Після запуску гри Ван Мяо виявив себе у передсвітанкових сутінках посеред темно-коричневої пустелі; навколишні деталі були ледь помітні. На горизонті виднівся перший промінь сонця, а увесь небосхил був усипаний тьмяними, мерехтливими зірками.

Почувся звук гучного вибуху, і дві скелі на горизонті звалилися зі своєї висоти на землю, заливаючи червоним світінням всю навколишню пустелю. Після того, як вляглися хмари пилу, Ван Мяо побачив два гігантські слова, що виникли з нізвідки між землею і небесами: ТРИ ТІЛА.

Перед очима з'явилося вікно реєстрації. Ван Мяо ввів ID: «Хайжень»[22] і увійшов у гру.

Панорама навколо залишилася такою само пустельною, але із шипінням ожили компресори V-костюма, і Ван Мяо відчув потоки холодного повітря, що почали циркулювати вздовж тіла. Перед ним на відстані виникли дві фігури, два темні силуети на тлі зоряниці. Ван Мяо кинувся навздогін.

У міру наближення Ван Мяо побачив, що обидві фігури чоловічі в однаковому подертому одязі, поверх якого накинуті брудні шкури тварин. В обох на поясі висіли короткі, широкі бронзові мечі. Один із подорожніх ніс вузький високий дерев'яний ящик у половину свого зросту. Він повернувся, щоб глянути на Ван Мяо. Його обличчя було таким самим брудним і зморшкуватим, як і шкура на ньому. Але погляд був живий і чіпкий, а зіниці пустотливо блищали у досвітній імлі.

— Холодно, — сказав він.

— Так, дуже холодно, — погодився Ван Мяо.

— Це період Воюючих держав, — сказав чоловік. — Я — Чжоу Вень-ван.

— Але, наскільки я пам'ятаю, Чжоу Вень-ван не з періо ду Воюючих держав? — запитав Ван Мяо[23].

— Він дожив до цих днів, як і Чжоу-сінь, — сказав чоловік без ящика. — Я — послідовник Чжоу Вень-вана. Це і мій логін: «Послідовник Чжоу Вень-вана». Він же геній, правда[24]?

— Мій логін — «Хайжень», — повідомив Ван Мяо. — А що ви несете на спині?

Чжоу Вень-ван поставив додолу прямокутний ящик і відкрив одну з граней, як дверцята. Внутрішній простір ящика виявився розділеним на п'ять секцій. При тьмяному світлі зорі Ван Мяо зумів розгледіти, що в кожній із секцій міститься невелика купка піску, яка плавно перетікає через маленький отвір у секцію нижче.

— Пісковий годинник. Кожні вісім годин пісок перетікає донизу. Перевертаючи тричі, зможеш відраховувати день. Але я часто забуваю робити це, і мені потрібен послідовник, щоб нагадувати, — сказав Чжоу Вень-ван.

— Ви, здається, давно в дорозі. Навіщо вам на собі носити такий громіздкий хронометр?

— А як по-іншому ми зможемо вимірювати час?

— Невеликий сонячний годинник буде практичнішим. Або можна просто подивитися на Сонце, і ви завжди знатиме приблизний час.

Чжоу Вень-ван і Послідовник подивилися з подивом один на одного, а потім на Ван Мяо, як на цілковитого ідіота:

— Сонце? Як можна, поглянувши на Сонце, визначити час? Ми ж посеред епохи хаосу.

Ван Мяо хотів було дізнатися значення цього дивного терміна, аж раптом Послідовник жалісливо застогнав:

— Як же тут холодно! Я помру від переохолодження!

Ван Мяо також відчував, як холод пробирає до кісток, але не міг просто зняти V-костюм, бо це призвело б до автоматичного видалення логіна із системи гри. Замість цього він сказав:

— Зійде Сонце — і буде тепліше.

— Ти хочеш бути великим пророком? Навіть Чжоу Вень-ван не має дару пророкувати майбутнє! — Послідовник несхвально похитав головою у відповідь на слова Ван Мяо.

— А хто тут пророкував? Будь-хто може передбачити, що за годину-другу зійде Сонце, — сказав Ван Мяо, показуючи на світлу смугу на обрії.

— Це епоха хаосу, — відповів Послідовник.

— Що таке ця ваша епоха хаосу?

— Усе, що не є епохою стабільності, належить до епохи хаосу, — відповів Чжоу Вень-ван таким тоном, немов пояснював очевидні речі маленькій дитині.

І справді: вузька смужка зорі на горизонті почала темніти і незабаром згасла. Ніч знову огорнула все суще. Навіть зірки над головами світили яскравіше.

— То що, це був захід замість сходу Сонця, вечір замість ранку? — запитав Ван Мяо.

— Зараз ранок. Просто не завжди Сонце може зійти над обрієм. Це ж епоха хаосу, не забув?

Ван Мяо ледь витримував пронизливий холод:

— Схоже, тепер Сонце не зійде ще довго, — Ван Мяо тремтячою рукою вказав на побляклий обрій.

— Що змушує тебе так думати? Ти не можеш бути впевнений у будь-чому; я ж тобі кажу — це епоха хаосу, — наполягав Послідовник. Потім, повернувшись до Чжоу Вень-вана, попросив: — Чи не дасте мені трохи в'яленої риби?

— Ні! — відрізав Чжоу Вень-ван. — Мені самому мало, а я повинен бути впевнений, що мені припасів вистачить, щоб дістатися до Чжаоге[25]. Мені там потрібно бути, не тобі.

Поки вони говорили, Ван Мяо зауважив, що обрій почав червоніти з ще одного боку. Він не був упевнений у точності напрямку, але це, безперечно, була інша частина неба. Небо стрімко розвиднювалося, і ось уже світило цього світу зійшло над обрієм. Воно виявилося невеликим за розміром і випускало світло із синюватим полиском, як яскравий Місяць. Тепер Ван Мяо відчув тепло, що розливається по тілу і зумів детальніше роздивитися околиці. Але день не протривав довго: Сонце пройшло шлях вузькою дугою і сховалося за обрієм. Холод і ніч знову вступили у свої права.

Трійця зупинилася перед мертвим деревом. Чжоу Вень-ван і Послідовник вийняли бронзові мечі й почали рубати дерево на хмиз, а Ван Мяо відносив куски, які відлітали, на купу неподалік. Послідовник вийняв кремінь і став висікати іскри, б'ючи по лезу меча. За деякий час хмиз зайнявся з веселим тріском, і Ван Мяо відчув, як нагрілася передня частина V-костюма, але ззаду холод так само проймав до кісток.

— Ми можемо спалити кілька зневоднених тіл, — запропонував Послідовник. — Тоді зможемо зігрітися біля нормального вогню.

— Замовкни! Тільки такий тиран, як Чжоу-сінь, може пропонувати такі речі!

— Але тут стільки зневоднених тіл розкидано вздовж дороги! Вони вже роздерті на шматки і не повернуться до життя, навіть якщо пройдуть процедуру повторної гідратації. І навіть якщо ваша теорія правильна, що поганого, коли ми спалимо кілька? Ми можемо навіть спробувати вжити їх у їжу. Як кілька життів можуть вплинути на значущість і правдоподібність вашої теорії?

— Перестань верзти нісенітниці! Ми ж філософи!

Після того як вогонь згас, троє мандрівників продовжили свій шлях. Позаяк вони практично не перемовлялися між собою, система пришвидшила перебіг часу у грі. Чжоу Вень-ван шість разів у рапіді перевертав хронометр на спині, відмірявши закінчення двох діб. Сонце більше не з'являлося, навіть проблисків зорі на горизонті не було видно.

— Сонце, схоже, більше не зійде, — сказав Ван Мяо. Він скосив очі в куток екрана, викликаючи інтерфейс гри, щоб перевірити рівень індикатора здоров'я. Через крижану холоднечу навколо рівень швидко падав.

— І знову ваші заяви претендують на статус пророчих, — забубонів Послідовник. Але фразу закінчували вони вже в один голос з Ван Мяо: — Це епоха хаосу!

Однак незабаром після цих слів схід знову забарвив обрій у світлі тони. Небо світлішало дуже швидко — і Сонце не змусило себе довго чекати, з'явившись швидше, ніж звичайно. Ван Мяо зазначив, що цього разу розміри світила були просто гігантські: з'явившись тільки до половини, воно вже закривало собою п'яту частину поля зору. Ван Мяо ніжився в теплих променях, що йшли з усіх боків, відчуваючи, як сили знову наповнюють виснажене тіло. Озирнувшись на супутників, він несподівано побачив застиглий жах на обличчях Чжоу Вень-вана і Послідовника, немов їм явився сам диявол.

— Швидше! Знайдіть хоч маленький клаптик тіні! — крикнув Послідовник. Ван Мяо побіг за ними, шукаючи укриття за приземкуватим валуном. Тінь, що відкидав камінь, ставала дедалі коротшою та коротшою. Земля навколо них світилася, як розпечена. Вічна мерзлота під ногами незабаром розтанула: міцна, немов сталь високої марки, поверхня перетворилася на брудне місиво. Ван Мяо у хвилях спеки, що напливали, увесь покрився липким потом.