— Ти не з празьких виродків... — просипів юнак.

— Про празьких виродків детальніше.

— Ти — Пожирач? — він проігнорував Златанові слова.

— Почнімо з того, що я — дуже нехороший темний, — відповів маг, згадавши улюблену фразу Варти.

— Тобі не вибратися, — вишкірився нападник, і його посмішка підтвердила Златанові здогади остаточно.

Секунда роздумів ледь не коштувала йому пальців — монстр, скинувши рештки пут, метнувся вперед. Його кігті розітнули руку мага на зап'ясті, проїхали по пальцях і роздерли плоть до кісток.

Златан гаркнув, перехоплюючи тінь іншою рукою. Адреналін приглушив біль.

Юнак зробив іще один випад — цього разу кігті цілили в шию. Златан відхилився і рвонув на себе тіньову тканину, яка з диким хрускотом обривала шматки шкіри невловимого монстра. Вона піддавалась дуже легко, ніби сам юнак був наполовину з туману. Златанові вуха заклало від волання, але воно різко урвалося, коли він віддер тінь від її власника.

— Молися, щоб не було пізно, — процідила крізь зуби Варта.

Гнів на Дуката згас, натомість прийшли холод і спокій — вона знала, що треба зробити.

Слова темного не вкладалися в голові. Златан здурів! Точніше, не так. Златан дізнався, як Лукаш пов'язаний із таємничими викрадачами. Тому використав його знання і — що? І вирішив вийти на них з допомогою надто втаємниченого Горачека. І викрадачі забрали його. А все чому? А все тому, що клята самовпевнена задниця онука судді певна, що розгребе все самостійно. Останнє Варта додумала сама, але була майже певна, що так і є.

Лукаш перестав відхрещуватися від своєї причетності до цієї біди і цілковитого незнання — під впливом правдоводу. Але й далі вперто запевняв, що це правлінські ігри, яких треба уникати всіма способами.

— Зате тепер ясно, чому Горачека так бадьоро прийняли до фракції, — скрипнув зубами Амброз, розтираючи скроні від навали інформації. — Вони хотіли точки, де ніхто й не писне про зникнення клієнтів. А ти брехав нам весь час... Уб'ю тебе, Горачеку. Уб'ю, але спершу справи.

Варта уже помітила надпис «Я ок» на тайнописі. Це водночас втішило і стурбувало її. Златан спромігся написати два слова — але криваві літери наштовхували на думку, що не так він уже й ок. Тим більше, за кілька хвилин після першого повідомлення тайнопис почервонів, мовби його занурили у кров.

Лукаш хитався на стільці.

— Добробут моєї сім'ї — на кону. Ви просто не знаєте, що це таке.

— Ясно, що не знаємо, — буркнув Амброз. — Не всім тут пощастило мати батьків. Але якби мені пощастило, чорт, то я б не мовчав, як труп, заради їхньої кар'єри!

— Я сам дізнався нещодавно. Батько позичив у колег дуже багато грошей, аби ми могли перебрати собі ту мережу. Він не міг відмовитися від справи. Ми залежимо від фракції. Але я планував потроху дізнатися про все і викрити слабкості наших суперників, — похмуро докинув Лукаш. — Існує домовленість. Викрадачі не торкатимуться сімей, на які вкаже фракція.

— А інших, отже, можна? — надула губи Брусінка. — Чужі життя для панів при владі — що розмінна монета?

— Учора, — нагадала Варта. — Геть від абстракцій, розповідай про вчора.

— Вони стерли все, — вкотре відповів Лукаш, але Амброз та Варта насунули на нього вдвох.

— Бреше, — процідила крізь зуби Брусінка. — Точно бреше! І очі, як у загнаного світляка, бігають.

— Мовчала б, відьмо, — огризнувся Лукаш.

— Чому не відьми? — спохопилась Варта. — Не було жодного нападу на них.

— Викрадачам треба тільки тих, хто торкається енергії. Я не знаю чому. Мовляв, відьми від нас чимось дуже відмінні.

— Одразу згадую про тих «знавців», котрі люблять примовляти, мовби відьомська кров гірчить, як настоянка полину, — пхикнула Брусінка.

— Кров... — пробурмотіла Варта і раптом схопилася за нитку, яка маячила просто перед очима.

Невловимі викрадачі, що рухаються надто швидко. Тіні. Фото, на якому нічого нема. Відсутність аур і вміння затуманювати. І гірка відьомська кров. І напади лише вночі. Очевидна казка, яка ховалася просто під носом.

Треба діяти. Треба діяти негайно.

— Люди, слухайте... — заявила дівчина Амброзові й компанії. — Я думаю, що ми маємо справу не з магами. Аз... кровопивцями. Справжніми.

— Вони вимерли, — першим озвався Лукаш. Брусінка замислено кивнула.

— Якщо є краща теорія щодо викрадачів, то можете озвучити, — огризнулася Варта. — Не хочу очікувати доказів. Я піду до шабашу і дізнаюся, де Златан. А ви повинні зібрати хоч трохи надійного народу. Ми підемо просто до них.

— Ти, магічко, взагалі не розумієш, що ми — пішаки в цій грі? — озвався Лукаш. — Не можна втручатися в плани правління. Нас знищать. Тим більше якщо кровопивці...

— Є ще щось, що ти хотів би сказати, перш ніж я розіб'ю тобі носа?

Лукаш інстинктивно відхилився назад.

— З правлінням ми поспілкуємося згодом, — твердо відповіла йому Варта. — Найважливіше — Златан.

— Завжди і всюди найважливіше — Златан, — пробубонів Амброз. — Але мені аж руки сверблять допастися до викрадачів. Хоч хто вони там є. І Аланекові теж. Дай мені годинку, і здибаємося біля Млинської каварні на Кампі, лади?

— Ага, — Варта ввімкнула підсилення, різко розвернулася й заїхала кулаком в обличчя Лукаша.

— Вартова впевнена? — спитала глава шабашу так лукаво, що чаклунці захотілося негайно відмовитись. Але іншого видимого шляху не було.

— Ми можемо натомість узяти місто в коло! — втрутилася Душанка, котру прихід Варти неабияк здивував. Зараз вона з тривогою дивилася на чаклунку, яка стояла перед їхньою главою й випромінювала злість, як піч — тепло.

— Місто в коло — до рання не управимося, — заперечила баба. — А якщо його вивезли з міста? Душе моя, ти можеш занапастити своїми страхами нашого заблуканого Вартового. Але все ж мушу перепитати, — вона зиркнула спідлоба на Варту. — Чи ти певна?

— Так, — кивнула дівчина, закусуючи губи. — Я прийшла скористатися вашою пропозицією. Мені потрібно дізнатися, де зараз Златан Богумін, і я згодна продати вам свою любов.

Вона стискала в кулаці закривавлений тайнопис, сподіваючись, що отримає ще якесь повідомлення від клятого чеха, але більше нічого не було.

— Ти ще можеш пожертвувати кола життя, — нагадала стара відьма, мовби прагнула відмовити Варту.

— Ні, життя потрібне мені якомога довшим, — твердо заперечила та.

Життя, отримане ціною стількох жертв — сто років тому і зовсім нещодавно, — дівчина відчувала, що не може віддати його самовільно. Віддавати те, що гріло її серце, Варта теж не хотіла. Та кровопивці лякали більше, ніж втрата цих плутаних почуттів.

Щойно здогади про таємних викрадачів і слова Дуката збіглися, дівчина усвідомила, що життя Златана в значно більшій небезпеці, ніж здавалося. Якщо ця любов може принести щось їм обом — то найкраще скористатися таким шансом.

— Мудре рішення, — погодилася глава шабашу. — Любов до певного чоловіка допоможе знайти і певний шлях до нього. Але можеш попрохати за цю ціну знайти артефакт, котрий потрібен твоїй крові.

— Знаю.

— То артефакт чи Златан Богумін?

— Златан Богумін.

Стара відьма замружилась і криво посміхнулась.

— До-обре, — відказала вона й ляснула в долоні. — Душе моя, підготуй усе. Чарніко, Цукето, займіться Вартового. А ти слухай їх, — стара відьма кинула на дівчину погляд. — І знай, що коли любов покине тебе, то ніхто не скаже наперед, що прийде на її місце.

— Ходи, — потягла попід руку чорнява відьма. Під іншу руку тут же просунулись пальці веснянкуватої білявки. Варті захотілося скинути їх із себе і втекти.

«Ти погодилася продати свою любов», — нагадав внутрішній голос.

— Ходи сюди-во, — відьми провели її до невеликої кімнати.

Варті стало холодно. Вона пошкодувала, що не попросила Брусінку піти з нею, — глава молодшого шабашу заспокоювала самим виглядом. Проте відьма безмовно гнівалася на неї через те раптове питання про отруту і смерть. Варта вже пригадала: ім'я міфічної князівни взяла собі за псевдо Карафка.