Слова позбавлятися і збуватися на сьогодні – синоніми, але їхні “біографії” свідчать, що слово збуватися (позбутися із значенням спекатися, здихатися) має глибші корені в нашій мові, ніж слово позбавлятися (позбавитись). Словник Грінченка так пояснює ці слова, перекладаючи на російську мову: позбутися – избавиться, а позбавитися – лишиться. Це далеко не те саме, хоч і близькозначне. А втім з бігом часу, під впливом російського слова избавляться та відповідної державної політики, у мовній практиці українців слово позбавлятися (структурно близьке до слова избавляться) набуло значення нашого слова збуватися і стало вживатися паралельно з ним. Але нема сумніву, що первинним нашим словом у значенні спекатися, здихатися було слово позбутися: саме воно утворило цілий рій мовних зворотів: позбутися життя /голови, клепки, мови, розуму/. Слово позбавитися таких ідіом не створило: у значенні спекатися воно пізніше зайшло до нашої мови під впливом іншої мови. Тому вибираючи, яке з цих слів вживати сьогодні під оглядом їхньої українськости, варто віддавати перевагу слову збуватися (для ритму в поезії – позбуватися).

Пише поетеса:

Якби я редагував цей текст, він виглядав би так:

Деякі слова, хоч і вдягнуто в українські мовні шати, важко вписуються в український мовний простір через свою штучність. Тому автор або редактор від українського Бога має передягати їх у справді український одяг. Це не завжди легко зробити, але хто шукає, той знаходить.

Пише гуморист: “З цього… типу спритники роблять диваків і дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”. Слово спритник тут (та й не тільки тут) звучить якось штучно. І в цьому нема нічого дивного, бо спритник – штучне слово, у творах класиків не зафіксоване, і швидше за все вигадане укладачами російсько-українських словників, як переклад сусідського слова ловкач. Жодна мова не може обійтися без вигаданих слів: зрештою всі слова усіх мов колись хтось вигадав. Річ тут у тім, що не всім вигадникам удається вигадування, і процес добору нашої лексики ще не закінчився, а й далі триває. Автор чи редактор мусить мати це на увазі, і старатися невдалим словесним зразкам знаходити заміну. Наші предки, щоб висловити поняття спритник, вдавалися до слова мастак. У живій мові фігурує саме мастак, а не спритник: “мастак стрибати перекидьки”. Тут ні спритник, ні майстер не скажеш – тільки мастак. А це ж якраз і відповідає російському ловкачу: “ловкач прыгать кувырком”.

Крім того, у резерві нашої мови є такі форми як сива голова, завзята голова. Це синоніми слів старий чоловік і завзятець. Цю модель слід ужити і до поняття спритний чоловік: спритна голова. Тоді наведену фразу можна віддати аж двома способами: 1. “З цього… типу мастаки роблять диваків та дивачок… возять їх мов дітей китайського імператора….” або 2. “З цього типу спритні голови роблять диваків та дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”.

З вищенаведеного випливає, що фах Редактора з великої літери виробляють і глибокі знання мови, і пошук, і творчість, і коли хочете, натхнення, те все, що веде до зір успіху крізь терня наполегливої праці.

Лексика людських мов не є чимось законсервованим, незмінним; вона постійно удосконалюється: одні лексичні одиниці відмирають, інші народжуються. З прогресом людства, прогресують і мови. Появу нових слів і зворотів ми спостерігаємо і в нашому мовному просторі: отодішнювати – наближати до тодішніх обставин, навстіжний – відкритий усім вітрам, донедавній – відомий донедавна.

Потреба висловити свою думку щонайпрозоріше змушує літераторів шукати засобів, як це зробити. Пошук – це праця. А всяка праця має світлий і темний бік. Редактор від Бога має чітко розрізняти ці “боки”, зокрема, не плутати словесних новотворів “од Бога” із словесними “велосипедами”, що про них ітиметься нижче.

Коли автор винаходить словесну форму, що її вже винайдено в іншій формі до нього, він вигадує “велосипед”. Сучасний читач любить новаторські пошуки у змісті й у формі. Автори стараються задовольнити це бажання, пересипаючи свою мову новотворами. Але новотвір тоді “дорогий”, коли він творить нову якість не лише формою, але й змістом, як от, слово отодішнювати. Прочитавши пасаж: “НН отодішнює опис бою”, Ви зрозумієте, що НН наближає опис бою до тодішніх обставин. Новотвір отодішнювати місткий, зрозумілий і доречний. “Дорогий” новотвір має бути вжитий “до місця”, тобто там, де його вжиток вимагає (саме вимагає!) потреба розкрити зміст висловлюваного. Новотвір буде доречний і тоді, коли він поліпшує досі вживаного свого попередника. Тоді він не буде “велосипедом”.

Пише досить цікавий автор: “Минулоріч першу премію отримала Н.” Автор хоче уникнути довгих запозичених форм минулого року і в минулому році. Бажання виправдане, але для цього не треба нічого винаходити. Наші предки давно винайшли винятково коротку форму торік, яку і варто тут ужити: “Торік першу премію дістала Н.”. Так само новотвір цьогоріч (синонім ідіоми цього року) навряд чи кращий від “старотвору” цей рік.

Якби слово будинковолодіння я подибав у офіційному документі, воно б не потрапило до цієї рубрики, бо редакторам від Бога навряд чи доведеться редагувати канцелярську писанину. А в тім то й річ, що наведене слово “засвітилося” у гуморесці. Правда, гуморист ужив його для підкреслення неоковирности цього новотвору. Гуморист ужив його, щоб посміятися, але ж ми знаємо, що “зі сміху люди бувають”. Чи ж не для сміху хтось колись ужив вираз ставати в нагоді? А тепер дехто вживає цього покруча цілком серйозно замість форми ставати у пригоді. Отже, будинковолодіння дуже легко може приєднатися до таких форм, як ставати в нагоді, відволікати увагу, жити в своє задоволення, наші тата й мами тощо.

Але вернімось до будинковолодіння. Чому, справді, не вживати форми домоволодіння? Таж слово дім – це питоме наше слово, яка потреба його нехтувати? Навіть “академічні” словники рекомендують його у формах домовласництво та домоволодіння. Якщо вже й відходити від “академічних” форм, то чому не вжити куди коротшої форми домовласність? А будинковолодіння лишити для гумористів та управдомів (кербудів).

Пише інший гуморист: “Звичайно, із сумновідомою “Кольчугою” їх (свиней – С.К.) порівнювати не можна”. Ми знаємо, що коли новотвір поліпшує “старотвір”, його появу виправдано. “Старотвором” у даному разі є слово горезвісний. Чим сумновідомий кращий від горезвісного? Що він на один склад довший? Так це ж не плюс, а мінус. Згадавши не зовсім нашу приказку – старий друг вартий нових двох – тримаймося “старотвору” горезвісний. Додам, що сумновідомий – це ще й калька російського печально известный. Уживання кальок, та ще й не дуже вдалих (довгих та правописно неякісних), не привчає авторів до праці над словом, і кінець кінцем шкодить самим авторам, бо не сприяє успіхові їхньої творчости.