напруживши зір, Ван Мяо зміг розрізнити, що його мантія відрізнялася від шат інших: вона була червоного кольору.
Ван Мяо зрозумів, що ігровий інтерфейс налаштовує свій унікальний світ для кожного гравця окремо. Цього разу вибір інтерфейсом гри епохи європейського Класичного Середньовіччя був явно продиктований його новим ID.
— Ти запізнився. Наше зібрання вже давно триває, — промовив чоловік із короною на голові, одягнений у червону мантію. — Я — Папа Григорій.
Ван Мяо спробував згадати ту дещицю, яку знав з історії середньовічної Європи, щоб, зробивши прив'язку до імені, уявити рівень еволюції цієї цивілізації. Але згадавши, наскільки світ «Трьох тіл» вільно поводиться з історичними фактами і подіями, зрозумів марність своїх зусиль.
— Я — Аристотель. Ти змінив ID, але ми всі тебе впізнали. Ти здається подорожував на Схід за часів двох попередніх цивілізацій, — сказав білявий чоловік у короткому грецькому хітоні.
— Так, — кивнув Ван Мяо, — я був свідком падіння двох цивілізацій: одна була знищена екстремальним холодом, друга — спопеляючим Сонцем.
— Смішно! — вимовила людина з еспаньйолкою і підкрученими вусами, яка сиділа у напівтіні. Вона здавалася ще худішою, ніж Папа Григорій. — Учені Сходу намагалися пізнати таємницю руху світила через медитацію, релігійне осяяння і навіть сомнамбулізм. Яка безглуздість!
— Це — Галілей, — промовив Аристотель. — Він обстоює позицію пізнання світу через спостереження й експерименти. Він украй безталанний як мислитель, але результати деяких його спостережень заслуговують на увагу.
— Мо-цзи також ратував за пізнання через спосте ре-ження і експерименти, — сказав Ван Мяо.
Галілей пирхнув.
— Ментальність і мислення Мо-цзи все одно були надто східні. Він однаково залишався містиком, навіть напнувши плащ ученого. Він ніколи серйозно не ставився до власних досліджень, підганяючи під вигадану модель устрою Всесвіту отримані факти. Обурливо! Мені шкода, що це все, чого він зміг домогтися з його відмінним обладнанням. Але ми не такі! Ґрунтуючись на результатах численних спостережень і дослідів, ми робимо однозначні, безперечні висновки і вибудовуємо нашу модель устрою Всесвіту. А потім знову повертаємося до спостережень і досліджень, щоб перевірити правильність наших висновків.
— Так, так, — відповів Ван Мяо. — Я також дотримуюся цієї позиції.
— Тоді ти теж не приніс календаря? — запитав Папа із сарказмом.
— Так, його в мене немає. Поки що в мене є тільки модель Всесвіту, заснована на отриманих даних під час моїх спо-стережень. Але я хочу одразу попередити: навіть якщо моя модель є правильною, це не означає, що з її допомогою можна встановити принципи руху Сонця до найдрібніших деталей і, відповідно до цього, розробити календар. Проте це — перший крок до можливого створення календаря.
Кілька безладних оплесків прокотилися темною залою. Це аплодував Галілей.
— Чудово, Копернику, чудово. Твій прагматичний погляд на речі у поєднанні з експериментальним науковим підходом — ось чого бракує більшості вчених. Уже тільки цього достатньо, щоб вислухати твою теорію.
Папа кивнув Ван Мяо:
— Можеш продовжувати.
Ван Мяо попрямував до іншого кінця довгого столу, вигравши трохи часу, щоб заспокоїтися і додати голосу впевненості:
— Насправді, усе досить просто. Причина уявної хаотичності в русі Сонця полягає у тому, що насправді в нашому світі існують три Сонця. Під впливом їхніх гравітаційних сил, що взаємодіють, траєкторія руху світил стає неперед-бачуваною, що є класичною задачею небесної механіки — задачею Трьох тіл. Коли наша планета обертається навколо одного із Сонць по стабільній орбіті, ми спостерігаємо епоху стабільності. Коли два або всі Сонця зближуються на певну дистанцію відносно одне одного, гравітаційні сили зривають планету з орбіти одного із Сонць, змушуючи метушитися подібно до м'ячика гравітаційними полями всіх трьох світил одразу. Тоді для нас настає епоха хаосу. Через деякий час Сонця розходяться в просторі на достатню відстань, і наша планета повертається на постійну орбіту довкола одного з них, й починається наступна епоха стабільності. Це така собі гра у футбол у космічному масштабі, де три Сонця — футболісти, а наша планета — м'яч!
Гучний сміх прокотився склепіннями Парадної зали.
— Спалити його, — безсторонньо вимовив Папа.
Двоє вартових в іржавих латах, що стояли біля входу, рушили до Ван Мяо, нагадуючи своїми рухами незграбних прадавніх роботів.
— Спалити! — підтримав Папу Галілей і махнув рукою. — Я покладав на тебе надії, але ти виявився ще одним характерником.
— Такі особистості — порушники громадського порядку, — підтримав їх Аристотель.
— Принаймні дайте мені закінчити! — крикнув Ван Мяо, відштовхуючи руки вартових, закутих у броню, які тягнулися до нього.
— Ти бачив коли-небудь три Сонця? Або знаєш того, хто бачив? — запитав Галілей.
— Ви всі їх бачили.
— І де ж два інші, крім видимого неозброєним оком у будь-яку з епох — стабільності або хаосу?
— По-перше, я хочу сказати, що Сонце, яке бачили різні цивілізації, не завжди одне й те саме Сонце — це може бути будь-яке із трьох Сонць нашого світу. Два інші Сонця розміщені на відстані і мають вигляд летючих зірок.
— Тобі бракує базових наукових знань, — Галілей несхвально похитав головою. — Сонце рухається з постійною швидкістю у Всесвіті, воно не може перестрибувати з однієї точки в просторі до іншої. Згідно ж з твоєю теорією ми повинні спостерігати таку картину: Сонце має поступово зменшуватися в розмірах, поки не перетвориться на летючу зірку. Але ніхто не спостерігав такого явища.
— Позаяк ви здобули освіту і маєте необхідні знання, у вас повинно бути якесь уявлення про структуру Сонця.
— Це відкриття — моя гордість. Зовнішня сфера Сонця складається з розрідженої хмари газів, що розширюється урізнобіч, але всередині міститься щільне розпечене ядро.
— Абсолютно правильно, — згідно кивнув Ван Мяо. — Однак ви, мабуть, залишили поза увагою оптичний ефект, що виникає в разі взаємодії газоподібної зовнішньої сфери Сонця й атмосфери нашої планети. Це явище на кшталт поляризації або деструктивної інтерференції світлових хвиль. У результаті, коли ми спостерігаємо Сонце з однакової відстані через призму атмосфери нашої планети, зовнішня газоподібна сфера Сонця стає прозорою і невидимою, і все, що ми бачимо — розпечене ядро. І потім видиме світило миттєво стискається до розмірів летючої зірки. Це явище викликало сум'яття серед вчених і дослідників усіх попередніх цивілізацій і перешкоджало виявити існування трьох Сонць. Тепер ви розумієте, чому одночасна поява трьох летючих зірок віщує настання тривалого періоду екстремальних холодів: усі три Сонця розміщуються на віддалі, і ми не перебуваємо на жодній з орбіт.
Настала коротка пауза, доки всі осмислювали сказане. Аристотель порушив мовчання першим:
— У твоїх судженнях немає елементарної логіки. Справді, іноді ми можемо спостерігати три летючі зірки одночасно, і так, після цього явища настає період згубних екстремальних погодних умов. Але тоді згідно із твоєю теорією ми повинні спостерігати і три повнорозмірних Сонця в небесах. Але цього ніколи не траплялося, жодна із цивілізацій не залишила записів з цієї нагоди.
