– Слава богу, – зітхнув з полегкістю Бонді, – я знаю, що ми домовимося.

– Чудово! – вигукнув єпископ, радісно блискаючи окулярами. – Головне – домовитись! Високоповажана консисторія постановила, що з огляду на інтереси церкви вона, як виняток, може взяти під свою опіку той ваш... м-м... Абсолют; вона спробує привести його до згоди з католицьким віровченням і оголосить будинок номер тисяча шістсот п’ятдесят один у Бржевнові чудотворним місцем для богомілля і...

– Ого! – вигукнув Марек і схопився.

– Вибачте! – владно кинув єпископ. – Чудодійним місцем для богомілля; одначе з деякими застереженнями. Перша умова: щоб у вищезгаданому номері виробництво Абсолюту обмежилося до найменшої можливої міри; щоб там вироблявся тільки слабенький, мало вірулентний, дуже розріджений Абсолют, що виявлявся б не так непогамовно і тільки спорадично, як було в Лурді[11]. А інакше ми не можемо взяти на себе відповідальність.

– Гаразд, – погодився пан Бонді. – А далі?

– Далі, – провадив єпископ, – щоб його виробляли тільки з вугілля, добутого в Малих Сватоньовицях. Як ви, з ласки вашої, самі знаєте, це чудотворне місце[12], місце культу діви Марії; тож, сподіваємося, з допомогою того ж таки тамтешнього вугілля ми влаштуємо в тисяча шістсот п’ятдесят першому номері в Бржевнові осередок культу матері божої.

– Як вам завгодно! – відказав Бонді. – Ще щось?

– По-третє, ви зобов’яжетесь, що більше ніде, ні тепер, ні в майбутньому, Абсолюту вироблятись не буде.

– Цебто як?! – вигукнув голова правління МЕАТ. – А наші карбюратори?

– Ніколи не будуть уведені в дію, крім того єдиного, бржевновського, що стане власністю святої церкви, і тільки церква буде ним користуватись.

– Дурниця, – заперечив пан Бонді. – Карбюратори будуть вироблятись. Через три тижні їх буде складено десять штук. За перше півріччя – тисячу двісті. За рік – десять тисяч. Стільки в нас уже заплановано.

– А я вам кажу, – мовив вікарний єпископ тихо й солодко, – що через рік не буде працювати жоден карбюратор.

– Чого б то?

– Того, що ні релігійним людям, ні атеїстам не потрібен реальний, активний бог. Не потрібен, панове. Це виключено.

– А я вам кажу, – запально втрутився Марек, – що карбюратори будуть! Тепер... Тепер я сам за них; саме через те я хочу їх, що ви їх не хочете. Всупереч вам, ваша єпископська милосте, навсупереч усім забобонам, навсупереч усьому вашому Римові! І я перший вигукну, – інженер Марек набрав повні груди повітря й прокричав з немелодійним запалом: – Хай живе Perfect Carburator!

– Побачимо, – зітхнувши, сказав вікарний єпископ Лінда. – Ви, панове, самі переконаєтеся, що високоповажна консисторія мала рацію. Не далі як за рік ви самі припините виробництво Абсолюту. Але доти скільки шкоди, скільки шкоди він наробить! Панове, ради бога, не думайте, що церква впроваджує бога в світ! Церква його тільки обмежує й скеровує. А ви, панове безвірники, дозволяєте йому розмножитись, ніби повінь. Корабель святого Петра перетриває й цей новий потоп; він, як Ноїв ковчег, перепливе через море Абсолюту. Але вашому сучасному суспільству, – гучним голосом вигукнув єпископ, – буде непереливки!

– Панове, – сказав голова правління Г. X. Бонді на нараді правління фірми МЕАТ 20 лютого. – Можу повідомити вас, що вчора один щойно збудований корпус нового заводського комплексу на Височанах здано в експлуатацію. Найближчими днями почнеться серійне виробництво карбюраторів – для початку по вісімнадцять штук на день. У квітні вже розраховуємо на шістдесят п’ять штук. На кінець травня – двісті штук щодня. Ми проклали п’ятнадцять кілометрів власних залізничних колій – головним чином для завезення вугілля. Встановлюється дванадцять парових казанів. Розпочато будівництво нового житлового кварталу для робітників.

– Дванадцять парових казанів? – недбало, ніби між іншим перепитав доктор Губка, лідер опозиції.

– Так, поки що дванадцять, – підтвердив пан Бонді.

– Дивно, – сказав доктор Губка.

– Я вас питаю, панове, – сказав пан Бонді, – що дивного в дванадцяти парових казанах? Для такого великого виробничого комплексу...

– Авжеж! – озвались голоси.

Доктор Губка іронічно всміхнувся.

– А нащо п’ятнадцять кілометрів залізничних колій?

– Для довозу вугілля та сировини. За розрахунками, коли завод досягне повної потужності, буде потрібно вісім вагонів вугілля щодня. Я не розумію, що може мати доктор Губка проти завезення вугілля.

– А те, – вигукнув доктор Губка, схопившись, – що вся ця історія вкрай підозріла. Так, панове, надзвичайно підозріла. Пан голова правління примусив збудувати завод для виробництва карбюраторів. Карбюратор, як він запевнив нас, – єдина рушійна сила в майбутньому. Карбюратор, як він недвозначно твердив, може розвинути тисячі кінських сил на одному відрі вугілля. А тепер голова розказує нам про якихось дванадцять парових казанів та про цілі вагони вугілля для тих казанів. Панове, прошу вас, поясніть мені, чому тоді відра вугілля не вистачить для нашого заводу? Нащо нам установлювати парові казани, коли ми можемо мати атомні двигуни? Панове, коли весь цей карбюратор – не афера, тоді я не розумію, чому пан голова не встановлює на нашому новому заводі таких двигунів. Я цього не розумію – і ніхто не розуміє. Чому пан голова не довіряє тим своїм карбюраторам настільки, щоб установити їх на наших власних заводах і фабриках? Панове, це дуже погана реклама для наших карбюраторів, коли сам виробник не хоче або не може їх використовувати! Панове, прошу вас, запитайте пана голову правління, які в нього мотиви. Щодо мене, то я вже маю свою думку. Я скінчив.

І доктор Губка рішуче сів, переможно просурмивши носом у хусточку.

Члени правління пригнічено мовчали: обвинувачення, висунуте доктором Губкою, було аж занадто ясне. Пан Бонді не зводив очей від паперів; у його обличчі ніщо й не здригнулось.

– М-м-м... – примирливо озвався старий Розенталь. – Пан голова нам усе пояснить. Ну, звісно, все з’ясується, панове. Я гадаю, що... м-м-м... звісно... в найкращому розумінні. Пан доктор Губка має певну... м-м-м... звісно... щодо того, що він нам сказав.

Пан Бонді нарешті звів очі.

– Панове, – тихо сказав він, – я пред’явив вам схвальний відгук наших інженерів про карбюратор. Усе справді так, як вам сказали. Карбюратор – це не афера. Ми виготовили десять штук на спробу. Всі працюють бездоганно. Ось вам точні дані. Карбюратор номер один приводить в рух водогінну помпу на Сазаві, працює без зупинки вже два тижні. Номер два – землечерпалка на горішній Влтаві – працює прекрасно. Номер три – в дослідній лабораторії брненської політехніки. Номер чотири – пошкоджено під час перевезення. Номер п’ять – освітлює Градець-Кралове. Це десятикілограмовий зразок. П’ятикілограмовий номер шість – на млині в Сланому. Номер сьомий установлено для центрального опалення кварталу житлових будинків у Новому Месті. Власник тих будинків – присутній тут фабрикант Махат. Прошу, пане Махат!

Той, до кого зверталися – вже літній добродій, – ніби прокинувся зі сну.

– Перепрошую?

– Ми хочемо спитати, як діє ваше центральне опалення.

– Що? Яке опалення?

– У ваших нових будинках, – лагідно пояснив пан Бонді.

– У моїх будинках? Я не маю ніяких будинків.

– Ну-ну-ну! – озвався пан Розенталь. – Ви ж торік будували.

– Я? – здивувався Махат. – Ваша правда, будував; але я, розумієте, вже подарував ті будинки. Роздав, розумієте?

Пан Бонді пильно подивився на нього.

– Кому, пане Махат?

Махат ледь зашарівся:

– Ну, бідним людям, розумієте? Я оселив там бідних людей. Я... я, бачте, дійшов до такого переконання, і... одне слово – бідним людям, розумієте?