Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Раптом Кан обернувся. Запущена з острова ракета повільно здіймалася в небо. Стало видно широку водяну гладінь і темну зубчасту смугу лісу, що звідусіль підходив до озера. Ракета полетіла вниз і згасла, не сягнувши води. Озеро знов оповила темрява.

— Старт? — запитав Кан.

— Так, зараз їх випускають.

— Вони заклякнуть, раніше ніж дістануться мети.

— Плавці в гумових костюмах, під якими тепла вовняна білизна. До того ж натреновані.

— Як вони знайдуть нас? — Кан недовірливо глянув на острів, від якого вони уже відпливли на значну відстань.

— Плавці знають наш курс. І в них є компаси.

— А скільки ми пройшли?

Абст нахилився до щитка з приладами, на мить увімкнув освітлення.

— Сім кабельтових, — сказав, вимикаючи двигун. — Мабуть, досить.

Абст пішов на бак, хвилину возився з якорем. Почувся сплеск, коротко прогримкотів ланцюг у клюзі, і все затихло. Кан глянув на світний циферблат годинника.

— Дві години і шість хвилин, — мовив він. — Плавці атакують катер десь між третьою годиною і пів на четверту.

— Цікаво, — Кан пожував губами, — дуже цікаво. А скільки у нас під кілем?

— Футів п'ятдесят, — відповів Абст, повернувшись на корму. — Тут не дуже глибоко.

— Цікаво, — повторив Кан, — від третьої до пів на четверту. І ці півгодини я маю пильно дивитися?

— Будьте якомога уважніші, дуже прошу. Інакше вони ошукають нас.

— І кожен, кого я побачу, закінчує гру? Ну, а якщо я гукну його, а він пірне, наче не чув?

— Ви можете стріляти.

— Що?..

— Ви можете стріляти в кожну підозрілу пляму на воді. Будь ласка, не церемоньтесь.

— Це серйозно?

— Цілком. — Абст знизав плечима. — Адже так буде, коли почнеться бойова робота. Їх спеціально попереджено.

Кан зареготав.

— Ну і спритний! — вигукнув він. — Ти ж добре знаєш, що я не ношу зброї!

Замість відповіді Абст поклав на кормове сидіння маленький чорний пістолет.

— Заряджений, — сказав він. — Патрон у стволі. І є запасна обойма.

Кан обірвав сміх. Він не сподівався, що Абст піде так далеко.

— Зрештою, ви даремно турбуєтесь за них, — сказав Абст. — Патрони будуть розстріляні марно.

Він узяв револьвер, витягнув і перевірив обойму, потім, відтягнувши затвор, упевнився, що патрон справді у стволі.

— Ну, а що коли я справді побачу когось із них, вистрілю і не схиблю? Ти ж знаєш, я вмію спостерігати, вмію і стріляти!

— В такому разі хай ремствують на себе. — Абст роздратовано кивнув головою. — Скоро рік, як я морочуся з ними. Я не шкодую зусиль, щоб зробити з них убивць, найдосвідченіших і неприступних. І якщо помилився, нехай вони вже тепер дістануть по заслузі. Що раніше, то краще!

— Оце вже ні! — Кан рішуче відсунув пістолет. — Не будьмо такими жорстокими. Я придумав інше. Дай-но відпорний гак… Отак. — Він, оцінюючи, зважив у руках довгу важку жердину із сталевим наконечником. — Мабуть, це буде цікавіше, еге ж?

Абст розсміявся, гідно оцінивши задум шефа.

Чекали. Катер нерухомо лежав на воді. В повітрі не відчувалося ані найменшого вітерця. Тиша стояла така, що виразно було чути, як далеко за лісом розлягалися розмірені глухі удари. Там, за багато кілометрів від озера, дизельний молот вбивав у землю довжелезні грубі колоди. Це будували огорожу концтабору для кількох тисяч чехів, яких от-от мали пригнати зі сходу.

— Шеф, — сказав Абст, прислухаючись до далеких ударів, — можна дістати дюжину чеських водолазів?

— Навіщо тобі чехи? Це вороги, які не погодяться добровільно йти під воду. А примусиш, вони при першій же нагоді зрадять тебе, перейдуть до ворога.

— І все-таки я хотів би мати кількох чехів!

Біля борту почувся сплеск: велика риба, вистрибнувши з води, плеснула хвостом і знову пішла вглибину.

— Послухай, — мовив Кан, дивлячись на малюсіньку воронку, що лишилася там, де риба ковзнула під воду. — Послухай, Абст, від острова до катера вони пройдуть на глибині?

— Не обов'язково. Плавці можуть діяти на власний розсуд. Головне, щоб їх не виявили.

Настала пауза.

Здавалося, Абст і його шеф дрімають. Тим часом місяць посунувся далеко вперед до обрію. Хмари навколо нього розсіювалися. Стало світліше. Озеро затягнуло серпанком. Низько над катером прошелестіла зграйка качок. Легенько подув вітерець — ознака того, що надходить світанок.

Кан позіхнув, підніс до заспаних очей руку з годинником. І — завмер. Щось примусило його нашорошити вуха. Ось він обережно підсунув до себе підпорний гак, підняв його, перехилив через борт, підвівся.

— Де? — самими губами запитав Абст.

Кан підборіддям вказував на темну грудочку, що майже непомітно гойдалася поблизу катера.

— Бити? — Він націлив жердину, випростався, нахилився до борту. — Я його виразно бачу.

Абст не відповів, даючи шефові свободу дій.

Кан міцніше уперся ногами в ґратчастий поміст катера і з усіх сил ткнув жердиною в підозрілий предмет. Почувся сплеск, жердина глибоко пішла під воду, і Кап, втративши рівновагу, мало не впав за борт. Абст устиг схопити його і відтягнув назад. Удвох вони втягли жердину на судно. Гак було увінчано великим жмутком водоростей.

— Осічка, шеф! І знову чекання.

Ще двічі хапався Кан за жердину і щосили занурював її у воду, намагаючись влучити в невидимого плавця, і обидва рази безрезультатно. У першому випадку це була напівзатонула трухлява колода, і наконечник глибоко проштрикнув деревину, у другому маленький шматок очеретяної циновки.

— Дурниця! — роздратовано сказав він, витягаючи жердину. — Дурниця, Артуре, їх тут нема.

— Ви певні?

— Цілком. Вони збилися з курсу й повернули назад, або плавають навколо, не ризикуючи наблизитись… Ого, що це? — гукнув Кан, нахиляючись до кільсону[13]… — Поглянь, теча в катері!

В центрі кормового настилу прямо з-під ноги розвідника бив короткий водяний струмінь.

— А ось ще фонтанчик, — спокійно сказав Абст, освітлюючи настил ліхтариком. — Гляньте сюди. Ось він, трохи праворуч.

Кан побачив і другий струмінь.

— Дозвольте забити? — спитав Абст, порпаючись у ящику з інструментом. — Сподіваюсь, пробоїни зафіксовано?

Відповіді не було. Та Абст і не ждав її. Він витягнув чіпи, молоток і спритно позабивав отвори в днищі судна.

— Звичайно, діючи під дном ворожого корабля, плавці не свердлитимуть у ньому дірки, — сказав Абст, закінчивши роботу й випроставшись. — Вони підвісять заряди й ввімкнуть підривні механізми. Але, певна річ, я не міг дозволити їм мінувати наш катер. Тому бідолахам довелося взяти з собою свердла і добре таки попрацювати під кілем. Це цілком безпечно — я знав, на що вони здатні, тому мушкель[14] і чіпи заготував ще на березі. Словом, це був експеримент, і, мені здається, вдалий.

Кан мовчав.

— Та, боюсь, плавці не обмежаться тільки цим, — вів далі Абст. — Зараз ми піднімемо якір і подивимося, чи не втнули вони ще чогось.

І він пішов на бак.

Невдовзі звідти долинув грюкіт якірного ланцюга. Катер здригнувся і рушив уперед.

— Якір піднято й покладено на палубу, — доповів Абст, повернувшись і ставши біля штурвалу. — Тепер запустимо мотор.

Кана не здивувало б, якби зараз трапилося щось із двигуном чи з гвинтом. Та ні, Абст увімкнув стартер, мотор запрацював, і катер поплив.

— Слава Всевишньому, все гаразд! — промовив Абст, зітхнувши. — епер кермо право на борт, і за чверть години ми вдома… Боже спаси і помилуй! — вигукнув він, розгублено крутячи штурвал. — Гляньте, що вони наробили. Подумати тільки, катер не слухається керма!

Абст не брехав. Кан бачив: штурвал повернуто праворуч, але за кормою, як і раніше, лягає прямий, наче лінійка, слід. Ніби керма й не чіпали!

Абст вимкнув мотор, залишив штурвал і, обернувшись до шефа, розвів руками, немов запрошував його бути свідком пригоди.

— Ну-ну, — пробурмотів спантеличений Кан, — годі жартувати! Спритно ж ти все влаштував!

вернуться

13

Кільсон — брус на зразок кіля, але всередині судна.

вернуться

14

Мушкель — дерев'яний молоток з короткою ручкою; застосовується для такелажних робіт (морськ.).

8
{"b":"549359","o":1}