Чи ж треба щось додавати до сказаного?

У процесі розвитку мов, збагачення їхньої лексики відбувається шляхом перекладу лексичних одиниць з інших, розвиненіших мов. Свідченням цього є наявність у багатьох мовах калькованих зворотів з латини, котра й собі калькувала їх з давніших мов, якими написано Біблію та інші святі книги. Досить назвати вираз рука руку миє, відомий народам, що вже й не існують, а вираз існує. Згаданий зворот дуже легко перекласти з мови на мову, що не завжди буває при перекладі інших ідіом. Звороти потребують від перекладачів уміння пристосувати лексему одної мови до стилістичних норм мови-позичальниці. Так, російський вираз по форме и по содержанию (англійський in form and in content) ми можемо передавати без прийменника: не за змістом і за формою, а просто змістом і формою, і це відповідає нашій мовній стихії. Запозичення з іншої мови стає своїм у мові-позичальниці, коли форма позички вписується у норми, властиві позичальниці. Це саме стосується і до близьких мов. Непродуманий – хапливий – переклад не красить, а карикатуризує невдало перекладену лексику.

Не секрет, що наша письменна братія, пишучи по-українськи, деякі складні і не дуже звороти на ходу перекладає з інших мов – переважно з російської, але часом і з польської, з німецької і подекуди з англійської. Такі самодіяльні переклади не завжди відповідають знаку якости, тому Редактор має тут сказати своє слово.

Пише молодий філософ: “…ми готові заплатити за всіма рахунками”. Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб бачити, що автор слово-в-слово переклав російський зворот платить по всем счетам. Російський прийменник ПО часом передається по-нашому як ЗА, та не в усіх 100 % випадків. Я б сказав, що рейтинг ЗА у справді українських перекладах не вище, ніж 35 %. Механічний переклад, що підносить цей рейтинг чи не до 100 %, практикований не дуже підкутими перекладачами без огляду на особливості своєї мови, на ділі творить мовні карикатури. Куди простіше й природніше сказати “… ми готові оплатити всі рахунки”.

Різні автори у різних виданнях називають Японію Країною Сонця, що Сходить. Безперечно, це є переклад з японської мови, здійснений попервах англійцями або французами і нарешті росіянами у формі Страна Восходящего Солнца. Не знаю, як звучить ця назва по-японски, але по-російськи вона звучить гладко, відповідно до виразових можливостей мови Пушкіна й Гоголя. Але сказати, що Країна Сонця, що Сходить іде в парі з нашими виразовими стандартами не повертається язик. Такий переклад нехтує практику мовлення. Дуже вже незграбна ця конструкція, щоб її можна було рекомендувати широкому загалу. А наша ж мова має можливості творити нормальні лексичні одиниці, придатні для широкого наслідування. Такою лексичною одиницею у даному разі буде: Країна, звідки Сходить Сонце.

Деякі, і то українські, звороти мають монопольне поширення через недосконалість та неукраїноцентричність наших перекладних словників, насамперед російсько-українських. Так, російську ідіому не успеешь и оглянуться, наші РУСи перекладають як не встигнеш і оглянутися, не наводячи усіх можливих українських варіянтів. Сказати, що ця ідіома неукраїнська, не можна. Але вона задовга. А наші ж предки могли висловлюватись куди коротше і ближче до змісту самої ідіоми: ідеться про якусь дуже швидку дію, то нащо цей факт аж так розтягати: не встиг і оглянутися? А можна ж сказати: незчувся, як щось трапилось. Ось пише І. Багмут: “…перерви, які завжди проходять так швидко, що й незчуєшся, сьогодні тяглися… повільно”. Чи ж тут слова що й незчуєшся, не відповідають ідіомі що не встигнеш і оглянутися? Але слово незчутися коротке і ним краще передати факт раптової дії: “Незчувся, як почалась стрілянина”.

Іноді, перекладаючи російські дієприкметники (які збивають з пантелику і досвідчених перекладачів), треба відходити від стандартних канонів “правильного” перекладу і трохи розкидати головою, беручи приклад з живої мови. Візьмім такий уривок тексту “произведение, сохраняющее актуальность и сегодня”. За канонами тут треба сказати “твір, що зберігає актуальність і сьогодні”. Попорпавшись трохи у “сірій речовині” можна зробити з “дуже поправного” перекладу ще поправіший: “твір, актуальний і досі”. Парочка і досі убила одразу двох зайців: замінила дієприкметника сохраняющее, а заразом і слово сегодня. Як бачите, у перекладах можливі прецеденти не гірші від тих, що їх показують на сцені маги-чарівники. Наведений приклад не є якимось винятковим вжитком. Так само сохраняющий спокойствие можна перекласти спокійний як і досі.

Ми живемо у XXI столітті, в епоху, коли для успіху хоч у якій галузі потрібна економія засобів, коштів і часу. Українська мова під цим оглядом дуже сучасна мова – наші звороти дуже місткі й короткі, але бездарне перекладацтво попередніх часів засмітило нашу мову словами-динозаврами, чия епоха минула кілька сот тисяч літ тому. Сьогодні в наших текстах подибуємо такі перли, як багатоколірний, де можна сказати барвистий, пригнічуючий, де можна сказати гнітючий, позаминулорічний, де треба казати позаторішній. У цьому ж ряді стоять і слова освідомлювальний, ознайомлювальний та деякі інші. Замість слова ознайомлювальний дехто у своїх текстах вживає коротше ознайомчий і правильно робить, бо дискваліфікує динозавра. А от слово освідомлювальний ще чекає на свого Юрія Змієборця, який замінить його на коротше освідомчий.

XXI століття – епоха швидкости, економности, ефективности. І це повною мірою стосується до мови.

Мовна палітра всякої мови має багату й різноманітну обойму афоризмів. Як усі інші риси окремої національности – національний одяг, національні страви, так і афоризми входять до числа національних ознак. Існує, правда, величезне число інтернаціональних афоризмів, спільних усім або більшості народів планети, але існують і афоризми, притаманні саме тій або тій етнічній одиниці. Поки усі мови світу не утворять єдину світову мову – що, може, ніколи й не станеться, ми за окремими афоризмами будемо визначати національну спрямованість того чи того літературного явища. Коли ж ідеться про українські тексти, то цілком зрозуміле бажання бачити в них ті афоризми, які виникли саме на українському ґрунті.

Якщо в перекладі з англійської мови, ми почуємо з уст персонажа вираз Скатертю дорога!, то законно буде спитати в перекладача або редактора, чому він знехтував відомий нам від віків вираз Баба з воза – кобилі легше!, який ми висловлюємо тоді ж таки, коли й росіяни свій вираз Скатертю дорога!. Як бачимо, афоризми потребують пильної уваги до себе з боку усіх редакторів, а з боку Редактора від Бога і поготів.

Народи, що живуть або жили в одній державі, а надто – в тоталітарній, здебільшого послуговуються одним і тим же “парком” афоризмів. Таке єдиномисліє на ділі ніщо інше як асиміляція й денаціоналізація “менших братів”. Коли ж настає час збору каміння, то меншим братам варто, хай і пізно, але повернути собі своє знехтуване через історичні обставини багатство.

Зміст цих афоризмів однаковий, але перший прийшов до нас із літературних творів та мовної практики сусідів, а другий – це витвір нашої мовної стихії. Тому, коли ми хочемо висловлюватися своєю мовою, слід вибирати саме другий варіянт, бо з першим варіянтом наш вислів або текст звучатиме не як українська мова, а як псевдоукраїнське койне.