Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати згідно з примхами не дуже підкутих спеців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик заклинав: “Орися ж ти, моя ниво, долом та горою…”. Ореться академіками. А що виростає?

Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І у тих самих словниках, що слово опікувАти наголошують на А. Якби наголос у слові опікувАти був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

Тему цю годі вичерпати на одній сторінці. Хибних наголосів у словниках – не буду гатити гать, – є й переє: дорОбок, тріпАти, нестИ, плестИ (треба нЕстИ, плЕстИ). Доведеться до цієї теми вертатися не раз.

Вираз жива мова дає підставу гадати, що й слова у живій мові – живі. А раз так, то мають бути й неживі або мертві слова. І вони є – слова забуті й невживані. А як назвати слова неживі, але вживані? Тут на поміч приходить техніка: такі слова найкраще визначить слово робот. Слова-роботи – слова неживі, які діють у книжній мові так само, як у техніці – роботи. Слова-роботи ніколи не виникають у живій мові. Їх творять укладачі словників, звідки вони потрапляють до книжно-бутафорної мови, а з неї можуть потрапити і до живої мови, поповнюючи лави повстяної лексики. Зробити з живого слова слово-робота неважко: варто лише змінити наголос. Так наше слово осідок (наголос на О) СУМ обернув на робота, змінивши наголос на І: осідок. Слово осідок уже не живе слово, а слово-робот у бутафорній мові Радянської України. Редактор XXI ст. має поборювати роботів, бо їхня щораз більша присутність у мові загрожує обернути живу мову на царство роботів.

Чи можна “з маху” зрозуміти, що значить слово провадження? Його найчастіше вживано з додатком: провадження робіт, провадження слідства тощо. Окремою одиницею це слово практично незрозуміле. Що ж роблять наші вчені юристи? Затим що це слово відповідає в наведених виразах російському производство, вони перекладають производство (судове) як провадження. Але слово производство в російській юридичній практиці утворилося скороченням слова судопроизводство. Производство із судопроизводства – це не провадження, а судочинство. Росіяни скорочують судопроизводство (6 складів), а ми судочинство (4 склади) – ні. І коли вираз “провадження справи закінчено” можна терпіти, то вираз “Почалося судове провадження” і подібні вирази звучать по-нашому карикатурно. Тут треба сказати просто “Розпочато судочинство”.

Словники рекомендують слово зітхач як відповідника російського вздыхатель. Але жоден письменник, жоден перекладач слова-робота зітхач не вживає. Не наводить зітхача і СУМ, бо писемна мова його не знає. Уже ближче до української мовної стихії слово зітхайло, але і його не вживано. Існування ж зітхача в інших мовах свідчить, що така категорія закоханих людей існує у природі і потребує мати свого представника й у мові. Отже, тут потрібна винахідливість мовців, а саме літераторів, філологів та й просто словолюбів. Автор цих рядків і собі думав над зітхачем, і йому здалося можливим вживання у цій ролі слова потерпайло або потерпач. Цікаво, чи матиме цей новотвір прихильників?

Слова-роботи переважно копіюють інші мови, і у двомовному середовищі їх часто розуміють через іншу мову. Наприклад, наше слово-робот обтічний двомовні особи розуміють через слово обтекаемый. Щось подібне має місце й зі словом самоокупний. Слово – без сумніву – неживе, а бездарно скопійований з російської мови робот, що його найлегше і зрозуміти через цю мову. Зате слово самооплатний, також зафіксоване у наших словниках, можна зрозуміти без посередництва іншої мови. Галичина знає ще одного – безперечно живого – синоніма слова-робота самоокупний – слово самовиплатний. То яке з них ближче до нашої мовної стихії?

Робот у мові, як і в житті виконує свою роботу автоматично, обертаючи саму мову з живого спілкування, на спілкування “на мигах”, практиковане глухонімими. Пише кінокритик “подружки…, з якими…він… зустрічався “в алфавітному порядку”, почергово”. Де критик чув слово почергово? Ніде не чув. Він знає російське слово поочерёдно і творить робота почергово, яке заступає у даному разі живу пару слів по черзі. І таких замін у наших ЗМІ – море. То чи існує небезпека обернути нашу мову з живої на царство роботів?

У мові, успадкованій від СССР, чимало слів-роботів. Одним з таких слів є слово землероб та ряд похідних від нього: землеробство, землеробський тощо. Де взялося це слово? У живій мові його не могло бути, бо ніхто з українців ніколи не робив землі. Наші предки робили хліб. І тому логічно в їхній мові виникло слово хлібороб. Але соловецьке мовознавство не діяло згідно з нормальною логікою. Нема нічого нерозумнішого, ніж копіювання своєю мовою недоречностей і ляпсусів іншої мови. Російське слово земледелец якраз і належить до таких логічно невмотивованих слів, бо й російські селяни землі не робили. Але ж відомо, що закони, в тому числі й закони логіки, не для всіх писано. І ті, для кого їх не писано, подарували нам – після погрому українства 1930-х рр. форму землероб, лишивши нащадкам яскраву пам’ятку своїх розумових здібностей. Уперше слово землероб з’явилося ще в досовєтських виданнях, але ні у Грінченка ні у Желехівського його нема. Цей штучний витвір безкебетних перекладачів став у пригоді справі “зближення мов”. РУС, виданий у Москві 1948 р., канонізував землероба. Підстави? У росіян існує слово землепашец, яке посприяло й появі нелогічного слова земледелец, бо землі і в Росії ніхто не робив. Але слово землепашец якоюсь мірою узаконило і слово земледелец та земледелие, тим паче, що росіяни мали цілу родину подібних слів: рукоделие, виноделие, маслоделие. Тому і земледелие не викликало заперечень. У нас же були споконвічні хлібороб та хліборобство, а ще рільник та рільництво. Це все відкинуто й накинуто безграмотного робота землероб. А незалежна Україна й усом не веде.

Який з того всього висновок? Мовцям, літераторам і редакторам слід мати уявлення про слова-роботи і в міру своїх сил давати їм по шапці.

До практики вживання у нас форм типу співаючий, танцюючий тощо, доводиться звертатися знову і знову, бо це питання не має однозначної розв’язки. Даючи ту чи ту рекомендацію, давець її повинен вказати конкретно, для якої манери письма її слід прикладати. Ці роздуми, наприклад, адресовано тим, хто кохається в образно-живомовнім українськім стилі, що в усній формі має за плечима не одне тисячоліття. Цей стиль не є ні науково-точним, ні офіційно-протокольним. Ці два пізніші стилі виникли разом з появою письма й письмової мови і мають свої норми слововжитку і свої, скажу так, уподобання, щоб не вживати дуже вченого слова преференції.