– Коли б ми це бачили на картинці, то нізащо б не повірили.

На Великій Раді двоє мисливців отримали гранд ку. Один голос був проти.

Гай зневажливо буркнув:

– Подумаєш, випадково влучили у ціль, що була просто перед носом. Навіть самі здивувались на ранок, що поцілили. От коли б я стріляв…

– Гаю, а що ти скажеш про крик на верхівках дерев?

– Гр-р-р-р!

Захопленню Яна не було меж. Він ретельно виміряв розмах крил у кожної сови і відстань від дзьоба до кінчика хвоста. Він вивчав порядок розміщення пер, з інтересом дивився у великі жовті очі, тремтячими пальцями торкався довгих міцних пазурів. Він просто не міг відвести очей від птахів. Тож коли він подумав, що через кілька днів ці неймовірні створіння почнуть розкладатись, і що їх доведеться закопати в землю, у нього від болю аж стислося серце.

– От би навчитися набивати чучела! – вигукнув Ян.

– А ти попроси Сі Лі, він покаже, – порадив Сем. – Здається, я не раз бачив у книжках індіанських чаклунів з чучелами птахів, – додав він з лукавою посмішкою.

– Точно. Треба попросити Сі Лі.

Але тут виникло питання: йти самому до Сі Лі й таким чином перетворитись на «білого», чи спробувати затягти його сюди. Тоді Сі Лі доведеться працювати без потрібних інструментів.

І все ж вирішили запросити Сі Лі до табору.

– Ще бракувало, щоб тато подумав, ніби ми повернулись!

Хлопці розжилися необхідним приладдям, спіймали із засідки Сі Лі й після нетривалих переговорів вирішено було організувати вечірню школу набивання чучел.

Сі Лі прийшов у табір і приніс клоччя, трохи вати, міцні суворі нитки, дві голки-циганки, кремоподібне арсенове мило, кукурудзяне борошно, товстий і тонкий дріт із м’якого заліза, терпужок, плоскогубці, різак для дроту, гострий ніж, ножиці, свердло, дві готові дерев’яні підставки і лампу.

Це був перший урок Яна з мистецтва набивання чучел. Згодом воно принесло йому багато радості й немало невдач.

Гай зацікавився новим заняттям, хоча з його мармизи не зникав зневажливий вираз. Сем дивився, захоплено роззявивши рота. А Ян почувався на сьомому небі.

Спершу Сі Лі позатикав совам ватою горлянки та рани. Потім одній з них зробив розтин від грудної кістки майже до хвоста (мал. 1 на с. 246). Ян, точно копіюючи всі його рухи, зробив те саме на другій сові.

Сі Лі пальцями здер шкуру з тіла сови до суглобів гомілки. Їх він перерізав ножем. Зняв м’ясо далі, залишивши тільки лапи зі шкурою. Після цього Сі Лі перейшов до хвоста й відрізав його від тулуба до гузки, пояснивши, що це місце найважче обійти. У Сема одразу ж народився жарт, мовляв, їм вдалося обійти мис Горн. Оголене м’ясо Сі Лі щедро посипав кукурудзяним борошном, щоб не забруднити пір’я.

А далі все пішло як по маслу. Сі Лі махом здер шкурку до крил, а самі крила обрізав у суглобах біля верхньої частини грудної кістки. Першу кісточку кожного крила він очистив од м’яса, а зняту виворотом аж до самої голови шкурку теж посипав борошном.

Сі Лі пояснив, що в більшості птахів шкурка легко знімається через голову, але в сов, дятлів, качок та деяких інших іноді доводиться робити допоміжний розріз на потилиці.

– Сову важко набивати, – повчав Сі Лі, – а водоплавних птахів ще важче. Початківцям краще братися за берестянку, чорного дрозда, але тільки не за дятла.

Вуха відокремилися від черепа без ножа, а коли навколо очей обрізалась шкурка, тіло з вивернутою оболонкою виглядало, як на мал. 2. Тулуб і шию Сі Лі відрізав і викинув. На цьому перша частина операції закінчилась.

В Яна робота також непогано просувалась. Щоправда, він примудрився порізати шкурку в кількох місцях, та досить швидко він зрозумів, як більше цього не робити.

Залишалось вичистити всю оболонку.

Очі вони обережно вирізали, а мозок вишкребли і старанно зчистили м’ясо з черепа. З гузки і взагалі з усієї оболонки вони зішкребли м’ясо і жир, та натерли її борошном. Залишалось протруїти заготовку. Для цього всі кістки та м’ясисті частини вони змастили арсеновим милом, після повернули на місце череп і вивернули на лице всю шкурку.

Робота була завершена пізно вночі. Гай спав, Сем куняв, а Ян мав дуже стомлений вигляд.

– Щось я засидівся. Піду додому, – сказав Сі Лі. – Шкурки сховай, тільки пильнуй, щоб вони не засохли.

Сі Лі загорнув шкурки у мокру торбину та поклав у відро на добу. Він обіцяв прийти наступного вечора, щоб закінчити навчання.

Тим часом Сем трохи продер очі і взявся розрізати совині шлунки, щоб вивчити їх вміст. Незабаром він повідомив, що одна сова розтерзала недавно куріпку, а друга повечеряла молодим кроликом.

Наступного вечора Сі Лі прийшов з поганою новиною: він не знайшов скляних очей для сов, та замість очей він прихопив із собою чорну та жовту олійні фарби і пояснив:

– Ми поки що зробимо дерев’яні очі, а пізніше, коли ви купите в місті скляні, ми їх замінимо.

Сем вистругав чотири дерев’яних ока, а потім ретельно обробив їх та зачистив. Сі Лі пофарбував їх у жовтий колір, поставив з чорнію цятки посередині й залишив сохнути (мал. 9).

Після цього Сі Лі та Ян витягли з відра обидві шкурки. Вони обмили закривавлене пір’я на грудях теплою водою, витерли насухо і посипали кукурудзяним борошном. На кістки ніг та крил вони намотали ганчірки, де раніше було м’ясо, а западини очей до половини заповнили ватою. Потім скачали валок з м’якої ганчірки і всунули в шию сови аж до черепа.

Кістки крил були прив’язані за кінці міцним мотузочком на відстані двох дюймів одна від одної. Залишалося зробити тулуб.

Сі Лі взяв добрячий шмат тканини, перев’язав її міцними нитками, надаючи форми совиного тулуба. Потім відрізав товстий дріт, загострив обидва кінці, загнув один з них у вигляді гачка (мал. 5) і проткнув другим кінцем від хвоста до того місця, де починається шия (мал. 3 і 4). Це було зроблено так спритно, що гачка зовсім не було видно. Сі Лі протягнув прямий кінець дроту через шию, увів його в череп аж до маківки, а потім уклав увесь тулуб в оболонку разом з мотузочком, що зв’язував на спині кістки крил (мал. 7).

На ноги пішло дві великі дротини, загострені з одного кінця. Їх він протягнув крізь підошву попід шкірою ніг (мал. 6), а потім крізь тулуб до середини кожного боку. Гострі кінці Сі Лі загнув обценьками у вигляді гачків і пропустив назад у кістки, як і шийний гачок.

Ще одна загострена дротина скріплювала з тулубом хвостові кістки.

Залишалось тільки зашити отвір унизу, а також прорізи на крилах і на потилиці.

Вільні кінці дротин на ногах були всунуті в отвори, просвердлені в поперечній жердинці й міцно закріплені. Чучела сов були готові. Щоправда, мали вони досить дивний вигляд: крила опущені, а голови пониклі.

– А зараз почнуться справжні дива, – з гордістю в голосі промовив Сі Лі.

Він випрямив тулуб сови, трохи розігнувши дротини на ногах, повернув їй голову набік і вправив шию в плечі.

– Сова завжди дивиться через плече, – пояснив він.

Два пальці кожної ноги Сі Лі перегнув на жердці вперед, і два пальці назад. На цьому дуже наполягав Ян, запевняючи, що саме так сидить сова. Він трохи потягнув хвіст, затиснувши його між двома обрізками картону, відповідно нахиливши його (мал. 10).

Крила були опущені, тож Сі Лі протягнув тонкий загострений дріт між суглобами кожного крила і прикріпив їх до тулуба. Потім встромив у спину довгу шпильку-скріпу для ниток і обмотав нитками птаха.

Ян старанно повторював за Сі. Учитель помітив успіхи учня:

– В мене багато хто вчився набивати чучела, але ти дуже здібний.

І ці не зовсім досконалі витвори Яна ще довго приносили втіху всьому племені сенгерських індіанців.