– Угу, – відповів старий пан Рейзек[62], щось шукаючи в матеріалах ЧТА.
– І чого ті бороди так ростуть? – дивувався пан Кевал. – Слухайте, Рейзек, я гадаю, що й на це впливає Абсолют. Їй-богу, Рейзек, я боюся, що й у мене така виросте. Уявіть собі – до пояса!
– Угу, – задумливо мовив Рейзек.
– Сьогодні на Гавлічковому майдані богослужіння “Вільної мислі”. А на Тиловому творить чудеса патер Новачек. Ось побачите, знов буча вийде. Учора цей Новачек зцілив паралізованого зроду. Потім була процесія, і той паралітик налупцював одного єврея. Зламав йому троє ребер, чи що. Бо той єврей був сіоніст.
– Угу, – зауважив пан Рейзек, викреслюючи щось.
– Сьогодні напевне буде велика буча, – провадив Циріл Кевал. – Прогресисти влаштовують мітинг на Старомеському майдані. Знов витягли на світ божий гасло “Далі від Риму!” А патер Новачек організує “маккавеїстів”[63] – розумієте, таку озброєну католицьку гвардію. Ось побачите, яка комедія буде! Архієпископ заборонив Новачекові робити чудеса, але той попик немов з цепу зірвався: вже й мертвих воскрешає.
– Угу, – зауважив пан Рейзек, викреслюючи далі.
– Мені мама писали, – притишеним голосом оповідав Циріл Кевал, – що в нас, у Моравії цебто, в Густопечі та в околиці, страшенно озлилися на чехів. Що вони, мовляв, безбожники, гельветські барани, ідоловірці, що вони нових богів собі придумали і ще бозна-що. Лісничого застрелили, бо він був родом з Чехії. Я вам кажу, Рейзек, усюди аж клекоче.
– Угу, – погодився Рейзек.
– їв синагозі теж побилися, – додав пан Кевал. – Сіоністи дали добрячого чосу тим, що вірять у Ваала. Було й троє вбитих! А ви знаєте, що сьогодні в празькому гарнізоні оголошено бойову готовність? Але тим часом вршовицькі казарми послали ультиматум до чернинських казарм, щоб там визнали вршовицькі догмати про три ступені спасіння. А як вони не погодяться, хай виходять битися на Сандберк. І дейвицькі артилеристи пішли роззброювати чернинські казарми. Там забарикадувалися, солдати виставили у вікна кулемети й оголосили війну. Їх облягає сьомий драгунський, охорона Граду і чотири легкі батареї. Кажуть, що, як мине шість годин, відкриють вогонь. Рейзек, як весело тепер жити на світі!
– Угу, – сказав пан Рейзек.
– Нуг а в університеті, – потиху провадив пан Кевал, – сьогодні природознавчий факультет побився з історичним. Бачте, природознавці заперечують явлення, вони ніби пантеїсти. Заводії там професори, сам декан Радл[64] ніс прапор. Історики захопили університетську бібліотеку в Клементінумі й боронилися відчайдушно – найбільше книжками. Декана Радла влучили в голову Веленовським[65], і він віддав богу душу. Очевидно, струс мозку. А ректора Арне Новака[66] тяжко поранено якимсь томом “Винаходів і поступу”. Під кінець історики засипали нападників “Збіркою творів” Яна Врби[67]. Тепер там працюють сапери, вже відкопали сім трупів, у тому числі трьох доцентів. Я гадаю, що засипаних не більш як тридцять душ.
– Угу, – озвався пан Рейзек.
– А “Спарта”, – торохтів Кевал у тихому натхненні, – а “Спарта” оголосила єдиним богом давньогрецького Зевса, тоді як “Славія” стоїть за Сватовіта. В неділю на Летні буде матч між обома богами. Обидва клуби озброяться, крім бутсів, ще й ручними гранатами. “Славія”, кажуть, має кулемети, а “Спарта” – одну стодвадцятиміліметрову гармату. За квитками люди просто б’ються, вболівальники обох клубів озброюються. Ото буде веремія, Рейзек! Я гадаю, що виграє Зевс.
– Угу, – сказав Рейзек, – але, може, ви б переглянули листи?
– Ну, гаразд, – зласкавився Циріл Кевал. – Ви знаєте, до бога теж можна звикнути. А що нового в ЧТА?
– Нічого надзвичайного, – буркнув пан Рейзек. – Криваві демонстрації в Римі. В Ольстері теж колотнеча – самі знаєте, ірландські католики. Сент-Кілда все спростовує. В Польщі погроми. У Франції релігійний розкол, там знову з’явились вальденси, а в Мюнстері – анабаптисти. В Болоньї обрали антипапу – якогось патера Мартіна з “босоногих братів”. І таке інше. Місцевого нічого. То ви переглянете кореспонденцію, га?
Циріл Кевал замовк і заходився переглядати останню пошту. Там було кількасот листів. Він перечитав з півдесятка і вже знудився.
– Слухайте, Рейзек, – сказав він незабаром, – тут же все на один копил. Ось, наприклад, таке: “З Хрудіма. Шановна редакціє! Як давній передплатник Вашої шановної газети... напевне, Ваших читачів і всю громадськість, яку баламутять безплідні суперечки...” Тут, – додав пан Кевал, – він забув написати “зацікавить”, “...велике чудо, яке сотворив тутешній парафіяльний священик отець Закоупіл”. І так далі. В Їчині – офіціант кооперативної їдальні, а в Бенешові – завідувач школи. В Хотеборжі – навіть власниця тютюнової крамнички, вдова їракова. Невже оце все треба перечитувати?
На хвилинку запала працьовита тиша.
– Хай йому біс, Рейзек, – знову озвався Кевал, – слухайте, ну що придумати таке сенсаційне? Щось би таке унікальне, чого в жодній газеті не буде, крім нашої. Що десь щось сталося природним шляхом без чуда. Але я гадаю – ніхто б нам не повірив.
Знову хвилина тиші.
– Рейзек, – жалібно промовив Кевал, – я не можу придумати нічого природного. Як подумаєш, то, власне, все на світі чудесне! Все, що є на світі, – це якась магія!
Несподівано ввійшов головний редактор.
– Хто робив виписки з “Трибуни” ? Ось тут у ній таке повідомлення, а в нас його не було.
– Яке повідомлення? – спитав пан Рейзек.
– У рубриці “Економіка”. Американський консорціум скупив тихоокеанські острови і здає їх в оренду. За такий собі невеличкий кораловий атол п’ятдесят тисяч доларів на рік. Великий попит і на Європейському континенті. Акції вже піднялися до двох тисяч семисот доларів. Г. X. Бонді теж уклав сто двадцять мільйонів. А наша газета проґавила! – гнівно вигукнув редактор і вийшов, грюкнувши дверима.
– Рейзек, – озвався Кевал, – ось цікавий лист: “Шановна редакціє! Вибачте, що я, старий патріот, свідок лихих часів гноблення й похмурих днів рабства, підношу свій сумний голос, просячи вас, щоб ви бистрим пером своїм зволили розкрити перед усім народом чеським турботу, тривогу й тугу всіх нас, старих патріотів...” – і так далі. А ось: “...Я бачу, як у нашому старому, славному народі брат повстає на брата: незліченні партії, секти та церкви, мов хижі вовки, злобно душать і пожирають одна одну”. Мабуть, якийсь дідуган, почерк такий старечий, видно, рука труситься... “А тим часом одвічний ворог чигає на нас, яко лев рикущий, волаючи до народу нашого германське гасло: “Далі від Риму!” – і його підтримують псевдопатріоти, для них партійні інтереси стоять вище за непохитну єдність нації. І ми з великим смутком бачимо, як наближаються нові Ліпани[68], де чехи в битві проти чехів, під личиною якихось благочестивих гасел, укриють трупом своїм криваве бойовище. І леле – справдяться слова Святого письма про царство, в собі розділене. І будуть списи тріщати, і будуть мечі бряжчати, як кажуть наші славні, істинні, героїчні рукописи[69].
– Годі вам, – сказав пан Рейзек.
– Зачекайте, ось що він пише про гіпертрофію партій та церков. Це, мовляв, спадкова хвороба чехів. “Щодо цього не може бути ніяких сумнівів, як казав колись доктор Крамарж[70]. А тому заклинаємо вас, щоб ви в цю останню годину, коли з усіх боків загрожує велика й страшна небезпека, закликали націю нашу згуртуватись у всенародну єдність для захисту вітчизни. А коли тій єдності потрібно церковного злучника, то не будьмо ні протестантами, ні католиками, ні моністами, ні якимись там абстинентами, а приймімо єдино слов’янську, міцну й братерську віру православну, яка злютує нас у велику слов’янську родину і здобуде нам у ці буремні часи захист могутнього слов’янського монарха. А тих, хто не приєднається одностайно й добровільно до цієї славної всеслов’янської ідеї, треба примусити авторитетом державної влади, та й будь-яким натиском, дозволеним за цих надзвичайних обставин, щоб вони відкинули свої групові та сектярські інтереси на користь всенародної єдності”. І так далі, а підписано – “Старий патріот”. Що ви на це скажете?
