— Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?

— Вона не живе… Вона в гуртожитку…

— Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…

Галапочка перебиває:

— З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.

— Нічого не розумію: з яким директором?

— Зоопарку…

Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:

— Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…

Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:

— Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…

Офіцер продовжує розмову по телефону:

— Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…

Галапочка сіпається:

— От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…

Черговий кладе трубку на вильчата:

— Значить, крутите, громадянине Галапочка. Доведеться передати вашу справу в обехеес…

На фасаді будинку вивіска: «РАЙВІДДІЛ ВНУТРІШНІХ СПРАВ». Довгий коридор. Оббиті чорним дерматином двері. На одних табличка: «Інспектор П. І. Теличка».

Інтер’єр кабінету. За столом — молодий, кучерявий лейтенант міліції. Пильно вивчає якісь документи.

Дзвонить телефон. Лейтенант знімає трубку:

— Теличка слухає! Хто говорить? Слухай, чоловіче, не мороч мені голову. Кінь — це транспортний засіб. А транспортом займається автоінспекція… Слухай, у мене і так до біса мороки. От поставили на штрафний майданчик і тримайте. Нема сіна? Годуйте макаронами. А в нас що, своя конюшня є? Віддайте хазяїну. Не знати чий? Спитайте злодія…

До кабінету входить капітан.

Теличка в трубку:

— Слухай, Бабенко, мені ніколи. У мене по вуха інших клопотів. І йди ти зі своїм конем знаєш куди???

Капітан насторожився:

— Хто це? Що за кінь?

Теличка відірвав трубку від рота:

— Бабенко з автоінспеції. Каже, впіймали якогось злодія, що вкрав коня.

Капітан простягає руку до трубки:

— Капітан Затірка. Що за кінь там у вас? Де? А злодій? У витверезнику? Запевняє, що кінь його? А ти чекав, що він скаже: «Кінь крадений»? Якої масті? Гнідий? З білими копитами? І зірочкою на лобі? Слава Богу! Кажу: слава Богу! Тут один бородатий мені з шиї не злазить, щоб я шукав його коня. Що? Цей також бородатий? Художник? Нічого не розумію. Його кінь. Ха-ха-ха! Що вкрав у зоопарку? Бабенко, я тебе прошу: заберіть ви з витверезника цього Галапочку, посадіть на коня і відвезіть додому. Негайно. Поки кінь знову не пропав… Щоб вивчив правила вуличного руху і здав на права. Це вже ви його зобов’язуйте, це по вашій лінії.

…Фасад будинку. Вивіска: «ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР». У невеличкому коридорі перед дверима з табличкою «ПСИХІАТР» зібралася черга. Майже самі чоловіки. На стінах плакати: «ТИША ЛІКУЄ», «НІЩО ТАК ДОРОГО НЕ ЦІНИТЬСЯ, ЯК ВВІЧЛИВІСТЬ». Крізь відчинену кватирку сюди вривається несамовите гудіння генератора і калатання пневматичних молотків. Відвідувачі скоса поглядають на відчинену кватирку. Нараз сивий, круглий, як бочка, вибухає обуренням:

— Хоча б хтось здогадався зачинити кватирку!

Генератор так гуде і молоти так торохтять, що його слова ледве чути.

— Що кажете? — перепитав його худорлявий з неспокійними очима.

— Кажу: хоча б якесь дрантя здогадалося зачинити кватирку…

Худорлявий з неспокійними очима зміряв «бочку» з ніг до голови. Відійшов, хвилину постояв. Подумав. Тоді на весь голос:

— Сам ти дрантя!

Присутні здивовано подивились на нього. Тоді перекинули погляд на товстого.

— А ти знаєш хто? — пішов у наступ товстий. — Ти щелкопйор! Тутанхамон!

З неспокійними очима засіпався:

— Ви чули, люди? Ви чули? Ви — свідки. Оте пузате мурло обізвало мене тутанхамоном. Сам ти тутанхамон! Морду наїв, як бирюк.

— А ти доходяга. От-от копита відкинеш…

У цю хвилинку в дверях з’явився Галапочка. Присутні глянули на його бороду й замовкли.

Галапочка підозріливо оглянув чергу. Кинув поглядом по лиці кожного відвідувача. Відійшов подалі від черги. Став збоку. Тоном абсолютної зверхності спитав:

— А де тут видають довідки на курси водіїв? — Слова «на курси водіїв» Галапочка особливо підкреслив.

— Тут усі на курси водіїв, — таким же тоном відповів Галапочці чоловік, що стояв у хвості черги. — Ставайте в чергу.

Галапочка мовчки притулився у хвості. Всі пильно вивчають його бороду…

Кабінет психіатра. Настіж розчинене вікно у двір. В нього вривається шум генератора та пневматичних молотків. Кругленький, прилизаний, наче вилитий, лисуватий психіатр дожовує бутерброд. Ліве око в нього час від часу сіпається. Посмикується ліве плече.

— Слідуючий! — гукнув у двері психіатр.

Відчиняються двері. Входить Галапочка.

— Добрий день! Мені потрібна довідка, що я того…

— Чого? — сіпнулося око в лікаря.

— Ну, як там у вас їх пишуть?

— На що скаржитесь? — насторожився лікар.

— Ні на що я не скаржусь.

— Тоді чого ви прийшли?

— Я ж вам кажу: мені потрібна довідка, що я… Чорт його знає…

— Громадянине, ви, очевидно, помилилися адресою. Тут не контора, а психдиспансер.

— Не знаю. Мене послали сюди.

Лікар пильно дивиться на Галапочку. Око в нього почало сіпатися частіше. Частіше почало підсмикуватися плече.

— Хто вас послав сюди?

— Ну… З автоінспекції…

— Так би й сказали, — зрадів лікар. — Вам потрібна довідка, засвідчення, що ви не перебуваєте на обліку в психдиспансері.

— Мабуть, що воно, — зрадів Галапочка.

— Ви хочете поступити на курси водіїв автомобіля?

— Так, так. Тобто майже так, — відповів Галапочка.

— Сідайте, — вказав на стілець психіатр. — Де проживаєте?

Галапочка сів.

— Індустріальна, двадцять три, квартира п’ятдесят три.

— Знаєте, зараз з тими автомобілями пошесть, — сказав лікар, перегортаючи картотеку. — Сьогодні вісімдесят чоловік приходили за довідками… Всі хочуть їздити… У вас яка машина?

— У мене кінь, — пожвавішав Галапочка.

— Люблю гумористів, — зауважив лікар. — До речі, ось ви жартуєте. А насправді кінь — це прекрасний вид транспорту! Ви мені вибачте, але я вважаю, що сідають в автомобілі люди, які не дуже критично мислять.

Галапочка зовсім посміливішав:

— Докторе, я повністю з вами погоджуюся. Я ненавиджу автомобілі і тих, хто за ними ганяється.

— Чого ж ви тоді його придбали?

— Я не придбав і не збираюся. У мене справді кінь. Не вірите — ось подивіться.

Встає, підходить до вікна. Психіатр також підходить до вікна.

У дворі, прив’язаний за повід до тополі, під сідлом стоїть Дракон.

Око в доктора нервово засіпалося. Підсмикується плече. Він відійшов від Галапочки. Зміряв його підозріливим поглядом. Зосередився на бороді. Тоді знову підійшов до вікна. Виглянув у нього. Помацав себе долонею за лоба.

— Бачите, — пояснив Галапочка, — автоінспекція придирається. Коли їду проїжджою частиною, кажуть: «Транспортний засіб. Особа, що ним управляє, обов’язково мусить мати на це право». Коли веду коня по тротуару, кажуть: «Не можна. Тротуар не для транспорту, а для пішоходів». І я, маючи коня, не можу ні їздити на ньому, ні ходити з ним…

Лікар ніби не чує слів Галапочки. Вперто шукає у картотеці.

— Як, ви сказали, ваше прізвище?

— Галапочка. Галапочка Робінзон Іванович.

Почувши ім’я «Робінзон», лікар ще більше насторожився. Тоді лагідно спитав:

— Як, Робінзон? А може, Робінзон Крузо?

— Ні, Робінзон Галапочка.

— Нічого, нічого. Може бути і Галапочка… Сядьте, будь ласка, на отой стілець.

Галапочка пересідає навпроти лікаря. Той пильно дивиться йому в очі.