Отже, я нарахував аж 22 значення, з якими ця частка (часом сполучник) спливає з язика мовців. Як на таке мале слівце, то аж задосить. Але її можливості на цьому не кінчаються. Дальше дослідження “ролей” частки аж привело до ошелешливих висновків. Частка ця заступає у мовному потоці більше, як 50 значень! Поза тим, паруючись з іншими слівцями, частка аж творить ще десятки зворотів. Для прикладу наведу кілька таких зворотів, а повніше розроблю її співпрацю з “побратимами” у другому виданні праці “Секрети української мови”, яке має вийти незабаром, де наведу і всі 50 із гаком значень рекордсменки без співпраці з партнерами та кілька десятків її сполук з іншими словами.

До наведених вище зразків і додати нема чого. Які невичерпні можливості має наша мова! Це мала частка такі плоди пожинає. А мова ж має багато і часток, і сполучників, і прийменників, і числівників, і прислівників, і іменників, і прикметників, і дієслів. Хай беруть приклад з такої мацюпулі! А разом з ними і письменники з редакторами!

Передача думки сигнальною системою спілкування – людською мовою – вимагає, щоб задіяні у словесному потоці сигнали (тобто слова) мали між собою логічний зв’язок. Цей зв’язок між дієсловами та іншими частинами мови досягається тим, що дієслова керують відмінками інших частин мови з поміччю прийменників і без них. Наприклад: дякую мамі. Слово дякувати вимагає, щоб іменник після нього відповідав на питання кому?. Сказати дякую мамо або дякую мама не можна. Моделі керування у різних мовах різні. Так, російське слово благодарить вимагає після себе питання не кому? а кого!: благодарю маму. Скажете благодарю маме, і вас можуть не зрозуміти. Моделі керування у кожній мові вироблялися продовж спілкування десятків і сотень поколінь, і становлять одну з особливих рис кожної окремої мови.

Сучасні генії, на жаль, не дуже добре володіють моделями керування українських дієслів іменниками і часто вдаються до неукраїнських моделей керування. Процес цей почався давно, ще за царів та цісарів, коли українці діставали виключно неукраїнську освіту. Навчені “штокати” або “дзекати” особи нерідко вдавалися до невластивих нам моделей керування. Хай як прикро, але подеколи під впливом імперської освіти імперські моделі керування витісняли наші споконвічні. Так, ще на початку XX століття в устах українців слово коштувати вимагало після себе питання кого?: “Мене (кого) це коштувало десять рублів”. Сьогодні ж це вже, як пишуть совєтські словники, застарілий вжиток. Насправді ж – це наш споконвічний вжиток, а коштувати мені (кому) – це суржиковий вжиток, який сьогодні став єдиним нашим вжитком. Втрата нашою мовою самобутніх моделей керування триває. Сьогодні щораз частіше знавці “украінской” мови зраджують кому замість кого, сміються над ким, замість із кого, нехтують чим, замість що (див. Бесіду 51), легковажать чим, замість легковажать що (див. Бесіду 25), учать чому, замість чого (див. Бесіду 51).

Поборювати цей шовковий лінгвоцид мусить Редактор.

Пише викладач української мови: “…деякі в’язні знаходили… втіху в тому, що… наслідували есесівцям (кому)..?. Цією фразою викладач викриває своє “малоросійство”: він викладає українську мову для заробітку, а думки думає російською мовою, бо це росіяни подражают кому. Українці ж наслідують кого. Думаючи по-російськи цей викладач автоматично переносить керування російського дієслова подражать (кому) на українське слово наслідувати, яке логічно ставить після себе питання кого. Правильно ж по-українськи треба сказати “…деякі в’язні… наслідували есесівців…”

А це пише не хто, а редактор журналу: “…дівчина уперто опановувала науками…”. Той самий феномен. У попередньому абзаці викладач заробляв на українській мові, тут теж головна мета – заробіток, тільки на цей раз на ниві журналістики. Російське слово овладевать, яке має свого українського близнюка-кальку оволодівати, ставить після себе питання ким/чим. Наше ж некальковане слово опановувати ставить після себе питання кого/що:

“…І пустиню (що) опанують Веселії села” (Т. Шевченко).

Той же хто думає по-російськи, а тоді береться писати “по-украінскі”, не опанувавши як слід нашої мови, переносить керування іменниками російського слова овладевать на українське слово опановувати. Відбувається таке миле серцю русифікаторів “злиття” мов, а на ділі лінгвоцид однієї мови і розширення сфери панування з боку другої. Наведену ж на початку абзацу цитату по-нашому слід віддати так: “…дівчина уперто опановувала науки…”.

Сьогодні можна дістати “удар у спину” там, де й не подумаєш. Пише зрілий письменник та ще й галичанин!: “…татари зрадили Хмельницькому (кому)…”. (Не думаю, що в сучасній літературній газеті це може бути правка мовного редактора).

Дієслову зраджувати в українській мові споконвіку властиво ставити після себе питання кого?. У найстародавніших записах народніх пісень, в українських думах ХVІ-ХVІІІ ст. і до XX століття існувало тільки таке керування. Брак української освіти породив у середовищі інтелігенції відхилення від норми під впливом керуваня російського слова изменять (кому). Це були поодинокі відхилення. Наприклад, у пісні, поширеній в УССР: