Біля пасма з'явилися люди. Великий групер втупився випуклим оком у чужинців, засовав плавцями, обережно відсунувся. Із скельної щілини виволокла своє гадюче тіло мурена, постежила за ними, вищирила отруйні зуби і знову ковзнула до нори.

А ті пливуть далі. Їх двоє. Ноги в ластах звиваються, наче щупальця, руки витягнуто над головою. Ще недавно Пелла тримав перед очима компас, щоб точно йти по курсу. Тепер потреби в ньому нема — ціль знайдено. Підводний човен, один з трьох, що згадувався в радіограмі, лежить на дні, напівсхований у гущавині бурих водоростей, немовби спеціально зарився в них.

Карцов і Пелла зупиняються — заряди, які вони буксирували, опускаються і повисають на лінях.

Рухом руки Пелла кличе товариша. Зблизившись головами, вони ширяють у прозорій воді. Пелла вказує на великі циліндри — ними заставлено палубу човна. Чотири циліндри перед рубкою, по два в ряд. Стільки ж у кормовій частині підводного човна. Пелла жестами пояснює: в циліндрах торпеди; підійшовши до ворожого порту, човен лягає на грунт і випускає плавців; ті відкривають кришки циліндрів, витягають торпеди….

Карцов киває — він усе зрозумів.

Знову скоромовка жестів. Італієць просить, щоб Карцов лишився на місці й спостерігав — мало що може скоїтися. Він, Пелла, підвісить заряд, увімкне годинниковий механізм детонатора. На це піде небагато часу, і вони почнуть шукати нову ціль.

Карцов згоден. Повільно опускаючись у водорості, він стежить за товаришем, що продовжує путь.

Тиша, спокій.

Човен немов мертвий. Вимкнено навіть машинки для очищення повітря. Це зрозуміло — субмарина на невеликій глибині, її можна виявити приладами з корабля, що проходитиме поблизу, а виявивши — закидати бомбами.

Тиша. Спокій. Тільки іноді клацають клапани в Карцовому респіраторі — клапан вдиху різкіше, клапан видиху — слабкіше.

Де ж Пелла?

Карцов розсовує водорості і ривком мчить уперед.

Він побачив: з поверхні моря на човен пікірує людина. Невідомий у респіраторі. Ось він підніс руку до пояса, вихопив ніж.

Карцов з усіх сил працює ластами. Його жене страх за товариша, жене лють, шал, бо в атакуючому він упізнав Артура Абста.

Вони швидко пливуть до однієї точки.

Їхні шляхи перетнуться за метр од італійця. Той, ні про що не підозрюючи, прикріплює до човна вибухівку.

Вороги ось-ось зштовхнуться. Абст уже біля Пелли, підняв руку з ножем. Карцов атакує його і відганяє. Чи встиг Абст ударити італійця? Здається, ні…

Плавці кружляють у воді, не ризикуючи зблизитися. Вони знають: для перемоги потрібен тільки один удар. Той, хто схибить, загине.

Поступово Карцов відтісняє Абста од човна. Треба виграти час. Пелла закріпить міну, ввімкне годинниковий механізм детонатора і прийде на допомогу. Вдвох вони легко подужають ворога.

Карцов і Абст пливуть усе далі, помалу підіймаючись до поверхні.

Пелла дивиться їм услід. Дивиться все важче — навколо каламутнішає, наче з дна піднявся мул. Та Пелла знає: це не мул, це кров. Він лежить на носовому горизонтальному кермі човна. Якщо він ворушиться, кров з рани в боці юшить дужче. З кров'ю втрачаються сили. Їх у Пелли так мало, що навряд чи йому вдасться закріпити підводний заряд.

Що ж робити? Випливати?

Це легко — варто скинути вантажі на поясі, і його вже ніщо не втримає під водою. Він полине туди, де повітря й сонце, де друг, допомога якого так потрібна! Та Пелла вирішив: він закріпить міну й приведе в дію механізм детонатора.

Переборюючи біль, італієць перевертається на живіт, намагається підтягнути лінь із зарядом. Зусилля втомило.

В голові наморочиться, ось-ось він знепритомніє. І лінь вислизає з пальців.

Ще спроба, і знову невдача.

Віддихавшись, Пелла озирається. Кругом пусто. Тільки мурена випливла з-за скелі й, уткнувшись носом у пісок, звивається товстим слизьким тілом.

Сил дедалі менше. Про лінь Пелла вже не думає. Вихід один: він запустить годинниковий механізм міни і спливе, лишивши її біля човна. Він сподівається, що найближчим часом човен не рушить з місця.

Міни внизу, в піску. Пелла сповзає з керма і планірує до них. Ось він ліг на грунт, береться за механізм детонатора.

І раптом сильний удар. Якби Пелла був на поверхні моря, він би побачив: розкидавши верхівку конічної скелі, в небо вихопився вогняний стовп, скеля, хитнувшись, впала у воду.

Пелла зрозумів усе. Адже він сам угвинтив у торпеду детонатор миттєвої дії. Вибуху однієї торпеди було досить, щоб детонували інші, які лежали поруч, на стелажах.

Сила вибуху шпурляє італійця на борт човна. Скельця шолома тріснули. До лиця просочується вода.

В човні забігали, загомоніли. Він здригнувся, грунт під ним зарипів.

Пеллі недобре. Він задихається. В шоломі повно води.

Він здирає шолом.

Невиразно видно сірий, у заклепках борт субмарини, що пропливає поблизу. Де ж міна?

Руки нишпорять у піску. Намацали, обхопили снаряд. Міну притиснуто до грудей. Пелла, як сліпий, оббігає її пальцями.

Ось він, детонатор!

— Нуль… — шепоче Пелла.

І ривком повертає лімб.

Човен підкидає, кренить. З пробоїною в борту він опускається в киплячу каламуть.

Мчать угору волоті водоростей, бульбашки повітря та соляру, спливає, кружляючи, розчавлена мурена.

А осторонь Карцов б'ється з Абстом. Перший вибух не завдав їм шкоди — удар було ослаблено відстанню. Та ось висадив свою міну Пелла. Карцова боляче штовхнуло в груди, заклало вуха. Повітряний мішок респіратора тріснув, до легень увірвалась вода. Ледве живий, він зірвав шолом, скинув пояс з вантажами і виринув на поверхню.

В грудях — сильний біль. У роті відчувається смак крові.

Де ж Абст?

Карцов занурює голову у воду, напружено вдивляється в синю темінь.

Там усе затягло серпанком. Проте далеко в глибині, поблизу дна, ледве видно силует людини.

Абст загинув?..

Ні, ворушиться. Отже, живий, і респіратор його справний.

А Карцов без дихального апарата, загубив ніж, беззахисний.

Ось Абст засовав ластами, трохи сплив. Тепер він точно під Карцовим. Закинув голову й дивиться на нього.

Він може напасти у будь-яку секунду, та бариться. Чому?

Вичікує, щоб ворог підняв голову, дихаючи. Цієї миті Абст і потягне його під воду.

Карцов повинен атакувати. Атакувати всупереч логіці, котра вимагає виманити ворога з глибини, щоб битися за однакових умов. Абст не жде нападу. Несподіваність — єдина перевага Карцова.

І він пірнає.

Так, Абст навіть не ухилився — тільки встиг простягнути назустріч руку з ножем. Удар влучив Карцову в стегно. Наступної секунди він смикнув Абста за руку. Ніж випав. І тут же Абст дістав міцний удар в горло.

Ще удар, ще!.. Рятуючись від ударів, Абст ногами відбиває ворога, тягне на глибину.

Люта, беззвучна боротьба у водяній товщі. Абст слабшає. Його ноги розтискаються, він сповзає по тілу Карцова.

Зібравши всі сили, Карцов робить останній удар — зверху, двома кулаками.

Треба добити ворога, та Карцов задихається. Відштовхнувшись од нерухомого тіла ворога, він мчить до поверхні.

Сонце. Спокійне море.

Карцов лежить на воді, жадібно дихаючи. При кожному вдихові біль впинається в ребра, при видиху на губах з'являється кров. Певно, дуже пошкоджено легені.

Віддихавшись, він оглядає обрій. Навколо тільки вода.

Завалившись, скеля поховала плавців.

Там же, на дні, під кам'яними брилами, спочиває Марта.

І італійський моряк Джорджо Пелла, людина з мужнім серцем, уже не підніметься з глибини… Сльози душать Карцова.

Востаннє дивиться він туди, де глибоко під водою похована Марта Рішер.

На півночі, за обрієм, — база союзників. Він повертає на південь. Він знову сам в океані.