— Маркусе, підійди до нас! — знову покликала Данелліна.

Бабця і старійшина сиділи у недоречній для цього пейзажу альтанці і щось обговорювали. Марк побіг до них, здіймаючи за собою куряву. Але коли він піднявся мармуровими сходинками усередину, довкола з'явилася інша реальність. Маркові стало незатишно і навіть лячно від таких різких змін.

Тепер навкруги шуміли водоспади, цвіли квіти, зеленіли ліси, звідки долунали голоси різних тварин, у небі літали дуже великі кольорові птахи, не відомі земній науці.

— Данелліно, мудра Хранителько! Якщо таке Ваше рішення, — почув продовження розмови Марк, — нам необхідно негайно переміститися до Старої Омеги. А… — помітивши появу Маркуса, старійшина запропонував: — Чи не вважаєте ви за правильне взяти з нами Дитя Зеленоводдя?

Бабуся з тривожним подивом ковзнула по обличчю цього наполегливого старого і на якусь мить замислилася.

— Я думаю, що розважливіше буде, щоб він поки що спостерігав здалеку. А вам, я думаю, варто вже бути там! — чітко і голосно сказала Данелліна.

— Авжеж, авжеж! — покірно відповів старійшина і, відкланявшись, телепортувався.

Бабуся сіла поруч з Маркусем і ніжно провела рукою по його волоссю. Неслухняні кучерики, ховаючись під її долонею, як пружинки, знову вискакували з-під неї. Так вона намагалася бодай трохи заспокоїти і його і, врешті-решт, себе. Але це не надало йому більшої впевненості у собі в новому світі й новій ролі.

— Ба, поясни мені, де ми є: у пустелі, у саду, у величезному парку чи деінде? — не в стані здолати дискомфорт, вигукнув Марк.

— Це добре сказано, Маркусь! Ми ніяк не могли визначитися у назві! А ти це зробив мимохідь! Чудово! — майже радісно сказала бабуся. — Ми у «Деінде», — і вона посміхнулася.

— Це середовище, — Данелліна показала рукою навколо себе, — мінливе, воно дуже чутливе до емоцій і почуттів, відповідно до яких змінюється. Ти почуваєшся добре — довкола з'являються приємні барвисті пейзажі, та якщо у тебе на душі — туга, навколишній світ теж виглядатиме сумним.

— Отже, це — ілюзія?

— Ні! У жодному разі. Усе довкола тебе — реальне, але нестабільне. Нам вдалося стабілізувати тільки деякі речі, перенесені із Зеленоводдя, і ґрунт під ногами.

— Тобто ми ще й не у Зеленоводді?! — Марк був зовсім шокований. — Чудово!

— І так, і ні… Середовище, у якому ми перебуваємо, було вихоплено у просторі поза часом. Чи ти це розумієш? — Данелліна зазирнула у широко розплющені від подиву Маркові очі, намагаючись відшукати там хоч крихту віри, бо здорового глузду тут було замало.

— Не дуже! Як це — «поза часом», так не буває!

— Маркусе, ти дуже багато читаєш і знаєш. Але тобі не відомі закони математики і фізики, що діють у Зеленоводді, чи, інакше кажучи, шестивимірному просторі.

Марк сидів розгублений. Світ довкола нього змінювався з неймовірною швидкістю. Здавалося, у ньому не було ніякої логіки. Така нестабільність і новизна знову стали дуже сильно лякати його. У душі ніби утворилася величезна діра, яка пожирала усю інформацію про Зеленоводдя, щоб насититися і нарешті принести спокій Маркусові, але глибина її була, мабуть, наче у Маріанської западини, де безслідно зникає все, що туди необачно потрапляє.

Бабусина присутність не дуже допомагала. На превеликий подив онука, вона виявилася зовсім невідомою хоча й дуже могутньою істотою з іншого світу, світу, який, схоже, не дуже люб'язно сприймав Марка. Він відчував себе таким пригніченим, безпорадним і нікчемним, хоча десь там, у глибині душі, йому лестило знання про те, що він особливий. Однак йому знову захотілося стати маленьким бабусиним онуком. Не цієї владної Хранительки, а тієї бабусі з Діри. І він мало не розплакався.

А Данелліна Абсолютна продовжувала свою розповідь…

— Я спробую пояснити тобі все коротко і доступно. А ти, будь ласка, візьми себе в руки, — вона зауважила його хвилювання, — і просто постарайся прийняти усе так, як воно є. Тому що ти — невід'ємна частина нашого світу, — вона наголосила на слові «нашого» так, ніби життя у Дірі для неї ніколи не існувало. Маркові стало ще гіркіше і важче на душі.

— Земля і Зеленоводдя — це одне і те ж саме небесне тіло, та ж сама планета, інакше кажучи. Але існуємо ми паралельно, Зеленоводдя — це паралельний вимір…

— Так, я це вже чув від Іллі, — уважно слухаючи, сказав Марк.

— Ілларіус — молодець, він не тільки допоміг тобі добратися до Альфи, але й сприяв твоєму безболісному зануренню в невідомий світ. А це означає, що вибір Ради старійшин був правильним, — задоволено промовила Данелліна.

— Якщо я правильно зрозумів, то наша зустріч з Іллею була не випадковою, а запланованою? Як це було можливо?! Адже він був такий здивований, коли мене побачив вперше, — запитав Марк.

— Якщо ти не будеш мене перебивати увесь час, ти про все дізнаєшся. Наберися терпіння! — строго сказала Данелліна. — Продовжуючи попередню думку, хочу повідомити тобі, що Зеленоводдя, хоч і існує на тому ж самому небесному тілі, але дуже відрізняється від Землі. Зеленоводдя — це планета-суперконтинент. Вона така, якою була Земля 200 мільйонів років тому, поки усі материки не розпливлися на ті місця, де вони на Землі зараз. Однак час у Зеленоводді збігає набагато швидше, що пов'язано з багатовимірністю. Відповідно, і розвиток життя у нас відбувається набагато швидше. Хоча, — вона зробила паузу, ніби замислилася, — на перший погляд, це виглядає навпаки. Чи не так, Маркусе?

— Справді! — слухаючи бабусю уже з більшим інтересом, відповів Марк.

— Ну, от! Отже, ти це зауважив, — продовжувала Данелліна. — На Зеленоводді існує одна раса людей — континентальці. Це — усі ті, кого ти бачив: усі альфійці, старійшини, я, ти і гноми…

— Я і гноми? Це — одна раса? — не второпав Марк.

— Так, як це не дивно для тебе. Облиш земну логіку! — знову повторила бабуся і продовжила: — Але віднедавна тут існують ще одні істоти — дуже могутні теберди. З якими у нас, по суті, іде війна! — Вона трохи помовчала і продовжила, глибоко вдихнувши: — Ми чудово жили і дуже швидко розвивалися протягом кільканадцяти тисячоліть, — вона на мить задумалася, а тоді повела далі: — Легко творити тоді, коли тобі усі допомагають і ніхто не заважає… коли немає воєн. Ми розвивалися не тільки фізично, але й духовно. Земна і континентальська шкала цінностей дещо відрізняються. Мета нашого життя — це не фізичне, а духовне і енергетичне вдосконалення. На Землі, хоча й проповідується духовність, однак насправді переважає прагнення до матеріального збагачення. У Зеленоводді ж найбагатші ті, хто досягнув найвищого на сучасному етапі рівня духовно-енергетичного розвитку. Тобто, донедавна це був світ без чорної заздрості, злості, ненависті та інших негативних рис, притаманних людям… Ми мріяли про перехід на інший рівень буття Зеленоводдя, про суто енергетичне існування, коли б ми могли удосконалювати інші світи. Перш за все найближчий до нас — Землю. — Данелліна присіла біля Марка, пригорнула його до себе і, взявши його руку у свої, звернулася вже до його душі. — Я знаю, що ти все зрозумієш, — але помітивши німе запитання в очах, продовжила: — Усе почалося дуже невинно… Ми спробували об'єднати наші зусилля і відкрити двері у світ Землі. Ми сподівалися допомогти людям, подолати їх недоліки задля процвітання всього живого на планеті. Наші думки були чисті, а задуми — шляхетні. Для цієї високої мети були вибрані тільки найбагатші з-поміж нас, у нашому розумінні. Однак той із нас, хто був наймогутнішим, несподівано вийшов за межі фокусу, перестрибнув через Землю і зазирнув у вимір негативної енергетики, тим самим пробивши шлюз між нашим і їхнім світом. Так у Зеленоводді з'явилися теберди… — і вона сумно похилила голову.

Світ довкола потемнів, з'явилися темно-сині скелі, з яких стікали брудні сірі гірські потоки. Вони з дикою силою падали на каміння і, здавалося, розколювали його навпіл. Із густих грозових хмар полився рясний холодний дощ. Лиховісно спалахнула блискавка, і погрозливо загримів грім.