— Єсть!

Ной натиснув на кнопку під столиком. За мить у кабінеті з’явився Каїн, син Каїна Ламех, що обіймав посаду начальника оперативної групи херувимів, начальник відділу особливого допиту Хам і начальник групи нагляду за виконанням правил «Символу віри» Іуда. Ще не встигли всі виструнчитись, як лампочка знову тривожно заблимала.

Клацнула кнопка.

— Я Херувим П’ятий. Душа суб’єкта Маслини не нашого «Символу віри». У голові в нього думки не нашого стандарту, а свої власні.

— Чули?! — кивнув Ной у бік гучномовця. Й відразу ж наказав Херувиму П’ятому: — Не спускати ока! Шлю підмогу!

Херувим П’ятий був не хто інший, як праведник Ісаак. Ще немовлям батько хотів зарізати його й засмажити богу на обід. Батькову помилку син виправив. Ісаак вчинив за правилом: «Не продав ти мене, отче, то сам продамся». Він себе не різав і не смажив. Він віддався богу живцем з усіма потрухами й своїм чудовим нюхом. На рахунку Херувима П’ятого було понад триста душ. Ще задовго до винайдення портативних магнітофонів та апаратів для читання думок і почуттів цей агент своїм нюхом безпомилково встановлював, де грішник, а де праведник. Він міг цілими ночами просиджувати в громадському туалеті, щоб підслухати хоч одне богу не вгодне слово й цим всевишньому вгодити. Він цілими тижнями тримав ухо на телефонній трубці, а потім слово в слово відтворював розмову двох абонентів. А одного разу для безпеки господа свого поправ навіть святий «Ісход» — конституцію небесну. Поправ пункт глави, що гласила: «Не свідчи ложно на ближнього твоєго». Поправ і інший пункт: «Не бажай дому ближнього твого, жінки ближнього твого…» Поправ, бо вже дуже отой «дім ближнього» очі чесному праведникові муляв.

Тож Херувим П’ятий стояв на вавілонській торговиці, за кілька метрів від суб’єкта Маслини й думав:

— Візьму я його, сучого сина, руками власними і єдиними. Тоді ні славу, ні грошей ділити не доведеться. А то ти ходи, полюй, а вони на готове…

Суб’єкт Маслина саме обтирав полою сірячини свого довгого й горбатого носа. До нього підійшла грудаста молодиця. Стала торгувати маслинами. Суб’єкт Маслина був молодий і червонопикий. Херувим П’ятий усе розрахував, усе врахував. У ту мить, коли повні груди молодиці, що випиналися з декольтованої сукні на волю, засліпили Маслині обидва ока, Херувим П’ятий вихопив револьвера:

— Р-руки вгору! Ви арештовані!

Суб’єкт Маслина не встиг відірвати свого погляду від грудей молодиці, як та вихопила мініатюрний браунінг і тицьнула йому прямо під ніс.

Ніхто на всій вавілонській торговиці не підозрював, що скромна перекупка дріжджів Нюра — позаштатний агент Чистилища.

У кабінеті спецдопиту, де стіни мають вуха, а меблі — очі, де ніяк не втямиш, де двері, а де шафа, за масивним столом сидів Хам. У куточку, на стільці, прибитому до підлоги, — Маслина.

Хам стукнув кулаком по столу:

— Ну, розтуди бога твого й матінку його! Ти будеш говорити?!

Маслина знітився:

— Що? Я вже все сказав. Я звичайний торговець маслинами.

— Ні! Ти скажи, чого в голові твоїй баранячій думки такі блукають?

— Які?

— Ну, не такі, як у мене, не такі, як в інших, а свої?..

Маслина переконливо:

— Бо в мене ж голова своя власна. Тому й думки в ній свої…

Хам вибухнув гнівом. Знову вдарив кулачиськом по столу:

— Мовчати! Богохульнику… А чи знаєш, що ти єдиний ідіот, єдина істота в нас інакомисляща? Чи знаєш ти, що в нас усі мислять так, як богу Ягве угодно?! І душі всі клоняться до нього?

— Не знаю, — промимрив Маслина. — Я й бога такого не знаю. Душа моя поклоняється богу Ваалу…

— Що-о-о? Ва-а-лу? Та як ти смієш, гнидо патлата, богохулити?! Та я з тебе душу витрясу! — Хам підійшов до Маслини, вхопив його за патли й почав трясти, ніби справді намагався витрясти душу. Потім наблизився до стіни. Тицьнув на виписку з небесної конституції «Ісходу»: — Читай, вилупку! Отой перший пункт читай! Це для кого написано? «Да не буде у тебе інших богів перед лицем моїм…»

Маслина почав затинатись:

— Але ж у мене й нема інших, крім Ваала.

— Ва-а-ла?! — зневажливо обірвав Хам. — А чому душа твоя поклоняється якомусь Ваалу, а не богу Ягве?

— Бо дід мій поклонявся Ваалу, батько поклонявся Ваалу, і я йому поклоняюсь… Це наші традиції…

— Ах, традиції! — передражнив Хам, — і ти їм поклоняєшся. А прочитай оцей пункт знову: «Не роби собі кумира на землі, не поклоняйся йому, бо я, Бог-ревнитель, караю дітей за вину батьків. До четвертого коліна включно». Вкумекав?! Тепер я твою душу таки вимотаю й запроторю в пекельну геєну огненну.

Маслина затремтів увесь. Лице його вкрив густий піт. Очі посоловіли.

— Вмикайте оту машинерію, — кивнув на магнітофон. — Я розповім усю правду.

Хам засіяв од радості.

— Ця не працює. Тут ввімкнуті й без того. Паняй!

— Я справді торговець маслинами. Спекулянт себто. Купую їх в одному місті, а перепродую в іншому. І до вас я приїхав з контрабандою.

— Як це так «до вас?» — здивувався Хам. — А ти чий?

— Ну, я… з Содома, з Гоморри… Чули такі міста? В джунглях вони, за Жовтим морем. Там у нас усі поклоняються Ваалу…

— Стривай, стривай! — обірвав його Хам. — З Содома, з Гоморри, кажеш? Це з тих міст, які відмовилися визнати господа Ягве всемогучим і єдиним владикою своїм? Ясно… Так ти ханаанець… — Хам натиснув на кнопку під столом. З-під землі виросли два гевали-херувими.

— У спецкамеру! До особливого розпорядження! — кинув Хам і зняв телефонну трубку.

Ной нервово ходив по кабінету. Нервово гриз нігтя великого пальця. Нервово думав: «Сучий син цей Маслина. Категорично відмовився нам служити».

Блимнула лампочка. Клацнула кнопка.

— Я Херувим Тринадцятий. Перебуваю в духовній семінарії. Добився небувалих успіхів: семінаристи стежать один за одним, один одного бояться, як чорт ладана, один одному не довіряють… Пильність і безпеку поставлено на небувалий рівень. Ніхто не скликає ніяких зборів, крім офіційних, не проводить вечорів, які не присвячені богові Ягве. Навіть про футбол дискутують найбільше в компанії трьох…

— Молодець! — сухо кинув Ной і натиснув на кнопку.

Дзенькнув телефон. Ной зняв трубку.

— Куди відправити тих сорок вісім душ, що приречені бути в Пеклі? — питав пискливий тенорок.

— Я, здається, говорив про це сто разів: усі душі, засуджені на вічну геєну огненну, відправляти спочатку в холодильник. Хай відчують різницю температур, коли не відчували різниці між гріхопадінням і праведністю.

Ной став у куток. Знову почав нервово гризти великого пальця. За сірим вікном протікала вісімсот сорокова сіра безсонна Ноєва ніч. Раптом начальник Чистилища ляснув себе долонею по лисині.

— Ура! Здається, є ідейка!..

Підійшов до пульта. Натиснув на кнопку. Гавкнули двері. Перед Ноєм постав Хам, Каїн і начальник групи нагляду Іуда.

— Сідайте! — вказав Ной на стільці. — Поговоримо.

Стільці скрипнули.

— Як Маслина? — звернувся до Хама.

— Категорично! Каже: «Хай я зварюся в пекельній смолі, а віри предків своїх не зраджу. І побратимів своїх не запродам».

— Мда-а! Видно, Ваал там твердо на ногах тримається. Нічого. Скоро ці ноги в колінах підкосяться, — сказав упевнено Ной, опустився в крісло й вів по-діловому: — Якщо Маслина — спекулянт і контрабандист — відмовився стати нашим агентом, то сподіватись на інших не так просто. А Маслину ми все ж таки використаємо… На, Іудо, — Ной простягнув Іуді аркуш паперу, — прочитай вголос.

Іуда взяв аркуш, відкашлявся:

— «Переважна більшість жителів Содома і Гоморри ненавидить бога Ваала і прагне потрапити під десницю бога Ягве. Вони розуміють, що тільки Ягве найсправедливіший, найлюдяніший бог. Тільки Ягве принесе їм щастя. Але вони знають жорстокість Ваала і його мстивий характер. Вони мусять мовчати. Жителі Содома й Гоморри знають і про те, що ці два міста споконвіку були невіддільні від царства Ягве. Вони знову прагнуть цього. Вони з нетерпінням чекають тої хвилини, коли господь Ягве задушить ненависного Ваала і знову візьме Содом і Гоморру під свою божу ласку».