— А, то ви говорите про деструкцію склистого тіла ока, яку ще називають «плаваючі помутніння», — здогадався офтальмолог і почав виписувати рецепт. — Це поширене захворювання людей нашого з вами віку — помутніння волокон склистого тіла. Ця недуга нелегко піддається лікуванню, але водночас і не є значною проблемою. Я призначу вам краплі з йодом і вітамін D і, можливо, вони допоможуть, але на вашому місці я не мав би великих ілюзій. Однак не хвилюйтеся, «плаваючі помутніння» не справлять жодного негативного впливу на ваш зір. Просто навчитеся їх не помічати.
— Плаваючі помутніння... А на що вони схожі?
— Кожна людина бачить їх по-своєму: маленькі цяточки, черв'ячки, пуголовки.
— А якщо бачиш групу цифр?
Ручка лікаря, що виписувала рецепт, зупинилася.
— Ви бачите рядок чисел?
— Так, прямо посередині поля зору.
Лікар відклав убік ручку й папір і подивився на нього із занепокоєнням:
— Коли ви вже прийшли, то мушу сказати, що ви надто багато працюєте. На останній зустрічі випускників Лі Яо говорила мені, що на роботі ви перебуваєте під постійним тиском. Мусите стежити за своїм здоров'ям. У нашому віці воно вже не таке міцне, як раніше.
— Ви маєте на увазі, що це пов'язано з психологічними факторами?
Лікар кивнув.
— Якби це був звичайний пацієнт, я направив би його до психіатра. Але у вашому випадку, я думаю, це пов'язано з перевтомою. Чому б вам не перепочити кілька днів? Візьміть відпустку, проведіть його з Лі Яо і сином. Як його звати? Доу Доу, так? Не хвилюйтеся. Цифри скоро зникнуть.
1175:10:02, 1175:10:01, 1175:10:00, 1175:09:59...
— Я вам скажу, що я бачу — зворотний відлік! Той, який іде з точністю до секунди! Це спричинено психологічними факторами?
Лікар поблажливо усміхнувся:
— Хочете знати, як психологічні фактори можуть впливати на зір і якою мірою? Минулого місяця до нас приходила пацієнтка — дівчина п'ятнадцяти-шістнадцяти років. Вона була на заняттях у класі, коли раптово перестала бачити взагалі. Ми перевірили її очі, але фізіологічних відхилень не виявили. Після місяців лікування у відділенні психіатрії до неї раптом цілком повернувся зір.
Ван Мяо зрозумів, що він тільки гає час. Він піднявся, щоб іти:
— Гаразд, забудьмо на секунду про мої очі. Наостанок я хочу вас запитати ось про що: ви знаєте подібний феномен, щоб щось із відстані спричиняло в людей видіння?
Лікар на якийсь час задумався:
— Так, знаю. Колись давно я входив до складу медичної комісії екіпажу космічного корабля «Шеньчжоу 19». Деякі з тайконавтів[21], яких залучали до роботи у відкритому космосі, повідомили, що бачили спалах, якого насправді не було. Астронавти з Міжнародної космічної станції також у своїх звітах зазначали подібне явище. Це відбувається тому, що під час сонячної активності частки високої енергії потрапляють на внутрішню оболонку очного яблука, обумовлюючи ефект побаченого спалаху. Але ви бачите цифри, більше того — зворотний відлік. Це не може бути причиною.
Ван Мяо вийшов із лікарні, як у трансі. Зворотний відлік плив перед очима, і здавалося, що це він слідує за цифрами, обійнявшись із привидом. Він купив кілька сонцезахисних окулярів, щоб люди не бачили його розосередженого погляду і не вважали його незрячим.
Перед входом до головної лабораторії дослідного центру Ван Мяо зняв окуляри, і колеги помітили його неврівноважений психічний стан й крадькома стурбовано позирали на нього. Ван Мяо побачив, що «чорний ящик» — реакторна камера у центрі лабораторії все ще в робочому режимі.
Основним складовим елементом цього гігантського пристрою була сфера із численними підведеними трубами.
Вони вже синтезували невелику кількість нового, надміцного наноматеріалу з проектною назвою «Літаюче лезо». Але всі зразки отримували методом молекулярного будівництва: за допомогою молекулярного зонда молекулу за молекулою об'єднували в речовину, подібно до того, як муляр, кладучи цеглу за цеглою, зводить стіни. Цей метод дуже витратний, і саме тому вартість отриманої речовини була найвищою у світі. Зрозуміло, що ні про яке масове виробництво таким способом не могло бути й мови.
Зараз лабораторія працювала над тим, щоб замінити складний метод молекулярного будівництва простішим методом каталітичної реакції: так, щоб великі групи молекул самі шикувалися в необхідній послідовності. Головна реакторна камера могла одночасно здійснювати велику кількість хімічних реакцій, навіть використовуючи різні комбінації молекул, на що під час виконання аналогічної кількості дослідів традиційним способом вручну потрібно було б понад сто років. Ба більше, пристрій реактор-ної камери дає змогу не лише проводити реальні досліди, а й доповнювати їх результати результатами математичних моделювань: коли синтезування речовини досягало певного рівня, комп'ютер генерував математичну модель отриманих проміжних продуктів реакції і закінчував решту реакції за допомогою моделювання, що значно підвищувало ефективність експерименту.
Коли директор лабораторії побачив Ван Мяо, то одразу поспішив до нього з доповіддю про несправності, що трапилися за останню добу в роботі реакторної камери. Це було щоденною рутинною процедурою під час кожного приходу Ван Мяо на роботу. Реакторна камера вже перебувала в процесі безперервної роботи понад рік, і на багатьох датчиках збилися задані параметри чутливості, унаслідок чого виникали помилки у вимірюваннях. Це потребувало проведення технічного обслуговування з калібрування або заміни датчиків. Для цього необхідно було на якийсь час зупинити роботу всієї реакторної камери. Проте як нау-ковий керівник проекту Ван Мяо наполягав на тому, щоб до початку обслуговування закінчити синтезувати третій блок молекул. У технічного персоналу не залишалося іншого виходу, крім як встановлювати в реакторну камеру компенсуючі пристрої на датчики. І ось зараз ці компенсуючі пристрої потребували вже компенсуючих пристроїв для самих себе — такий стан справ сильно виснажував технічний персонал.
Але директор лабораторії завбачливо уникав обговорення питань, пов'язаних із зупинкою реакторної камери і перерви в проведенні дослідження, знаючи, як це дратує Ван Мяо. Він просто доповідав про всі нагромаджені проблеми, але його невисловлене побажання і так було зрозуміле.
Ван Мяо подивився на реакторну камеру, навколо якої метушилися інженери, щосили підтримуючи роботу, що кипіла всередині. На передньому плані цієї картини відображалися цифри зворотного відліку.
1174:21:11, 1174:21:10, 1174:21:09, 1174:21:08...
«Просто припиніть і все» — спливли в пам'яті Ван Мяо слова Шень Юйфей.
— Скільки часу забере комплексне оновлення вимірювальної апаратури? — запитав Ван Мяо.
— Чотири або п'ять днів, — директор лабораторії побачив примарну надію і швидко додав: — якщо працюватимемо швидко, то вкладемося і в три дні. Я гарантую це, керівнику Ван!
Я не здаюся, подумав Ван Мяо, обладнання справді потребує ремонту, тому проведення дослідження повинно бути припинено, і це не має нічого спільного з почутим. Він повернувся до директора лабораторії і, сфокусувавшись на ньому крізь цифри зворотного відліку, сказав:
— Призупиняйте експеримент і проводьте ремонтні роботи. Дотримуйтеся графіка, який ви мені озвучили.
— Звичайно, керівнику Ван! Я надам вам оновлений графік проведення ремонтних робіт. Ми будемо готові зупинити роботу реактора сьогодні після обіду.
— Ви можете зупинити його прямо зараз.
Директор лабораторії витріщився на Ван Мяо, не вірячи своїм вухам, але незабаром його охопило збудження, немов він боявся, що Ван Мяо передумає, і він проґавить надану можливість. Директор підняв слухавку телефону внутрішнього зв'язку і віддав розпорядження зупинити роботу реактора. Внизу проектна група дослідників і техніків, які втомилися від необхідності виправляти неточності обладнання, також не могла спочатку повірити в почуте. Поспішаючи виконати отримані вказівки, вони клацали сотнями перемикачів, приводячи головну реак-торну камеру в неробочий режим. Численні екрани моніторів, контрольні панелі ставали темними один за одним, доки на екрані головного монітора не з'явився напис, що робота реактора зупинена.
