Гномик за спиною Іллі не бачив цього, він оглянувся назад і ахнув: на землі все було спокійно — руїни мегаполіса лежали собі на тому самому місці, де він щойно на власні очі бачив чорну прірву. І тоді Тлустик все зрозумів:

— Ох, і дурень же я! Ай-яй-яй, — захитав він головою, — я забув, з ким маю справу. Ти мене загіпнотизував, негіднику.

А Ілларіус щиро засміявся, бо відтепер він міг бути впевнений у підтримці свого, хоч і не дуже люб'язного, та все ж справжнього друга.

Пройшовши крізь в'язку субстанцію пульсуючого кола, Марк опинився на одній із засніжених веж Аріхандрусової неприступної фортеці.

Вона вражала своєю монументальністю і масштабом. Замок був наче вирубаний у скелі, як зникле місто на Землі десь у Південній Азії. Сірий, понурий і моторошний пейзаж, що, мабуть, мав би нагадувати для чужого ока про мізерність, нікчемність і ницість кожного перед величчю Аріхандруса Могутнього.

Однак Маркус не звернув на це жодної уваги, він лише подумав, що такі апартаменти занадто великі для однієї особи. А це наводило на думку про те, що тут може бути значно більше живих істот. І він мав рацію!

Марк помітив, як у великому проході головної будівлі зникла постать Віолліни Сентиментальної, і поквапився її наздогнати. Він побіг вздовж муру, який подумки назвав «китайською стіною», бо скільки він не рухався уперед, здавалося, що стоїть на місці. Маркус вже втомився від тієї безглуздої біганини. Тоді він вирішив, що, можливо, йому буде легше переміщуватися повітрям, не торкаючись ілюзорної поверхні, яка, очевидно, слугувала неабияким захистом для Володаря тебердів.

Маркус піднявся у повітря і завис… Він намагався летіти до головної будівлі, але його рухи ніби щось скувало. Дитя Зеленоводдя відчуло, як його ніби хтось тримає могутніми невидимими клешнями, не даючи можливості рухатися ні вперед, ні назад, ні вліво, ані вправо. Марк безпорадно опустився на землю. Жодні спроби телепортуватися теж не дали очікуваних результатів. Він знав, як сюди прийшов, та не знав, як звідси вийти. Марк сів, спершись на кам'яний вал, і задумався.

Аріхандрус Могутній у цей час саме закінчував свою тріумфальну доповідь перед підлеглими тебердами. Вони засідали у жерлі старого погаслого вулкана, до вершини якого ніби приклеївся його замок.

До Аріхандруса обережно підбігла Віолліна і прошепотіла йому кілька слів на вухо. Володар зверхньо кивнув головою і щось урочисто повідомив усім присутнім їх мовою, яка скидалася на шипіння гадів у серпентарії. Усі довкола зашепотіли і заворушилися. До Аріхандруса направилося три найбільших теберди. Він торжествував. Усе відбувалося за планом.

Незадовго до цього на континенті у Деінде зібралася Рада старійшин…

— Маркус Великий переміщується у просторі на неймовірно великі відстані, — уголос констатував Максі-мус, спостерігаючи за мерехтінням і стрибками жовтої точки на чарівному глобусі планети Зеленоводдя.

— Отже, він просто телепортується, — зробила висновок гостроноса дама.

— Ні, Сібелліно, він цього не робив би. Ми з ним домовилися, — заперечила їй Данелліна Абсолютна.

— Дурниці, — зверхньо зауважила дама. — Діти ніколи не дотримують свого слова.

— Дитя Зеленоводдя проходить крізь пульсуючі кола, — почувся низький голос Мудрого Пророка, який якраз входив до зали.

Усі старійшини почали занепокоєно перемовлятися. Дестабілізуючі шлюзи були занадто небезпечними, щоб послуговуватися ними для переміщення, оскільки неможливо було передбачити, де ти опинишся, пройшовши крізь якийсь з них.

— Це дуже необачно з його боку, — захвилювалася Хранителька Зеленоводдя.

— У Маркуса Великого є провідник, — заспокоїв її гном.

— Провідник? — перепитала старійшина Бети Перселліна Великодушна.

— Так! Це — дружній теберд, — відповів старий гном.

— Нічого не розумію! Який іще «дружній теберд»? — і бабуся Дана впала на свій трон, схилившись над столом і у розпачі обхопивши голову обома руками.

Наймудріші перешіптувалися, обговорюючи несподівані події. Вони сперечалися один з одним, висуваючи якісь пояснення, але жодна думка не була бездоганною. Гостроноса Сібелліна, старійшина загиблої Старої Омеги, нервувала більше за інших: вона втручалась у суперечки і робила сумні висновки. Її очі перелякано бігали, лице зашарілося, а тембр голосу став мало не істеричним.

Мовчав тільки Мудрий Пророк, Данелліна Абсолютна і Максімус Стриманий, який не відривав очей від велетенського голографічного глобуса, що поволі обертався у повітрі посеред зали.

— Маркус зник з континенту, — раптом прорізав своїм густим басом нервовий галас у залі Максімус. Запала мертва тиша. — Його ніде немає. Точка більше не з'являється.

Бабця Дана аж завмерла. Вона не відривала погляду від планети, яка у цей момент повернулася до неї своїм «темним боком», де усю поверхню поглинув Глобальний океан. І тут вона помітила, як посеред водного простору тьмяно замиготіла жовта зірочка. Данелліна Абсолютна полегшено зітхнула і, поправивши голос, видушила з себе:

— Він з'явився… На острові Аріхандруса… Це — кінець, — і вона закрила обличчя руками.

У залі запала в'язка тиша, яку насмілився перервати лише Пророк.

— Це лише початок кінця, моя Хранителько! Нам необхідно негайно об'єднати усі наші зусилля, — незвичайно швидко заговорив гном.

— Об'єднати зусилля?! Яким чином це допоможе Йому? — скептично вигукували старійшини.

Мудрий Пророк терпляче вислухав їх запитання, а коли вони вичерпалися, почав свою розповідь:

— Сьогодні опівночі я раптом зауважив, що засвітилася моя блакитна куля. Я підійшов ближче і побачив ось що, — він змахнув руками над глобусом, і той вмить засяяв жовтогарячим кольором по периметру усього континенту.

Найяскравіше горіло безліч великих точок — мегаполісів на континенті. Все виглядало так, ніби сонячні промені прорізалися великим пучком крізь важкі дощові хмари. А на Західній півкулі, у якій був Глобальний океан, полум'яно палахкотіла велика яскрава зірка на острові Аріхандруса.

Старійшин, які не розуміли, до чого веде Мудрий Пророк, заговорили усі разом:

— Це означає, що на усі наші міста одночасно нападуть теберди?

Гном ще раз окинув оком сяючий глобус. Здавалося, що це запитання посіяло у його душі зерно сумніву. Розмірковуючи, він повільно обійшов сферу, а тоді відповів:

— Я так не думаю… Придивіться уважніше! Адже видно, що енергетичне поле Зеленоводдя хоч і у бойовому стані, але є стабільне, без спалахів, як під час протистояння. Це — по-перше. А по-друге, тебердам було б вкрай невигідно захопити нас відразу і повністю, тому що ми для них — звичайне живлення, яке потрібне час від, часу, а не все до краю. Це виглядало б так, якби ми відразу спустошили усі свої запаси їжі, і що потім?

— Так-так! Мудрий Пророк має рацію! — почулися схвальні вигуки старійшин.

— Але часу на роздуми у нас, на жаль, немає зовсім, — дуже серйозно зауважив гном. — Якщо Маркус Великий вже ТАМ, все відбуватиметься дуже стрімко.

— Отже, план дій такий, — враз прийшла до тями Данелліна Абсолютна, — кожен з вас телепортується зараз у свій мегаполіс. За п'ятнадцять ударів гонга усі міста повинні бути у повній готовності до протистояння. Старійшинам об'єднаних міст, та й зрештою усім нам, необхідно докласти максимум зусиль. Ніяких запізнень і пояснень Рада не прийме! — суворо сказала Хранителька, хоча ніхто й не думав про таке. Усі добре розуміли, що це буде останнє Всесвітнє протистояння, і тут — або пан, або пропав. — Застосовуйте усі інструменти, включіть на граничну потужність Т-генератори. Це буде наш фінальний «концерт» для Аріхандруса. От і все! — Данелліна встала, вклонилася, склавши руки на грудях навхрест, і сказала: — І нехай нам допоможе Абсолют, якщо на це його воля!

Усі старійшини вмить телепортувалися. Хранителька і Мудрий Пророк залишилися удвох.

— А куди це щез Максімус? — здивувалася вона. — Чи ж він забув, хто є старійшиною Альфи?