Яну закортіло ближче розглянути хитрунку. Приклавши руку до рота й посмоктуючи шкіру, він писнув, як миша – найсолодший звук для голодної лисиці! Вона рвучко обернулась і витягнула морду вперед. Ще один писк – і лисиця повільно рушила на звук. Вона пройшла між Яном та кроликом, перетнула кролячі сліди, та раптом вітерець доніс до неї запах крільчатини. Лисиця з миші переключила свою увагу на невидимого кролика. Керуючись виключно нюхом, вона йшла, обережно ступаючи й задерши носа проти вітру.

З кожним кроком лисиця наближалась до сплячого кролика. Ян хотів крикнути, щоб припинити це полювання, поки ще кролик не став жертвою хитрунки, але в ньому заговорив дослідник природи. Янові закортіло побачити, як діятимуть тварини. Лисиця вже підійшла на п’ятнадцять кроків до трави, в якій лежав кролик. Ось уже їх розділяють всього лиш дванадцять кроків, десять, вісім – лисиця помічає свою жертву. Ян ледве стримує себе, щоб не закричати. Шість кроків!.. Лисиця готується до стрибка.

«Невже допустити?» – думає Ян, і серце його стривожено б’ється.

Лисиця присіла на лапах і з усього розмаху стрибнула на сонного кролика. Ні, він не спав! Тієї миті, коли лисиця опинилася в повітрі, він стрибнув у протилежний бік. Лисиця опустившись на траву, стрибнула знову, але кролик відлетів, мов м’ячик, у протилежному напрямку. Марно лисиця силкувалась поспіти за кроликом – боком він стрибав значно спритніше за хижачку. Кролик зиґзаґами довів лисицю до густого чагарнику, а потім стрілою чкурнув у кущі.

Коли б кролик вискочив, як тільки помітив лисицю, то хижачка нагнала б його за три-чотири стрибки. А так лисиця змушена була пошукати собі вечері десь в іншому місці.

Ян повернувся на бівуак страшенно задоволений: йому пощастило розкрити ще одну з лісових таємниць.

– Містере Кларку, поясніть, будь ласка, що це за індіанські знаки, про які ви згадували? – якось запитав Ян у старого.

– Слід мокасину, запах диму, надламана гілочка, вігвами, складені камінці, – все це індіанські знаки. Кожен з них щось означає, а індіанці читають по них, як білі по книзі.

– Пам’ятаєте, ви нам казали: три дими означають «повертаюсь з перемогою»?

– Не зовсім так. Вони означають взагалі «добрі вісті», та це лише в деяких племен. У різних племенах їх тлумачать по-різному.

– А що означає один дим?

– «Тут бівуак».

– А два?

– В одних це означає «тривогу», в інших – «я заблукав». Трьома, як я вже казав, сповіщають добрі вісті. І взагалі непарні числа вважаються щасливими.

– А чотири дими?

– Чотири майже ніколи не зустрічаються, та коли б я побачив одразу чотири дими на бівуаку, то подумав би, що там відбувається щось дуже значуще, скажімо, Велика Рада.

– А що б ви подумали, коли б побачили одразу п’ять димів?

– Я подумав би, що якийсь дурень хоче спалити ліс, – відповів Калеб і хитро всміхнувся.

– Ви казали, що складені камінці також дещо означають. А що саме?

– В одних індіанців це означає одне, в інших – інше, та на заході один камінь поверх другого означає: «Ось дорога». Невеличкий камінчик, покладений зліва від цих двох – «Тут ми повернули ліворуч», а з протилежного боку: «Тут ми повернули праворуч». Три каменя один на одному попереджають: «Тут можна пройти», або: «Обережно, остерігайся». Каміння, складене купою, може означати: «Тут ми зупинялись, бо один з нас захворів».

– А що вони роблять там, де немає каміння?

– В лісі?

– І в лісі, і в безлісих преріях.

– Це було так давно, що нічого вже я й не пам’ятаю.

Та Ян не відчепився, тож довелось Калебу напружувати свою пам’ять. Незабаром вони склали таблицю індіанських знаків, хоча Калеб постійно зауважував, що в кожному індіанському племені це тлумачиться по-різному.

Ян одразу ж узявся розпалювати сигнальний вогонь, але виявилось, що дим не піднімається навіть над верхівками дерев.

– Спершу розпали багаття як слід, – пояснив Калеб, – а потім підкидай потроху трави та гнилої деревини. Ось тоді й побачиш, що вийде…

І тільки тоді, коли Ян зробив усе за порадою Калеба, великий стовп диму почав швидко здійматись у небо.

– З пагорбка ти помітиш цей дим за десять миль – гарантовано.

– А я побачу його й за двадцять, – вигукнув Гай.

– Містере Кларк, а чи губились ви у лісі? – виникло нове запитання в допитливій голові Яна.

– І не раз. Не блукає тільки той, хто сидить удома.

– І що, навіть індіанці губляться в лісі?

– Та хіба вони не такі ж люди, як ми? Коли почуєте, як хтось вихваляється, що він ні разу не блукав у лісі, не вірте, що він заходив туди більше ніж на десять кроків. Кожна людина може заблудитись, але тільки той, хто добре знає ліс, завжди подолає перешкоди.

– І що ви робили?

– Якщо це траплялось у незнайомій місцевості, а на бівуаку в мене були друзі, я розпалював два димових багаття. Коли ж я був сам, то намагався визначити шлях за сонцем або зорями. А от у негоду, ясна річ, цього не вдасться зробити. В незнайомій місцевості можна йти за течією будь-якого струмка, але я вам цього не побажаю. Звичайно, ви хоч кудись та вийдете і не будете кружляти на одному місці, але так не просунешся більш як на чотири-п’ять миль за день.

– А правда, що напрямок можна визначити за мохом на деревах?

– Можна, але не завжди. Ось поглянь: відомо, що мох вкриває дерево чи скелю з північного боку; найбільші гілки виростають на тій частині стовбура, яка обернена на південь; верхівка тсуги показує нам на схід, а найтовщі кільця на пеньку зазвичай бувають з південного боку і так далі. Та все це стосується лише дерев, які ростуть на відкритій місцевості. Коли ж дерево стоїть у південній частині галявки, тоді найгустіші пагони виростають з півночі. Коли ти візьмеш компас у руки, то все це виявиться лиш наполовину правильним, а коли ти до того ж у скруті та ще потребуєш допомоги – то зовсім неправильним. Я знаю одну рослину-компас – степовий золотушник. Якщо винести його на відкрите місце, то майже всі головки повернуться на північ, але в затінку дерев вони хаотично розкидаються…

Як помітиш стежинку, протоптану дикими звірами, йди по ній: вона обов’язково приведе до води. Тільки в цьому випадку треба не помилитися напрямком і йти туди, де вона краще протоптана. Коли ж вона звужується й губиться – повертай назад… А ще про близькість води свідчить велика кількість диких качок або гаг, що пролітають. Тоді можна без вагань іти у напрямку їх лету. Кінь та собака напевне тебе виведуть додому. Тільки одного разу мені траплявся кінь, що зблукав у лісі, але він був скажений.

Та компас – найбільш надійний прилад. Можна ще йти за сонцем чи зорями. А ще, коли ти знаєш напевне, що тебе шукатимуть, – просто розпали два димових багаття, сядь собі спокійно і час від часу гукай на допомогу.

Сем повернувся зі шкурою нещодавно забитого теляти. Батько дозволив узяти її, і тепер він приволік на бівуак «шкуру щойно забитого бізона для одягу».

– Цікаво, як індіанці шиють одяг, – сказав він товаришам. – Розпитайте в Калеба. Він вам розказуватиме, а я послухаю тихенько.

Відтоді як мисливець втратив власне житло, він став частим гостем на бівуаку. Тому не дивно, що вже за годину після приходу Сема до тіпі навідався і Калеб.

– Як індіанці вичиняють шкури для одягу? – кинувся розпитувати Ян.