Пан Бонді не спускав з нього очей, наче слідчий.

– А чому, пане Махат?

– Я... ну, я чогось мусив так зробити, – розгубився Махат. – Отак якось найшло на мене... Ми повинні бути святими, розумієте?

Голова правління МЕАТ нервово затарабанив пальцями по столу.

– А ваша родина? Махат радісно заусміхався;

– О, ви знаєте, ми в цьому всі згодні. Ці бідні люди такі святі! Серед них є хворі... Моя дочка слугує їм, розумієте? Ми всі так змінилися!

Пан Бонді опустив погляд. Махатова дочка Елен, білява Елен, Елен з сімдесятьма мільйонами посагу слугує хворим! Елен, що могла, що мала, що вже наполовину погодилася стати пані Бонді! Г. X. Бонді закусив губу. Гарний сюрприз, нема що казати!

– Пане Махат, – почав він здушеним голосом, – я тільки хотів спитати, як вас опалює ваш новий карбюратор.

– О, знаменито! У всіх тих будинках так тепло, так гарно! Немовби вони опалюються безмежною любов’ю! Ви знаєте, – заговорив Махат натхненно, втираючи сльози, – хто увійде туди, той раптом стає зовсім іншою людиною. Там так, наче в раю. Ми живемо, немов на небі – всі ми. Ах, прийдіть до нас, будьте з нами!

– Ви бачите, панове, – згнітивши серце, сказав пан Бонді, – що карбюратори працюють так, як я вам обіцяв. Прошу вас не ставити дальших запитань.

– Ми тільки хочемо знати, – войовниче вигукнув доктор Губка, – чому не встановлюють карбюраторів на новому заводі! Чого це ми маємо палити дорогим вугіллям, запроваджуючи для інших атомну енергію? Чи збирається пан Бонді повідомити свої резони?

– Не збирається, – відрубав Бонді. – Ми палитимемо вугіллям. З причин, відомих мені, для нашого виробництва атомна енергія непридатна. Ну, годі, панове! Всю цю справу я розглядаю як питання довіри до мене.

– Якби ви знали, – озвався Махат, – як гарно людині в стані святості! Панове, раджу вам щиро: роздайте все, що маєте! Будьте бідними й святими, зречіться мамони і моліться єдиному богові!

– Ну, ну, – почав укоськувати його пан Розенталь. – Пане Махат, ви дуже славний і милий чоловік, так, так, дуже славний... Але знаєте, пане Бонді, я довіряю вам. Знаєте, що? Пришліть мені один такий карбюратор для центрального опалення! Панове, я спробую, га? Що там балакати! Так, так, пане Бонді!

– Ми всі брати перед богом, – з осяйним лицем провадив Махат. – Панове, віддайте завод біднякам! Я пропоную перетворити МЕАТ на релігійну громаду Покірних Сердець. Ми будемо зерням, з якого виросте дерево боже. Царство боже на землі.

– Прошу слова! – кричав доктор Губка.

– То що, пане Бонді? – наполягав старий Розенталь. – Бачте, я за вас. Так, так, позичте мені один такий карбюратор! Пане Бонді!

– Бо сам бог сходить на землю! – екстатично провіщав Махат. – Слухайте заповідь його: “Будьте як святі й неімущі; відкрийте серце своє вічності; будьте чисті в любові своїй”. Знаєте, панове...

– Прошу слова! – хрипів доктор Губка.

– Тихо! – гримнув голова правління Бонді, блідий, з вогнем в очах, і підвівся в усій своїй стокілограмовій величі. – Панове, якщо вам не до вподоби завод карбюраторів, я можу взяти його у свою власність. За дотеперішні витрати розрахуюся з вами до гелера. Я складаю з себе повноваження, панове. Бувайте здорові. Доктор Губка схопився з місця.

– Панове, я протестую! Ми протестуємо! Ми не продамо виробництво карбюраторів! Панове, це ж такий чудовий товар! Даруйте, ми нікому не дозволимо заморочити собі голову так, щоб ми зреклись такого прибуткового діла! Дозвольте, панове...

Пан Бонді задзвонив у дзвоник.

– Друзі, – промовив він засмучено, – облишмо це поки що. Мені здається, що наш колега Махат... м-м... трошечки нездужає. Що ж до карбюраторів, то я, панове, гарантую стоп’ятдесятипроцентний дивідент. Пропоную закінчити дебати.

Доктор Губка знову попросив слова.

– Я пропоную, панове, щоб кожному з членів правління надали один карбюратор, так би мовити, на експертизу!

Пан Бонді подивився на всіх присутніх; у його обличчі щось тіпалось, він хотів щось сказати, але тільки здвигнув плечима й процідив крізь зуби:

– Гаразд.

РОЗДІЛ VII. Go on[13]

– Як там наш курс у Лондоні?

– Акції МЕАТ – учора тисяча чотириста сімдесят. Позавчора сімсот двадцять.

– Добре.

– Інженера Марека обрано почесним членом сімдесяти наукових товариств. Він напевне одержить Нобелівську премію.

– Добре.

– Потік замовлень з Німеччини. Понад п’ять тисяч карбюраторів.

– Ага.

– З Японії дев’ятсот замовлень.

– Ти диви!

– У Чехії зацікавлення невелике. Три нових замовлення.

– Гм... Можна було сподіватись. Розумієте, наші мізерні масштаби...

– Російський уряд замовив зразу двісті штук.

– Добре. А в сумі?

– Тринадцять тисяч замовлень.

– Добре. Як там з будівництвом?

– Цех атомних автомобілів уже перекрили. Секція атомних літаків через тиждень розпочне роботу. Кладуть фундаменти цеху атомних локомотивів. Одне крило цеху суднових двигунів уже працює.

– Стривайте. Запровадьте назви “атомобіль”, “атомотор”, “атомотив”, розумієте? А як там у Крольмуса з атомною гарматою?

– Уже виготовляє модель у Пльзені. Наш атомний циклокар кінчає на брюссельському автодромі тридцяту тисячу кілометрів. Досяг швидкості двісті сімдесят кілометрів на годину. На півкілограмові атомоторки маємо за останні два дні сімдесят тисяч замовлень.

– А ви ж казали щойно, що всього тринадцять тисяч.

– Тринадцять тисяч стаціонарних атомних казанів. Вісім тисяч обігрівальних установок для центрального опалення. Майже десять тисяч автомобілів. Шістсот двадцять тисяч атомних літаків. Наш літак “А-сім” долетів з Праги до Мельбурна не заправляючись; усі на літаку здорові. Ось телеграма.

Пан Бонді підвівся.

– Так це ж чудово, друзяко!

– У відділі господарських машин п’ять тисяч замовлень. У відділі малих двигунів – двадцять дві тисячі. Сто п’ятдесят атомних помп. Три атомні преси. Дванадцять атомних печей для високих температур. Сімдесят п’ять атомних радіотелеграфних станцій. Сто десять атомних локомотивів – переважно для Росії. Ми заснували генеральні агентства в сорока восьми столицях. Американський “Steel-Trust”[14], берлінська АЕG, італійський ФІАТ, Маннесман[15], Крезо і шведські металургійні заводи пропонують об’єднатися. Крупп купує наші акції за будь-яку ціну.

– Як новий випуск?

– У тридцять п’ять разів перевищений. Газети пророкують двохсотпроцентний супердивідент. Між іншим, газети взагалі більше ні про що не пишуть – тільки про нас. Соціальна політика, спорт, наука, техніка – скрізь тільки карбюратор. Наш німецький кореспондент надіслав нам сім тонн газетних вирізок, французький – чотири центнери, англійський – цілий вагон. Наукова, фахова література про атомний двигун, що має вийти в цьому році, оцінюється в шістдесят тонн. Англо-японська війна припинилася через брак зацікавлення громадськості. В самій Англії дев’ять тисяч безробітних шахтарів. У бельгійському кам’яновугільному басейні стався бунт: чотири тисячі загиблих. Більше половини вугільних шахт на всьому світі припинили роботу. Переповнені нафтосховища в Пенсільванії загорілись. Пожежа триває.

– Пожежа триває, – мрійно повторив Бонді. – Пожежа триває! Боже, це ж тріумф!

– Голова правління Банської вугільної компанії застрелився. Біржа просто шаленіє. В Берліні сьогодні вранці наш курс піднявся вище восьми тисяч. Рада міністрів засідає без перерви: хочуть оголосити воєнний стан. Пане голово, це не винахід, це переворот!

Пан Бонді й генеральний директор МЕАТ мовчки дивились один на одного. Ні той, ні той не були поетами, але в ту хвилину їхні душі співали.