Калеб обіцяв хлопцям сходити на єнота, тож вони з нетерпінням чекали на цю подію. Через два дні, щойно сонце сіло, хлопці пішли до старого мисливця, аби нагадати йому про полювання. Була страшенна задуха, але Ян чомусь вирішив, що це ідеальна погода для ловів.

Калеб усміхнувся на їхнє запевнення, що вони обрали «прохолодний вечір», та зрештою погодився йти на полювання сьогодні, тільки трохи пізніше.

– Що ж, сідайте, в ногах правди нема, – сказав він, бачачи, що хлопці вже готові рвонути на полювання. – Ще рано – єноти виходять через три-чотири години по заході сонця.

Старий мисливець сидів і попихкував люлькою, коли Сем марно силкувався потоваришувати з його собакою Турком. Ян тим часом взявся перемальовувати пташині крила, що висіли на стіні, а Гай вкотре почав вихвалятися своїми успіхами у полюванні на оленів та бабаків і креслив плани, як він поцілить в єнота.

Ян переконав Калеба вирушити не пізніше дев’ятої вечора, адже до місця полювання йти близько години. Калеб, за порадою Гая, прихопив маленьку сокиру.

Вони гукнули Турка і вийшли на дорогу, потім слідом за Семом перелізли через огорожу, перетнули картопляне поле й зупинилися біля посіву кукурудзи на березі потічка.

– Вперед, Турку! Шукай, шукай!

Товариство влаштувалося на межі, чекаючи що робитиме далі Турок. Цей пес славився дивакуватою поведінкою: полював, коли здумає й на кого здумає. Калеб міг привести його на місце, де водяться єноти, але не міг примусити впіймати єнота, якщо у пса не було такого бажання.

Мисливець наказав хлопчикам сидіти тихо. Вони принишкли й спостерігали за Турком. А той вимахував хвостом і важко сопів.

Собака зник у кукурудзяному бадиллі, мисливці напружено чекали. Незабаром його геть не стало видно й чутно. Через кілька хвилин, які видались юним мисливцям нескінченними годинами, з протилежного кінця поля долинув писк, а потім гавкіт Турка. Ян сіпнувся.

– Підняв звіра, – прошепотів Сем.

– Це я його перший почув, – пискнув Гай.

Ян вже було схопився, щоб побігти за собакою, – він не раз бачив, як мисливці зривались із місця на гавкіт собак, – та Калеб зупинив його.

– Не квапся – рано ще. Я не знаю напевне, що там таке.

Калеб добре знав свого собаку, тож за інтонацією його гавкоту міг визначити, якого звіра той унюхав. Усі довго й терпляче чекали, але собака більше не подавав голосу. Нарешті Турок повернувся та ліг біля Калеба.

– Іди, Турку, жени його!

Собака й вухом не повів.

– Іди, кажу! – старий мисливець хльоснув Турка прутиком. Той навіть не поворухнувся.

– Містере Кларку, як пояснити його поведінку? – запитав Ян.

– Може, на щось наколовся. Не знаю. Та мені зрозуміло одне: сьогодні ми єнота не дочекаємось. Ми рано вийшли, й собаці дуже жарко – бачте, як хекає.

– А давайте перейдемо річку. Там ліс Бойля, – запропонував Дятел, – а раптом нам пощастить.

– А як ви визначаєте звіра за собачим гавкотом? – запитав Ян.

– Ти також зможеш визначити, якщо будеш добре знати місцевість, дичину та собаку. Усі собаки різні за характером, але якщо ти навчишся розуміти свого пса, то він навчить тебе розбиратися в слідах.

Вони пройшли по руслу пересохлої річки й опинились на Бернсовому полі. Проминувши поле, мисливці опинились у пралісі. Турок відстав від гурту ще біля річки й безтурботно пустував у багнюці. Мисливців пес наздогнав на просіці – мокрий, але страшенно щасливий.

– Вперед, Турку!

Вони знову посідали й приготувались до тривалого очікування, яке, втім, виявилось нетривалим. Пес покружляв на місці, пустив носа по вітру й заскавулів.

– Чуєте? На цей раз він щось знайшов, – прошепотів Калеб. – Треба почекати.

Турок гавкнув і стрімголов кинувся обнюхувати дерева, подеколи видаючи короткий гавкіт. Стало зрозуміло, що він петляє по лісу. Та ось гавкіт став долинати з одного місця. Мисливці підійшли туди й побачили, що Турок вигрібає лапами яму під деревом з голосним гавкотом.

– Ет, – розчаровано протягнув Калеб, – сірий кролик. Міг би й раніше здогадатися: Турок петляв і не загнав звіра на дерево.

Мисливці рушили далі лісом у пошуках нових пригод.

– Там, за кущами на болітці, єноти полюють на жаб, – сказав Сем.

Собака знову побіг уздовж болота. На вологому березі Турка щось зацікавило – він загарчав, а потім загавкав. Усі одразу ж зрозуміли, що він натрапив на слід.

Собака весь час гавкав і вже не петляв, як раніше, а гнав дичину.

– Так прямо біжить тільки лисиця. І собака гавкає так тільки на лисицю, – сказав старий мисливець.

Захеканий Турок повернувся за півгодини й одразу ж кинувся у воду.

– Після такого шуму всі звірі поховалися, – сказав Калеб. – Та можна ще спробувати з того боку загати.

Турок пробував узяти слід, але зрештою вдався в розпуку й улігся біля ніг господаря.

Мисливці попрямували до табору. З’явився місяць у небі й освітив усе довкола.

Мисливці перебрели річку трохи нижче хатини старої Невіль. Щойно вони опинились на старій просіці, як Турок почав, до чогось принюхуватись, метнувся в один бік, потім в другий і з гавкотом побіг до води. Гавкав він точнісінько так, як і на лисицю, але звір, очевидно, петляв і нарешті слід його обірвався.

– На кого він так гавкає? – запитав Сем у Калеба.

– Не знаю, – відповів Калеб.

– Може, лисиця? – запитав Ян.

Собака знову загавкав, перервавши розмову мисливців.

– Це єнот або кішка, – сказав Калеб. – Хто ще лазитиме по огорожі вночі?

У місячному світлі мисливці добре бачили Турка, який заливався гавкотом. Вони йшли вниз по струмку.

– Це єнот! – промовив Калеб. – Кішки води не люблять. О, наздоганяє. Він так гавкає, коли помітить звіра.

Та раптом гавкіт змінився пронизливим скавчанням.

– Нарешті він загнав на дерево дичину – точно єнот!

Турок гавкав як скажений і кидався на стовбур височезної липи.

– Хто з вас добре лазить по деревах? На верхівці точно сидить єнот.

– Ян, – одразу ж вигукнув Сем.

– Яне, вилізеш? – запитав Калеб.

– Спробую.

– Пропоную спершу розкласти багаття. Тоді в нас є шанс розгледіти єнота, – сказав Дятел.

– От бабака я б миттю дістав, – вставив Яструбине Око, але всі пропустили його слова повз вуха.

Хлопці назбирали хмизу, й незабаром яскраве полум’я освітило навколишні дерева. Обійшли липу, але звіра не побачили. Тоді Калеб підійшов до стовбура зі смолоскипом. Після ретельного огляду він помітив свіжу грязюку. Тоді мисливці стали шукати сліди на землі і знайшли на березі річки відбиток лапи, що його лишив досить крупний єнот.

– Скоріше за все, він сховався у дуплі. Судячи з відбитків, він точно на цьому дереві.

Ян став оглядати стовбур, роздумуючи, чи зможе він видертись на верхівку дерева. Помітивши його вагання, Калеб підійшов до високого тонкого дерева і, зрубавши його маленькою сокиркою, приставив так, що воно спиралось на нижні гілки липи. За мить Ян зник у зеленому листі.

Він довго лазив по дереву й ніяк не міг знайти ні дупла, ні єнота. І лише на самісінькій верхівці раптом помітив великий пухнастий клубок. Спалахи пари очей змусили Яна здригнутися.

– Я його бачу! Гляньте, он він!

Ян спробував було зіпхнути єнота, та звір чіпко тримався. Тоді Ян виліз ще вище, і звір перестрибнув на нижчу гілку. Ян за ним. Внизу мисливці нервово тупцяли. Єнот спускався, перескакуючи з гілки на гілку, аж поки не дістався деревця, що підпирало стовбур. Турок помітив здобич і завив, а Калеб вихопив револьвер і вистрілив. Тварина впала на землю. Калеб з ніжністю й гордістю витер білий револьвер, ніби тільки завдяки йому відбувся цей влучний постріл.