Литмир - Электронная Библиотека

Обстежив бункер. Документів ніяких не виявив. «Спалили?» — суворо глянув на бандитів, що боязко озиралися навкруги, чекаючи вирішення своєї долі. «Зверхники забрали з собою», — пояснив один з бандитів.

Прибули автомашини. Це надійшов третій ешелон атакуючих. У грузовиках сиділи обеззброєні перші полонені. Басенко зрозумів, що його завдання виконане, але результат був надто невтішним. Йому не вдалося натрапити навіть на слід Сокрути. Він був явно розчарований своєю участю в бою. Краще б лишитись з прикордонниками на острові. Там, очевидно, розгорнуться найголовніші події. Басенко наказав радистові передати донесення Максименку.

На острові, тим часом, і справді відбувались найгарячіші події.

Бандерівці, керовані Хмарою, через три години після початку атаки вийшли на острів, не підозрюючи, що натрапили на справжній капкан. Ледь бандитські загони опинились у зоні оточення, як звідусюди обізвались кулемети. Ошелешені несподіванкою, бандити розсіялись по чагарниках. Спалахнула безладна, панічна стрілянина. Зрозумівши, що натрапив на засідку, Хмара наказав пробиватись вперед. Його загін, одначе, не мав жодної ознаки бойового порядку. Це був жалюгідний гурт бойовиків, котрі мало дослухались наказів зверхника. Кожен дбав про врятування власної шкіри. Хмарі, одначе, вдалося об'єднати зо два десятки автоматників, опанувати їхнім розпачливим настроєм. Дав наказ плазом рухатись вперед, далі кинутись на приступ лінії оточення. Прикордонники зустріли їх кинджальним вогнем. Бандити, що лишились у живих, залягли. «Пробиватись поодинці!» — наказав Хмара. Лишившись самотнім, він гарячково розмірковував, як вирватись з цієї несподіваної пастки. Поруч сопів Митрофан Дикий. «Звідки вони могли дізнатись про цей хід, як думаєш?» — хрипко спитав найближчого свого поплічника, що із «шмайсером» в руках лежав, одсапуючись. «Колиба! Адже втік, погань… Він привів їх сюди!» — затравлено озираючись, мовив Дикий. «Не міг він знати цього ходу!» — заперечив Хмара. «Такий знає все… Через твою м'якотілість така халепа, друже провідниче! — мовив з гидливістю Дикий. — Ти як знаєш, а я спробую вирватись звідси…»

Коли він одповз, Хмара витяг пістолет. Приставив до скроні. Холодний доторк зброї здався пекучим. Відчув, що йому тремтять руки. Зробити роковий порух пальцем виявилось нелегкою справою. Не вистачило мужності. Приставив пістолета до вуст. Зуби зацокотіли об сталь. Його лихоманило. Він не міг скарати себе. Жбурнув пістолет у кущі, звівся на повен зріст, здійнявши руки. Гримнула автоматна черга. Хмара сіпнувся і впав обличчям у землю. «Слимак!» — вилаявся Дикий, одповзаючи в глибінь чагарників. Пошкодував, що не прошив колишнього зверхника чергою ще в таборі.

У густих заростях він звівся на ноги і побіг. Біг навмання, сподіваючись на щасливий випадок, — пан чи пропав. Вскочив в осоку, що сягала йому плечей, відчув під ногами багно болота. Зупинився. Метнувся назад, де був твердий грунт острова. І раптом застиг на місці. Під кущем сидів не хто інший, як Павло Жигайло.

— То це ти привів їх? — поцілився «шмайсером» йому в груди.

— Ну я! — підвівся Жигайло, лихом пом'янувши лейтенанта, котрий не довірив йому зброї. — Я привів, щоб поквитатись з тобою! Стріляй!

— Ти знаєш вихід звідси? — несподівано миролюбно запитав Дикий.

— Може, й знаю, та не скажу! — з викликом мовив Жигайло.

— Дурень! — люто глянув на нього Митрофан. — Не бійся, я не мститимусь. Виведи мене, багато грошей маю… Не поскуплюся! Віддячу…

— Стріляй, чого торгуєшся? — озвався Жигайло. — Нікуди я не піду…

— Забудьмо все лихе, — благально мовив Митрофан. — Хто вони тобі? За що їм твоя сліпа служба? Чим вони тобі віддячать? Я щедро заплачу, я багатий… Через кордон перейдемо, заживемо, що ті пани…

— Стріляй, кажу! — підійшов Жигайло майже впритул.

— Отямся, Павле, — спробував зламати затятість колишнього бойовика Дикий, — хто вони тобі? Все одно тобі до кінця не віритимуть…

— Може, ти й правду кажеш, — буркнув Жигайло. — Бачиш, беззбройним лишили… Не довіряють!

— Отак би й зразу! — зрадів Дикий миролюбному тону. — Ходімо! Виберемось — золотом обсиплю з голови до ніг! У мене скарб більший од Жовтобрюхового…

— А де Тетеря? — спитав Жигайло.

— Десь тут, якщо живий ще… Пішли!

Але не встиг він зробити й двох кроків, зовсім повіривши несподіваній Жигайловій згоді, як Павло хижим стрибком кинувся на нього. Автомат вислизнув з рук Дикого. Зчепившись в живий клубок, вони покотились по траві. Поєдинок був нерівний. Ослаблий після лікарні, Жигайло відчув, що не зможе подолати дужого Митрофана. Ще мить — і тлустий бандит підімне його під себе. Тоді Жигайло схопив пригорщ болотяної твані і вліпив прямо в рот Дикого той гливкий кусень.

Бандит захарчав і ослаб. Жигайло миттю підхопився і одскочив до автомата.

— Тепер поквитаємось! — здійняв на Дикого зброю.

Митрофан підвівся, одпльовуючись. Пішов прямо на Жигайла.

— Думаєш, що я не шльопнув би тебе, якби мав хоч одного патрона? — хрипко гукнув і витяг з-за халяви ніж: — А ось тепер і приспів твій смертний час, сволото!

Жагайло натиснув на спусковий гачок. Автомат сухо клацнув.

— Руки вгору! — пролунало раптом із кущів. Звідти з'явились два прикордонники. Жигайло покірно здійняв руки, а Дикий метнувся в чагарник.

— Стій! — попередив втікача прикордонник і пустив над його головою чергу.

Дикий спіткнувся і впав. Коли підвівся, побачив перед собою два поцілених автомати і теж підняв у гору тремтливі руки.

— Марш до свого бандитського гурту! — наказав солдат. — Там уже чималенько таких назбиралось… Одна морока вичісувать вас, як паршивих комах…

— Я вас проводив сюди, — спробував пояснити Жигайло. — А цей ось, — кивнув у бік Митрофана Дикого, — дуже поважна персона… Комендант СБ Дикий…

— Розберемось! — мовив суворо прикордонник. — Про мене — ви всі тут дикі і скажені…

Більше двох годин прикордонники виловлювали в трав’яних заростях бандерівців, котрі сподівались якось приховатися чи вислизнути з оточення. В одному з вбитих бандити признали крайового провідника Хмару.

Максименко, прийнявши радіодонесення від командира оперативної групи міліції лейтенанта Басенка, почував себе вкрай пригніченим невтішною звісткою. Отже, Сокрути не виявлено. Загинув. Разом з дружиною…

На столі лежав виклик до міністерства. Максименко відчував, що тут не обійшлось без майора Марчука: наскаржився… Доведеться пояснювати.

Що ж, він готовий відповісти за всі прорахунки в роботі. Надто за несподіваний провал розвідника Сокрути. Але власному серцю, сумлінню своєму, що він пояснить, що відповість?

Загинув товариш. Давній фронтовий друг. Міг він його вберегти? Звичайно, міг. Треба було лише виявити більше твердості тоді, коли Тарас просив його дозволу на повернення до схрону Хмари. Слід було категорично заборонити. А Зіна? Чого так і не настояв, щоб вона повернулась додому? Нічого б тоді не відбулося лихого. Чого так злегковажив, не взявши до уваги ворожої підступності? Тепер їх немає. Загинув і розвідник Герасим Волошин. Хто винен? Авжеж, він, підполковник Максименко…

У двері стиха постукали:

— Дозвольте?

Максименко здригнувся, почувши той голос. Підхопився з-за столу.

На порозі стояв Тарас Сокрута.

Постріл Гелени Моравської

Рання осінь торкнула першою позолотою клени. На мокрій бруківці і асфальті ранками вже жовтіли різьблені листки — скупі телеграми близької осінньої непогоди.

Гелена поволі йшла бульваром, вдихаючи терпке повітря прохолодного ранку. Вона не любила осені. Особливо щемно відчувала вона за цієї пори, що старіє, що безповоротно лине час. Встоялось відчуття незатишності, лютої самотності, марно прожитих літ.

Минулої ночі вона не стулила очей. Чого тільки не передумала після відвідин старої циганки Магди! Та наворожила їй повний короб лиха і всіляких нещасть. Розуміла, що все те, що шелеснули зморщені вуста ворожки, — одна нісенітниця. Скільки вже зарікалася не зважати на теревені хитрої циганки! Але забувала про свій намір, ледве серце огортала якась неясна туга. І знову йшла до Магди, хоч передчувала, що та обов'язково напророкує їй напастей більше, ніж можна взагалі уявити собі. Це вже традиційно. Чи бачила Магда в її очах непідробний хвилинний жах і тішилась з того, чи здогадувалась, що й справді у неї немає ніякої певності в завтрашній днині, і лихим пророцтвом стверджувала це?

33
{"b":"564701","o":1}